Розміщення аграрного виробництва України

Аграрне виробництво розосереджене по території країни, що сприяє раціональному та ефективному використанню природних умов, засобів виробництва і трудових ресурсів окремих регіонів і України в цілому. Раціональне розміщення продуктивних сил неможливе без економічного районування, результатом якого є науково обґрунтований поділ території країни на окремі природно-економічні, або сільськогосподарські зони відповідно до їхніх при­родних і економічних умов.

Сільськогосподарська зона - це частина території країни, що характеризується однаковими природно-економічними умовами. При значній різноманітності природних і економічних умов сіль­ськогосподарська зона, в свою чергу, поділяється на підзони. От­же, розміщення аграрного виробництва нашої країни здійснюєть­ся по сільськогосподарських, або природно-економічних зонах.

На території України виділено шість природно-економічних зон: Полісся, Лісостеп, північний і центральний Степ, південний Степ, передгірні і гірські райони Криму, передгірні і гірські райо­ни Карпат.

Довідково:

Відмінність у загальнопоширеному поділі території України на три зони (Степ, Лісостеп, Полісся) 2 полягає в особливостях окремих областей. Так, лише у Вінницькій, Полтавській та Черкаській областях, що належать до Лісостепу, всі райони входять у цю зону, тоді як у Волинській, Житомирській, Київській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Хмельницькій, Чернігівській областях одна частина районів входить у Лісостеп, а інша – до Полісся. Північні райони Львівської та Івано-Франківської областей є поліськими, південні райони Львівської й більшість районів Чернівецької областей – лісостеповими, інші райони цих областей та Закарпатська область належать до Передгірних та гірських районів Карпат.

До складу Північного й Центрального Степу повністю входять Донецька, Дніпропетровська, Луганська області, а також південні райони Кіровоградської та Харківської областей, північна частина Запорізької, Миколаївської, Херсонської областей і середня частина Одеської області. Південні райони цих областей, а також степові райони АР Крим входять до Південного Степу. Також виділилася зона Передгірних та гірських районів Криму. Поділ на шість природно-економічних зон є доцільним, оскільки більшою мірою враховує природно-кліматичні умови.

Природно-економічні зони відрізняються природними та економічними умовами, які впливають на розміщення галузей аграрного виробництва. Тому кожна природно-економічна зона характеризується відповідними галузями сільського господарства, їхньою структурою та часткою окремих сільськогосподарських продуктів у загальному виробництві.

Галузь - це частина аграрного виробництва, яка характеризується певними засобами і предметами праці, техноло­гією виробництва, кваліфікацією кадрів і кінцевою продукцією.

Аграрне виробництво є комплексом взаємозв'язаних галузей, у складі якого розрізняють два великих підкомплекси - рослинни­цтво і тваринництво. Останні, в свою чергу, поділяються на окремі галузі, які виробляють певні види сільськогосподарської продукції.

Галузева структура аграрного виробництва характеризується процентним співвідношенням різних його галузей. Вона визнача­ється структурою валової продукції, виробничих витрат і затрат живої праці. Крім того, структура рослинництва може залежати від структури посівних площ сільськогосподарських культур, а струк­тура тваринництва - від структури стада.

З розвитком продуктивних сил розвиваються галузі аграрного виробництва і змінюється його структура. Поступово зростатиме частка тваринницької продукції, що зумовлюється підвищенням попиту населення на такі цінні продукти харчування, як м'ясо, мо­локо, яйця. У структурі рослинницьких галузей переважає вироб­ництво зерна, яке є основою аграрного виробництва, а також цукрових буряків, картоплі.

Природно-економічні зони мають свої особливості і відрізня­ються галузевою структурою аграрного виробництва.

У зоні Полісся розвивається м'ясо-молочне скотарство, льо­нарство і картоплярство. В окремих мікрорайонах інтенсивно розвивається свинарство, а в окремих районах і господарствах напівгрубововнове вівчарство. У південній частині Полісся то­варного значення набуло виробництво цукрових буряків, хмелю, овочів і плодів.

Лісостеп має розвинуте аграрне виробництво скотарсько-буряківничо-зернового напрямку. В рослинництві переважає ви­робництво цукрових буряків, зерна, картоплі, інтенсивно розвива­ється садівництво. В окремих районах на півдні лісостепової зони вирощують соняшник. Природно-економічні умови зони сприя­ють інтенсивному розвитку скотарства молочно-м'ясного і м'ясо-молочного напрямів, свинарства, вівчарства і птахівництва. Значна кількість продукції тваринництва, особливо молока, яєць і свини­ни, виробляється на великих промислових тваринницьких комплексах з використанням індустріальних технологій.

Північний і центральний Степ - це зона, для якої характерне виробництво зерна, соняшнику, продукції скотарства і свинарства. В посівах зернових культур переважає озима пшениця. Крім со­няшнику з технічних культур вирощують цукрові буряки, південні коноплі, рицину та ефіроолійні культури. Скотарство як основна галузь аграрного виробництва цієї зони має молочно-м'ясний на­прям. Важливого товарного значення набули виробництво плодів і овочів, а також птахівництво і вівчарство. Формуються овоче-плодоконсервні об'єднання, які мають вплив на розміщення аграрного виробництва.

У південному Степу розміщене виробництво озимої пшениці, соняшнику, південних конопель, овочів і баштанних культур. У багатьох районах успішно розвиваються садівництво і виногра­дарство, на зрошуваних землях вирощують рис і овочі. Тут ство­рені агропромислові підприємства і об'єднання з виробництва заготівлі і промислової переробки і глодів, овочів і винограду. У тваринництві провідне місце займають молочно-м'ясне скотар­ство і свинарство, розвиваються птахівництво і тонкорунне ві­вчарство.

У зоні передгірних і гірських районів Криму розміщено ви­робництво винограду, плодів і ефіроолійних культур. У багатьох господарствах успішно розвивається овочівництво, вирощують тютюн і сою. Головні галузі - скотарство, птахівництво і вівчар­ство.

У зоні передгірних і гірських районів Карпат провідними га­лузями є м'ясо-молочне скотарство і вівчарство. З рослинницьких галузей у передгірних районах успішно розвиваються виробництво льону-довгунця, в Закарпатській низовині - тютюну, а також садів­ництво і виноградарство. Товарне значення має виробництво кар­топлі і овочів.

У всіх природно-економічних зонах ефективність тваринництва залежить від рівня кормовиробництва, для забезпе­чення населення малотранспортабельною сільськогосподарською продукцією великих міст і промислових центрів розміщується ви­робництво ранніх і парниково-тепличних овочів, картоплі, молока і дієтичних яєць.

Науково обґрунтоване розміщення аграрного виробництва орієнтує всі аграрні галузі на збільшення виробництва товарної продукції, значне підвищення її якості, на раціональне і комплексне використання при­родних ресурсів.

Перелік питань для самостійної роботи і аудиторного контролю

1. У чому суть розміщення аграрного виробництва?

2. Чому значення окремих регіонів і областей у виробництві того чи іншого виду сільськогосподарської продукції неоднакове?

3. В чому полягає мета раціональне розміщення аграрного виробництва?

4. Які показники використовуються для визначення еконо­мічної ефективності розміщення аграрного вироб­ництва?

5. Суть спеціалізації аграрного виробництва та її взаємозв’язок з розміщенням аграрного виробництва

6. Назвіть та охарактеризуйте основні принципи розміщення аграрного ви­робництва

7. Вплив природно-економічних зон на розміщення аграрного виробництва

8. Що таке галузь аграрного виробництва?

9. Як визначається галузева структура аграрного виробництва?