2015-10-22
411
Економіка має службовий характер, вона необхідна для забезпечення тимчасового земного існування людини, а її стан, як втім і стан інших сфер життя людини, визначається моральним станом суспільства, тобто залежить від виконання духовно-морального закону. Економічна поведінка людини, передусім, визначається її моральними якостями.
Швейцарський філософ і богослов А. Рих підкреслює "службовий" характер економіки, в цілому обмежуючи її суть до виробництва сукупності засобів, необхідних для задоволення людських потреб. Мету економіки А. Рих визначає як гуманну, що припускає виділення, окрім її функцій створювати і пропонувати достатню кількість товарів і послуг наступної якості: "Їй слід робити це так, щоб, не перетворюючи частину працівників на прості знаряддя виробництва, забезпечити кожному охочому можливість отримати статус співучасника загального процесу виробництва, особи, яка співвизначає його хід і несе за нього свою частку відповідальності”. Інший аспект проблеми призначення економіки представляється А. Риху як завдання справедливого розподілу матеріальних благ, а також робочих місць. Принцип гуманізму, що проголосив А. Рих, припускає не особисту щедрість і готовність допомогти, а відповідальну постановку питання про те, як мають бути влаштовані економічні і правові структури суспільства. Щоб усім, у тому числі і більш знедоленим, була доступна як максимально допустима частка в користуванні громадським продуктом, так і найвищий рівень можливостей здобуття освіти відповідно до здібностей. На його думку, тільки за умови прагнення відповідати цьому принципу, стає можливим максимальне наближення до вирішення питання про справедливий розподіл і тим самим до розробки питання про мету і суть економіки.
А. Рих наполягає на тому, що питання про суть господарювання повинне знаходитися у сфері етики, а не економіки. Якщо економіка не служить користі суспільства, вона стає абсурдною, незважаючи на зростаючі прибутки і досягнення нею вершин раціональності. У своїх оцінках А. Рих керується неекономічними критеріями. Одним з них є критерій тварності. Людина з одного боку тілесна істота і має відповідні потреби, які необхідно задовольняти, але вона є і духовною істотою, що відповідає перед Богом за всесвіт. Людина дістає можливості використання природних ресурсів в різних областях своєї діяльності, і в цьому сенсі отримує право хазяїна на планеті, але при цьому її рішення про використання матеріальних ресурсів повинні обмежуватися її внутрішньою відповідальністю перед Богом [74, С.564].
Дуже цікаві, вірні і досить переконливі докази визначального впливу моральності, духовно-морального закону на економіку наводить відомий сербський богослов, громадський діяч і вчений (доктор філософії та богослов'я) - святитель Микола Сербський (1881-1956).
Зупинимося на сутності духовно-морального закону. Духовно-моральний закон відноситься до кожної людини. Цей закон полягає у необхідності життя відповідно до совісті, заповідей. В християнстві дві найвищі заповіді полягають в любові до Бога і ближнього. Виконання або порушення цих правил впливає на долю людини і людства в цілому. При цьому мається на увазі як земні наслідки праведного або неправедного життя, так і долі людини у вічності. Так, згідно вченню Старого Завіту, Корану, деяких східних вірувань, природні катаклізми, війни, хвороби, у тому числі невиліковні, зниження народжуваності, загибель міст і цивілізацій – пряме слідство порушення морального закону. Такі наслідки порушення цього закону не заперечуються і християнством. Але у найдосконалішому духовно-моральному законі, даному Новим завітом, акценти зміщуються не на земні наслідки поведінки людини, а на рішення долі людини у вічності. Хоча людство, що забулося, і зараз спостерігає зовнішні ознаки духовно-моральної кризи – деградацію моральності, демографічну, екологічну, економічну кризи [59].
