Розділ 5

СИСТЕМНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ........................ 89

5.1.Нормативно-правова база............................. 89

5.2.Організаційно-адміністративні засоби.......... 97

5.3.Науково-технічні розробки.......................... 106

5.4.Проблеми інформаційної безпеки

в інформаційному суспільстві........................... 109

Список використаних джерел............................ 115

ВИСНОВКИ..................................................... 116

ДОДАТКИ:

1.Доктрина інформаційної безпеки України..... 119

2.Пропозиції щодо побудови єдиної системи інформування

і реагування на надзвичайні ситуації в Україні 128

ВСТУП

Українська держава й суспільство перебувають на перехідному етапі до демократичного устрою. Повільно впроваджуються ринкові реформи. По­літичні й соціальні протистояння породжують перманентні кризи, остання з яких загострилась у зв'язку зі впливом світової фінансово-економічної кризи.

Суспільні трансформації, з одного боку, створюють для громадян якіс­но нові можливості вибору життєвого шляху, прояву ініціативи, а з другого - зумовлюють невизначеність подальшого соціально-економічного розви­тку країни, а нерідко й породжують невпевненість у власних перспекти­вах. Як результат - зростає соціальна напруженість, на тлі якої відбувається подальше руйнування раніше стійких суспільних установок і стереотипів поведінки.

Нині в суспільстві накопичуються негативні емоції з приводу таких процесів, як зростання бідності більшості населення, розриву в доходах між найбагатшими та основною масою людей, які відчужені від власності та нерідко не в змозі відстоювати свої інтереси. Зростають рівень безробіт­тя, криміналізації суспільства, корумпованість чиновників державної вла­ди. Негативні переживання, що наростають, супроводжуються хворобли­вим сприйманням зміни соціального статусу більшої частини населення, поширенням песимістичних очікувань щодо погіршення свого фінансо­вого та побутового становища, нагнітанням страху перед майбутнім, осо­бливо у людей старшого віку.

Вирізняється низка негативних чинників, що призводять до загострен­ня соціальних суперечностей об'єктивного й суб'єктивного характеру, зо­крема:

—незатребуваність з боку держави духовного і фізичного потенціалу
населення та, як наслідок, соціальна анемія і депресія;

—відчуття історичної безперспективності країни, усвідомлення безвихідності свого положення й неможливості змінити ситуацію на краще
власними зусиллями;

—криміналізація свідомості, що відбивається на життєдіяльності більшості людей, які вважають взаємодію з владою згідно із законами практично неможливою;

—сприйняття держави як ворожої та агресивної сили, що реально загрожує фізичному і психічному здоров'ю й самому життю людини;

—втрата відчуття патріотизму і національної гідності, коли поняття
«Батьківщина» зведене до рівня географічного місця, де народився.

Реформування українського суспільства за умов світової фінансово-економічної кризи загострило проблему соціально-психологічної адаптації. Сучасний кризовий період сприяє порушенню збалансованості системи «людина — соціальне середовище», що зумовлене недостатністю матеріальних і духовних ресурсів для задоволення актуальних потреб і ін­тересів. Це призводить до стану, який визначається поняттями «тривога» або «страх». З виникненням цього стану змінюється не тільки поведінка людей, а й механізм соціально-психологічної адаптації. Тривога і страх, як реакція на соціальну напруженість у період кризи, перешкоджають фор­муванню адаптаційної поведінки людей, спричиняють загальну дезоргані­зацію їхньої психіки.

Зростання соціальної напруженості спостерігається на всіх рівнях. По-перше, на психоемоційному рівні, об'єктивною реальністю якого є пси­хічна напруженість у суспільстві. Цей стан є реакцією на взаємодію із со­ціальним середовищем. Психічна напруженість характеризується емоція­ми занепокоєння, стурбованості чи нервозності. Вона може викликатися також суб'єктивним перебільшенням наявних труднощів або потенційних загроз. Наступний рівень — мотиваційний, який визначається станом гро­мадської думки, насамперед суб'єктивними оцінками свого соціального становища, рівня задоволення матеріальних і духовних потреб. Напруже­ність на цьому рівні характеризується настроями незадоволення в різних сферах життєдіяльності (наприклад, зростанням цін, інфляції, забруднен­ня довкілля, злочинності, безробіття). Під впливом зазначених настроїв втрачається довіра до влади, зникає відчуття особистої безпеки, поши­рюються песимістичні оцінки щодо власних перспектив і можливостей, виникає схильність до протесту. Найвищий рівень — поведінковий, коли соціальна напруженість проявляється у масових діях, що є реакцією на за­грозу особистим, груповим чи суспільним інтересам. Прикладами можуть слугувати: мітинги, демонстрації, страйки та інші прояви громадянської непокори; активізація громадсько-політичних організацій, партій і рухів у боротьбі за владу; деструктивна діяльність екстремістських груп та органі­зованої злочинності; вимушена чи добровільна міграція населення.

