Розміщення виробництва продукції тваринництва

Розведенням великої рогатої худоби в Україні займаються майже всі аграрні підприємства, в усіх природно-економічних зонах, окрім тих, що спеціалізуються на виробництві іншої тваринницької продукції. З розвитком ринкових відносин значно збільшилася кількість продуктивної худоби у підсобних господарствах населення.

За розвитком й організацією утримання скотарство має низку специфічних особливостей. По-перше, споживається велика кількість грубих і соковитих кормів. Тому, зазвичай, ураховують наявність великих площ кормових культур і природних кормових угідь, що за сприятливого клімату дає змогу, з одного боку, виробляти продукцію з меншою кількістю затрат на її одиницю. З іншого - галузь скотарства достатньо фондомістка. Специфіка утримання худоби і процес виробництва тваринницької продукції вимагають капітальних приміщень і спеціального технічного обладнання, які мають високу вартість. Обсяг капітальних вкладень у галузь значною мірою залежить від природно-економічних чинників і внутрігалузевої спеціалізації. На півдні та в м'ясному скотарстві вони нижчі. Дуже важливою особливістю скотарства, як і інших галузей тваринництва, є мобільність, тобто можливість перебазування в найдоцільніші місця. Саме ця особливість дає змогу розміщувати скотарство в найвигідніших для його розвитку умовах і передусім з урахуванням забезпеченості кормами. Доцільніше розвивати скотарську галузь тим підприємствам, які мають багато дешевих природних кормів, а також можливість отримання їх від переробної та харчової промисловості.

Скотарство в територіальному аспекті розвивається нерівномірно. Залежно від економічних і природних умов воно може мати: молочний, молочно-м'ясний, м'ясо-молочний і м'ясний напрями.

Основною продукцією молочного скотарства в спеціалізованих підприємствах є молоко, товарність якого дорівнює 80-85 %, а його частка у структурі товарної продукції - близько 75 %. Обсяги ж виробництва м'яса в них визначають кількістю вибракуваних корів основного стада. Молочний напрям скотарства мають аграрні підприємства приміських зон великих міст (Київ, Львів, Одеса) та промислових центрів (Донбас, Придніпров'я). Тут на 100 га сільськогосподарських угідь припадає 70 і більше голів великої рогатої худоби, в тому числі близько 45-50 корів. У структурі стада корови становлять не менше 60 %. Відтворення стада корів відбувається внаслідок вирощування власного племінного молодняку, а також купленого в кращих стадах племінних господарств. Підприємства молочного напряму виробляють близько 600-800 ц, а окремі - й 1000 ц молока.

Молоко - малотранспортабельна продукція, яка швидко псується. Виробництво його у спеціалізованих підприємствах приміської зони на великих комплексах є високоефективним. Однак функціонування великих тваринницьких комплексів пов'язане з погіршенням екології навколишнього середовища. Це вимагає всебічного техніко-економічного й екологічного обґрунтування розміщення тваринницьких комплексів.

Найрозвинутішим в Україні є молочно-м'ясне скотарство. Грошові надходження від молока становлять близько 50 % у вартості товарної продукції. Молочно-м'ясний напрям мають підприємства зон Полісся та Лісостепу.

М’ясо-молочний напрям мають здебільшого підприємства передгірних і гірських районів.

Свинарство розвивається на всій території України. Якщо у 1990 р. 72% поголів'я свиней утри­мувалось у сільськогосподарських підприємствах, а 28% - в госпо­дарствах населення, то в 2010 році ситуація була інша: 52,6% - свиней вирощу­ють господарства населення, а 47,4% - агроформування. Практич­но не займаються виробництвом свинини фермерські господарства, які утримують лише 3,7% поголів'я від загальної їхньої кількості.

Ведення свинарства в селянських господарствах залишається на примітивному рівні з утриманням переважно 1-2 поросят на відгодівлі. Цей сектор вимогливий до формування ринку молод­няку свиней і кормів для завершальної відгодівлі. Перевагою тут є раціональне використання відходів домашнього господарства, зо­крема картоплі та інших продуктів харчування.

Розміщення свинарства на території України не має регіональ­них обмежень і орієнтоване лише на джерела формування кормо­вих ресурсів. Свинарство найінтенсивніше розвивається в підприємствах Лісостепової та Степової зони, де є достатньо концентрованих кормів.

Рівень розвитку свинарства у регі­онах характеризується також щільністю поголів'я з розрахунку на 100 га ріллі. У 2010 р. щільність поголів'я свиней у сільськогоспо­дарських підприємствах країни становила - 19 голів.

Краще й ефективніше розвивається свинарство в спеціалізованих господарствах.