В цілому завдання його дослідження набагато ширше, ніж доказ впливу духовно-морального закону тільки на економіку. Він стверджує і доводить це, досліджуючи Священну історію Старого Завіту, що духовно-моральний закон визначає дію так званих природних законів, хід історії, долі народів, дію соціальних законів. Як доказ він використовує метод історичного дослідження, результати різних наукових теорій, що підтверджують істинність духовно-морального закону. Він показує, що дуже багато подій історії наука досі не може пояснити, оскільки вони знаходяться поза дією встановлених природних законів. Їх можна пояснити тільки з позиції теологічного підходу, визнання істинності подій Старого Завіту та їх біблійного тлумачення. Це, зокрема, непізнана наукою, але зрозуміла богослов'ям таємниця людських мов - створення різних мов у різних народів. Як науково пояснити те, що «народы различаются по языку сильнее, чем по облику и цвету кожи, чувствам и восприятию. Как могли возникнуть такие разительные отличия, если все люди произошли от одного прародителя, как утверждают сегодня почти все ученые» – пише св. Микола Сербський [59, С.31]. Це і причина всесвітнього потопу, визнаного, але незрозумілого вченими, але цілком зрозуміла з точки зору порушення морального закону першим людством. Не може наука пояснити і зникнення всіх племен ханаанських. Цей факт пояснюється лише дією морального закону. Ной за аморальний вчинок свого сина Хама прокляв його потомство - онука свого Ханаана, і під вагою цього прокляття впали і зникли всі їхні нащадки [59, С.31].
Зникнення міст і цілих цивілізацій також пов'язано з порушенням морального закону. Так Тир – багате і розкішне місто – загинув не з економічних причин. Численні провини, несправедлива торгівля, неправедне багатство і розкіш, забуття Бога – причина зникнення міста, як зазначає пророк Єзекіїль [59, С.57]. Страшна розпуста – причина загибелі Содому і Гоморри. Сірчаний і вогненний дощ, що злився на Содом, стер місто з землі і це явище неможливо пояснити будь-якими законами природи. Древній Єгипет і Вавилонське царство вважалися дуже розвиненими цивілізаціями (про що свідчать сучасні розкопки) але, тим не менш, вони зникли, і пояснити їх зникнення може тільки моральний закон (ідолопоклонство, зніженість людей, нечуване багатство згубило народ).
Також святитель Микола Сербський показує на основі дослідження священних книг, вірувань різних народів (древніх греків, мусульман, народів Сходу), що всі вони визнавали верховенство дії духовно-морального закону на природні стихії, долі народів і долю кожної людини, здоров'я людини і народження дітей.
Що ж відноситься до соціально-економічної сфери, дію духовно-морального закону святитель Микола Сербський пояснює наступним чином.
По-перше, розглядаючи модне тоді вчення К. Маркса, він відзначає, що питання конфлікту між працею і капіталом поставлене по суті невірно – «как вопрос взаимоотношений безличного капитала и безличного труда, противопоставленных друг другу как две враждебные бессловесные силы». Антагонізм між капіталом, з одного боку, і робочою силою, з іншого, виник через те, що знехтували владою моралі у відносинах людини до людини. «В сущности, отношения капитала и труда есть вопрос отношения человека к человеку, а любой вопрос отношения человека к человеку имеет нравственную природу и, как таковой, должен подлежать нравственному закону и регулироваться только им» [59, С.66].
Далі, відповідаючи на питання – від чого залежить економічне становище будь-якої країни? – святитель Микола Сербський відзначає три чинники: «от дождя, от здоровья и от согласия и единодушия людей» [59, С.67]. Тобто, по суті ці три фактори: природно-кліматичні умови, демографічні характеристики населення та морально-психологічні якості людей, від яких залежить узгодженість їх дій. Далі він продовжує: «Если засуха погубит урожай, эпидемии унесут жизни людей, а мор – скот и если к тому же между людьми не будет мира и согласия, то к чему тогда горы теорий на темы хозяйствования? Для чего тогда все хозяйственные законы и регулирующие хозяйственную жизнь уложения? Но дождь и здоровье дарует Бог в соответствии с верой, почитанием, послушанием и милосердием народа» [59, С.67].
