Інтегруючі та бінарні вектори

Широко використовуються також інтегруючі та бінарні вектори для клонування ДНК в бактеріях, що відрізняються від E.coli. Такі вектори здатні існувати та стабільно реплікуватись, як в E.coli, так і в інших клітинах-господарях.

Основна риса інтегруючих векторів – їх здатність стабільно вбудовуватись в геном клітини-господаря завдяки наявності нуклеотидних послідовностей, гомологічних послідовностям геномної ДНК. Прикладом такого інтегруючого вектора є плазміда pFH7 Bacillus subtilis. Векторна плазміда містить фрагмент ДНК бактеріофага SPb, тому після попадання в клітини B.subtilis інтегрується в профаг. Плазміда містить маркерний ген стійкості до дезинфікуючого засобу, ця ознака передається бактеріальним клітинам. Індукція профагу веде до утворення фагових частинок, які містять таку плазміду та асоційовану з нею ознаку. Інтеграція плазміди pFH7 в бактеріальну хромосому відбувається за механізмом гомологічної рекомбінації.

Бінарні вектори містять ділянки початку реплікації тих генетичних елементів, які автономно існують в позахромосомному стані в природних умовах, в тих генетичних системах, в яких буде відбуватись реплікація бінарного вектора. Наприклад, широко розповсюджений бінарний вектор на основі плазміди, що містить дві ділянки початку реплікації, одну для E.coli, другу для Saccharomyces cerevisiae. Такі плазміди мають два маркерних гени: один – бактеріальний ген стійкості до ампіциліну, другий – дріжджовий ген leu, що кодує один із ферментів біосинтезу лейцину. Такий вектор може реплікуватись як в E.coli, так і S.cerevisiae, а також вільно переноситись між цими двома організмами в любому напрямку.