Поняття договору фрахтування суден

Фрахтування морських суден на час може здійснюватися у різних цілях торговельного мореплавства: перевезення вантажів та пасажирів, здійснення круїзних рейсів, ведення рибного промислу, буксирування тощо.

Предметом договору можуть бути:

1) судно та послуги екіпажу;

2) тільки само судно.

За предметом виділяють 2 форми (або 2 виду) договору морського фрахтування морських суден:

1) тайм-чартер;

2) бербоут-чартер.

В українському національному законодавстві тайм-чартер та бербоут-чартер розглядаються як дві форми одного того ж договору фрахтування судна на час.

У національному законодавстві РФ це два самостійних види договору фрахтування.

Сторонами цих договорів є судновласник та фрахтувальник, обидва договори укладаються на певний час, є консенсуальними тощо.

Фрахтування суден врегульовано розділом V КТМУ. Як вже зазначалось у попередніх лекціях, в українському законодавстві не розділяються договори чартеру та фрахтування.

В статті 203 КТМУ надано наступне поняття договору чартеру (фрахтування) суден: «За договором чартеру (фрахтування) судна на певний час судновласник зобов'язується за обумовлену плату (фрахт) надати судно фрахтувальнику для перевезення пасажирів, вантажів та для інших цілей торговельного мореплавства на певний час.

Надане фрахтувальнику судно може бути укомплектоване екіпажем (тайм-чартер) або не споряджене і не укомплектоване екіпажем (бербоут-чартер)».

Договір фрахтування судна інколи може укладатися з умовою викупу судна фрахтувальником після спливу строку дії бербоут-чартеру. У таких випадках цей договір у деяких правових системах виділяють у самостійний вид договору – договір лізингу судна. Саме такий підхід закріплений в національному законодавстві України.

Фактично не існує міжнародних джерел у сфері фрахтування суден.

Відповідно до статті 204 КТМУ, договір чартеру (фрахтування) судна на певний час повинен бути укладений у письмовій формі. Його наявність і зміст можуть бути доведені виключно письмовими доказами.

Це означає, що у випадку виникнення спору інші види доказів, наприклад, покази свідків, не можуть бути прийняті до уваги та сторони не мають право на них посилатись. Такими письмовими доказами, окрім самого договору, можуть бути акт передачі судна фрахтувальнику, опис, який складається під час передання судна, телеграми, листи сторін тощо.

Однак під час доведення обставин, які відносяться до виконання договору, таких, наприклад, як ремонт судна, його простій тощо, можуть прийматися будь-які докази, в тому числі і показання свідків.

Реквізити договору фрахтування судна на певний час на практиці мають дуже важливе значення. Як правило, використовуються типові проформи договору, які розроблені зацікавленими організаціями.

Якщо судно зафрахтоване для перевезення вантажів, фрахтувальник має право від свого імені укладати договори перевезення вантажів, підписувати чартери, видавати коносаменти та інші перевізні документи. Він несе відповідальність за зобов'язаннями, що випливають з цих документів, зокрема з коносаментів або інших перевізних документів (ст. 209 КТМУ).

Відповідно до статті 206 КТМУ передбачено право фрахтувальника на суборенду, тобто фрахтувальник може в межах прав, що надаються йому за договором чартеру (фрахтування) судна на певний час, укласти від свого імені самостійний договір чартеру (фрахтування) судна з третьою особою.

Укладання такого договору не звільняє фрахтувальника від виконання договору, укладеного ним з судновласником.

Укладаючи договір суборенди, фрахтувальник діє від свого імені, тобто виступає як самостійний судновласник (тайм-чартерний чи бербоут-чартерний).

Вимоги щодо морехідного стану судна за договором фрахтування сформульовані у статті 207 КТМУ.

Судновласник зобов'язаний передати судно фрахтувальнику в стані, придатному для використання його з метою, передбаченою договором чартеру (фрахтування) судна на певний час.

При фрахтуванні судна за тайм-чартером судновласник зобов'язаний, крім того, спорядити і укомплектувати судно екіпажем, а також підтримувати судно протягом терміну тайм-чартеру в морехідному стані, сплачувати його страхування і утримання суднового екіпажу.

Таким чином, принципіальна різниця поняття морехідного стану судна за договором фрахтування судна на певний час в тому, що закон не покладає на судновласника привести трюми та всі інші приміщення, у яких перевозиться вантаж у стан, який забезпечує належне приймання, перевезення та збереження вантажу, тобто не вимагається, щоб судно було придатним для перевезення конкретного вантажу у кожному конкретному рейсі.

Оскільки при фрахтуванні в тайм-чартер на судновласника покладається обов’язок утримувати судно у справному стану протягом всього строку тайм-чартеру, то судновласник зобов’язаний судно всіма матеріалами, необхідними для підтримання судна у належному стані, в тому числі змінно-запасними частинами різних суднових механізмів та пристроїв, інструментами, мастильними та фарбувальними матеріалами тощо.

Заробітна плата як складова частина собівартості утримання судна входить за тайм-чартером до умов договору. При цьому вартість фрахта може мінятися в залежності від того, яка сторона приймає на себе зобов’язання виплачувати заробітну плату екіпажу. Звичайно зарплату виплачує судновласник, оскільки він здійснює прийняття на роботу членів екіпажу. В той же час всі витрати з оплати наднормових, пов’язаних з навантаженням та вивантаженням вантажу, а також бункеровкою судна, як правило, відшкодовує фрахтувальник, також як і постачання екіпажа продуктами харчування та іншими необхідними припасами.

Фрахтувальник зобов'язаний здійснювати експлуатацію судна відповідно до умов фрахтування, визначених договором чартеру (фрахтування) судна на певний час.