Те, що людина майже не в змозі позитивно вплинути на природно-кліматичні умови, а, на жаль, навпаки часто стає причиною природних катаклізмів – на сьогоднішній день факт загальновідомий. Більшість сучасних учених визнають, що нинішні зміни клімату, сильні дощі, повені та посухи – це результат діяльності людини (забруднення атмосфери, водойм, землі, вирубки лісів і т.п.). Саме ці причини викликають сьогодні найсильніші побоювання з приводу світової продовольчої кризи, впливають на економічну стабільність багатьох процвітаючих країн.
Наступний фактор – мир і єдність між людьми. Те, що від миру, злагоди між людьми, наприклад між політиками, залежить якість законів, політична та економічна стабільність у державі, ми бачимо на прикладі (на жаль, негативному) нашої держави. Теж ми спостерігаємо і на світовому рівні.
Але тоді може виникнути цілком правомірне питання: може не треба зовсім піклуватися про господарське життя? На це питання св. М. Сербський відповідає таким чином: «Я не отрицаю забот о хозяйстве при том условии, что превыше всего стоит забота о соблюдении нравственного закона Бога, о суверенности и важности этого закона. Иначе весь опыт людей в сфере хозяйствования и товарообмена, но без соблюдения нравственных норм можно уподобить искусно выстроенному кораблю, не имеющему компаса. Подобно тому, как корабль без компаса непременно заблудится в океане, так и человеческое общество, пусть даже самым искусным образом организованное, непременно будет плутать по океану жизни, если не будет руководствоваться нравственным законом Бога» [59, С.67].
Що ж до причин зниження здоров'я людей, в тому числі репродуктивного здоров'я, причин високої смертності та низької народжуваності на пострадянському просторі за період «ринкового реформування», - цю проблему комплексно досліджував сучасний російський вчений академік РАН І.А. Гундаров [28]. На основі кількісних методів оцінки причин демографічної кризи, а також вивчення духовно-моральних навчань основних світових релігій про правила життя людини, він прийшов до висновку, що демографічна криза викликана перш за все дією духовно-моральних чинників.
Зокрема, провівши комплексне дослідження із застосуванням математичного моделювання, він встановив, що збільшення смертності населення Росії за період реформ 90-х років тільки на 16% пов'язане з впливом соціально-економічних чинників, решта 84% складає вплив духовно-моральних чинників (збільшення агресивності, безвиході, тобто духовних хвороб людини) [29]. Те ж можна сказати і про народжуваність. Її зниження відбулось внаслідок, перш за все, безладного, аморального способу життя в своє задоволення, небажання мати зайву турботу про іншого, установки на можливість і моральну безкарність абортів. Також цьому сприяло зниження здоров'я майбутніх батьків та їх недовіра морального правила, згідно з яким Творець, який дав життя дитині, дасть можливість і забезпечити цю дитину.
Крім того, дослідження інших вчених доводять, що в країнах, які зберегли традиційну релігійну мораль і ціннісні установки, народжуваність набагато вище, ніж у країнах західної цивілізації з високим рівнем матеріального добробуту, але зі зміненими ціннісними орієнтаціями, де на першому місці стоїть особистий прибуток, задоволення, кар'єра, а вже потім дитина, яка вимагає від батьків самопожертвування.
Дуже узгоджується з позицією св. Миколи Сербського думка одного з представників російської економічної школи православного богослова і публіциста Н.П. Гилярова-Платонова (1824-1888) [25, 87]. Він переглядає основи західної політичної економії з духовно-моральних позицій. З одного боку він формулює основні моральні принципи економіки і господарської діяльності, які витікають з християнського вчення: 1) праця – це обов'язок, а не засіб отримання вигоди лише для себе; 2) основа громадських і міжособових стосунків - всевіддаюча любов (люби ближнього як самого себе); 3) людині треба, володіючи своєю свободою і зберігаючи свою ініціативу, направляти усю свою енергію і сили, дані Богом на благо інших людей. З іншого боку, розуміючи, що люди є далекими від святості, і будучи талановитим економістом, він бачить завдання політекономії в тому, щоб охарактеризувати загальнийнапрямок економічного розвитку, а також і зв'язків між найбільш суттєвими економічними відносинами, заснованих на особистому інтересі, а призначення політичної економії в тому, щоб обгрунтувати загальні заходи, за допомогою яких держава може запобігати постійному і неминучому, за умов панування особистого інтересу, порушення прав людини.
