Іде дискусія про природу належного

і відношення його до сущого в праві:

(ініційована ще І.Кантом, підхоплена неокантіанцями та Г.Кельзеном)

Норма права – це завжди належне, це те, як ми повинні себе поводити у певній ситуації. Воно є відображенням тих цінностей, які суспільство визнало для себе як цінність.

У належному відбувається суперечлива зустріч минулого (перевірені практикою ефективні способи поведінки – абсолютне належне) та майбутнього (належне, виведене як протиставлення негативної оцінки певної соціальної дійсності – відносне належне). Норма права постає своєрідним гносеологічним розвідником майбутнього, соціологічним експериментатором.

Виникає антиномія:

1. Належне, зумовлене минулим досвідом, не може бути однозначно придатним для нових, змінених соціальним розвитком ситуацій ( Абсолютно належне → Відносно належне → Зовсім неналежне ).

2. Належне, зумовлене ідеалами майбутньої гармонії, ще не є абсолютно належним, оскільки не підтвердило своєї істинності, тобто воно, як і належне, породжене минулим, є відносно належним ( Відносно належне → Зовсім неналежне ). Виходить, що в нормі концентрується належне, яке є водночас гносеологічно необґрунтованим належним, адже тільки істина породжує обов’язковість.

______________________

Належне не пов`язане з дійсністю, бо це є ідеал – нема в дійсності. В нормі задається ідеал, який в дійсності не реалізований.

Дійсність - недосконала, а належне - ідеал. Ідеал і дійсність розірвані.

______________________

В. Нормативний акт є засобом розв’язання суперечки між належним і сущім, але ніколи не є розв’язанням цієї суперечки.

______________________

Норма нам задається апріорно (по народженню). Бог – ідеальна норма, він всезнаючий, ідеальний. Ми дійсність підганяємо до належного. Мораль антиномізує право. Сама норма права антиномічна.