За характером внутрішньогалузевої спеціалізації свинарські підприємства можуть бути відгодівельні, товарні або племінні. Діяльність племінних зосереджується на вирощуванні високоякісних тварин для реалізації їх іншим підприємствам на розплід і відновлення племінних якостей поголів'я основного стада. Відгодівельні вирощують тварин для реалізації безпосередньо на м'ясокомбінати, а товарні можуть діяти як репродуктори, що вирощують молодняк свиней до 3-4-місячного віку для реалізації відгодівельним підприємствам. На практиці існують також підприємства зі завершеним циклом.

Підприємства з низьким рівнем концентрації поголів'я не мають умов і можливостей для впровадження індустріальних технологій виробництва свинини, тому не завжди і не всі отримують дешеву продукцію.

Вівчарство поширене на всій території України, однак розвивається в окремих зонах нерівномірно. Найбільшу щільність поголів'я овець мають підприємства Криму, південних областей України та Закарпаття (близько 30 голів з розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь).

В Україні розводять 14 порід овець, створена відповідна племін­на база вівчарства, яка включає племінні заводи і господарства та племінні ферми. Основні породи овець - асканійська тонкорунна (32 %), прекос (28 %), цигайська (26%).

Найпоширенішою спеціалізацією є тонкорунне вівчарство, розміщене в аграрних підприємствах південних, центральних і північних районів Степової зони та в передгірних районах Криму. Щільність поголів'я тут висока. Напівтонкорунне вівчарство зосереджене переважно в Донецькій, Кримській та Одеській областях. Основна порода овець - цигайська. У Лісостепу і Поліссі розводять овець породи прекос, з котрих отримують тонкорунну та напівтонкорунну вовну. В передгірних і гірських районах Карпат переважає спеціалізація грубо-вовнового і шубно-смушкового напряму. Тут розводять такі породи овець, як рацка, цакель, цуркан, їх помісі.

Зони спеціалізації виробництва тієї чи іншої продукції склалися під впливом природних умов і системи утримання. Основними системами організації утримання вівчарства в Україні є пасовищна, пасовищно-стійлова і стійлово-пасовищна.

Пасовищна система утримання овець доступна тим підприємствам, які мають великі площі природних пасовищ. Згідно з нею, вівці утримуються на пасовищах (часто на віддалених) упродовж весняно-літнього періоду. За такої системи підприємства отримують дешеву продукцію.

Пасовищно-стійлова система розповсюджена майже в усій Україні. Вона передбачає утримання овець і на пасовищах, і в стійлах. Допускається (якщо є можливості) підгодовування овець зеленими кормами в стійлах.

Стійлово-пасовищну систему утримання овець використовують підприємства, котрі мають високу розораність сільськогосподарських угідь і недостатньо пасовищ. Джерело кормів - польове кормовиробництво. Корми заготовляють, використовуючи механізми, а інколи й вручну, згодовують на вигульно-кормових майданчиках. У зв'язку з цим собівартість продукції вівчарства зростає.

Птахівництво інтенсивно розвивається на всій території Укра­їни. На його розміщення виливають, насамперед, близькість та концентрація міського населення. Галузь розвивається по шляху створення великих промислових комплексів навколо великих міст і промислових центрів.

Яйця є одним з основних продуктів харчування населення. Спо­живання яєць на одну особу в 2000 р. становило 166 шт., у 2005 р. -238 шт., а в 2010 р. - 290 шт., що відповідає науково обґрунтова­ній нормі.

Спеціалізація птахівництва має тенденцію до поглиблення. Напрями птахівництва: яйцеве, де основна продукція - яйце, а побічна - м'ясо, отримане від забою вибракуваного основного поголів'я курей; м'ясне - вирощування курей-бройлерів, розведення гусей, качок, індиків; племінне, де створюються, вдосконалюються і формуються батьківські форми високопродуктивних гібридів птиці й генетичний матеріал постачається для інших птахофабрик. Можуть бути також підприємства замкнутого циклу інкубації та вирощування птиці.

Великі спеціалізовані птахофабрики і птахокомбінати займаються не лише відтворенням, а й переробкою птиці. Більшість із них мають цехи із забою й обробки птиці з використанням конвеєрної лінії.

Характеризуючи виробництво продукції птахівництва за кате­горіями господарств, необхідно відмітити, що у 2010 р. в сільсько­господарських підприємствах, де утримується 54,2% поголів'я птиці, зосереджено 60,1% виробництва яєць в країні. Проте 39,9% яєць було вироблено в господарствах населення.

Збільшення обсягів виробництва м'яса птиці зумовлене насам­перед зростанням попиту населення та підприємств харчової про­мисловості на цю продукцію. М'ясо птиці стало замінником для більшості споживачів м'яса, оскільки в останні роки відбулося суттєве скорочення пропозиції яловичини та свинини. Крім того, споживачі налають перевагу дієтичному м'ясу птиці.