Сприяє цим явищам сукупність економічних, політичних, психологіч­них та інших чинників, взаємодія яких і призводить до виникнення в сус­пільстві конфліктних ситуацій. Саме на цьому підґрунті відбувається со­ціальна трансформація, розгортаються конкретні події в суспільстві. Ціле­спрямоване загострення конфліктних ситуацій в певному регіоні у визна­чений час реалізується за допомогою негативних інформаційних впливів на суспільні процеси, зокрема впливів з боку засобів масової інформації.

Інформаційне середовище завжди суттєво впливало на психічний стан людей, стереотипи їхньої поведінки в суспільстві й особистому житті, на їхні морально-етичні норми та критерії, духовні цінності. Цей вплив став особливо помітним наприкінці XX століття, коли інформаційно ВСТУП

комунікаційні процеси в суспільстві значно посилилися завдяки глобаль­ній інформатизації. Як наслідок, у багато разів збільшилась ефективність використання маніпулятивних інформаційних технологій, що перетвори­лися на одне з основних джерел загроз інформаційно-психологічній без­пеці особистості, окремих соціальних груп і суспільства в цілому.

Маніпулятивні впливи на людську свідомість можуть пригнічувати або руйнувати її емоційно-вольову сферу, призводити до різноманітних психологічних відхилень і розладів. Впровадження у суспільну свідомість негативних стереотипів особливо відчутне в період кризи, коли люди у стані соціальної невизначеності, тривоги і страху найбільше піддаються інформаційно-психологічному маніпулюванню.

Йдеться про розповсюдження через систему масових комунікацій та­кої дезінформації, яка порушує суспільну стабільність, завдає шкоди пси­хічному і фізичному здоров'ю людей, збуджує національну або релігійну ненависть і ворожнечу, провокує насильство, жорстокість та ін. Ці дії, що усвідомлюються чи не усвідомлюються, призводять до розмивання мо­ральних і культурних норм суспільної поведінки, духовної деградації лю­дини й суспільства в цілому.

Для комплексного вирішення проблем захисту національного інфор­маційного простору на сучасному етапі потрібні спільні зусилля не тільки з боку органів влади, а й громадських організацій, бізнесових структур. Забезпечення необхідного рівня інформаційної безпеки вимагає, в пер­шу чергу, системного моніторингу, аналізу і прогнозування соціальних, економічних, політичних та інших змін як усередині країни, так і за кор­доном. Ці зміни постійно призводять до нових інформаційних викликів і загроз, на які необхідно оперативно й адекватно реагувати. Тому другою вимогою є системне регулювання рівня інформаційної безпеки за допомо­гою відповідних ресурсів захисту: нормативно-правових, організаційно-адміністративних, науково-технічних та ін.

Україна знаходиться на перетині потужних світових центрів впливу, насамперед РФ, СІЛА та ЄС. їхні суперечливі інтереси відносно нашої країни зумовлюють зовнішні інформаційні загрози при формуванні та ре­алізації національних інтересів. Внутрішні джерела інформаційного впли­ву пов'язані передусім із загостренням внутрішньополітичної ситуації в Україні внаслідок тривалих конфліктів у відносинах між гілками влади, суб'єктами регіонального управління, партійно-бізнесовими угрупован­нями.

Джерела загроз інформаційній безпеці можуть також породжуватися від свідомого чи несвідомого пошкодження інформаційної інфраструкту­ри, що призводить до викривлення чи спотворення інформації щодо зо­внішніх і внутрішніх інтересів. Тому об'єктами ураження в інформаційній сфері є, по-перше, особисті, суспільні й державні інтереси, а по-друге, такі складові інформаційної інфраструктури, які через пошкодження чи руйнування допускають викривлення або спотворення необхідної інфор­мації. У якості ресурсів захисту цих об'єктів від зовнішніх і внутрішніх за­гроз застосовуються нормативно-правові, організаційно-адміністративні, науково-технічні та інші методи і засоби.

Наукове опрацювання проблем захисту національного інформаційно­го простору перебуває лише на початковій стадії. Досі немає єдиного кон­цептуального погляду на сутність, форми і способи захисту національних інтересів в інформаційній сфері. Відсутні чітко сформульовані національ­ні інтереси і стратегічні цілі у цій сфері. Вітчизняне інформаційне законо­давство характеризується фрагментарністю, неповнотою і несистемністю. Неврегульованість суспільних інформаційних відносин в Україні унемож­ливлює побудову демократичного інформаційного суспільства як необхід­ної умови конкурентоспроможності держави в сучасному світі.

Комплексне вирішення проблем захисту інформаційного просто­ру України значно ускладнюється через різнорідність, розподіленість, багатозв'язність і динамічність джерел загроз, об'єктів ураження і ресур­сів захисту. Тому насамперед необхідно систематизувати, класифікувати і структурувати інформаційні фактори загроз і захисту, які суттєво впливають на забезпечення інформаційної безпеки людини, суспільства і держави.

У даній роботі з системних позицій досліджуються актуальні пробле­ми захисту національного інформаційного простору від зовнішніх і вну­трішніх викликів, загроз і ризиків. Основна увага приділяється захисту від інформаційно-психологічних і комп'ютерно-телекомунікаційних загроз, які в сучасних умовах є найбільшою небезпекою в інформаційному про­сторі України.