Звернемося до інших сучасних досліджень, що доводять вплив нематеріальних (ідейно-духовних і соціокультурних) факторів на економічний розвиток.
Такі дослідники як В.І. Якунін, В.Е. Багдасарян, С.С. Сулакшин в якості одного з найважливіших факторів економічного розвитку держави розглядають ідейно-духовний ресурс. У даному випадку вони мають на увазі і духовну мотивацію праці, в тому числі економічної діяльності, мотивацію, що базується на релігійному осмисленні праці, і нерелігійну - ідеологічну мотивацію, вибудувану на вірі в силу партії, народу, держави, вірі у побудову кращого майбутнього. З одного боку таке об'єднання вірно, оскільки допомагає оцінити вплив неекономічних – духовно-ідейних, психологічних факторів на економіку. З іншого боку, таке об'єднання ставить знак рівності між духовністю і ідеологією, що робити не можна, бо ідеологія може носити як гуманний, так і антигуманний характер, ґрунтуватися як на релігійному, так і на протилежному йому атеїстичному світогляді, і плоди їх – різні.
Проте, беручи до уваги утворюючу, а не руйнуючу суспільство ідеологію і досліджуючи розвиток економіки Росії в ХХ столітті в зв'язку з духовно-ідейним чинником, вони приходять до двох важливих висновків. На підставі представлених групою експертів кількісних оцінок характеристик подій історії Росії ХХ століття за 38 критеріями ідентифікації ідейно-духовного стану, вченими була отримана достатньо складна немонотонна крива. Ідейна духовність російського суспільства мала підйоми і спади, будучи залежна від діяльності держави у питаннях ідеології і національної (цивілізаційної) ідентичності. У результаті вченими був зроблений висновок про те, що формування ідейно-духовного ресурсу можна і треба розглядати в якості державної управлінської задачі. Особливої уваги в контексті питань формування економічної політики вимагає побудована на експертної сесії залежність відношення в російському суспільстві до праці. Характерно, що її історична мінливість в цілому збігається з підйомами і спадами національної економіки [103, С.28]
Проведений експеримент дозволив також відповісти на питання: який з двох факторів - ідейно-духовні основи або матеріальне стимулювання має більш вагоме значення для показників економічного розвитку в Росії? Для цього за методикою парної кореляції був розрахований рівень причинно-наслідкового зв'язку зростання валового промислового виробництва з матеріальним рівнем (накопичені блага, що визначають якість життя людини), ідейно-духовної розвиненістю, а також цінністю праці в суспільній свідомості. З метою чистоти розрахунків був узятий часовий інтервал другої половини XX ст. (1946-2000 рр..), що виключає форс-мажорні події масштабних воєн, які припадають на першу половину (1904-1905, 1914-1920, 1941-1945 рр.), революцій, коли на показники економічного розвитку надавав вплив третій –зовнішній фактор [103, С.29].
Отримані результати з позицій неоліберальної теорії виглядають просто бентежними. Коефіцієнт кореляції ідейно-духовної розвиненості суспільства та зростання валового промислового виробництва склав +0,59. Ще більш вагомою виявилася залежність ВВП від фактора цінності праці в суспільній свідомості (коефіцієнт кореляції дорівнює +0,69). Отримані дані доводять значимість для економіки стимулів духовного та ідейного змісту.
А ось сумарний матеріальний фактор і зростання валового промислового виробництва знаходяться в Росії, судячи за результатами проведеного аналізу, в стані антикореляціі (значення дорівнює -0,7). Діє, таким чином, добре відомий на рівні повсякденних народних уявлень зв'язок, згідно з яким чим вище у людини матеріальний достаток, тим вона гірше працює. Матеріально мотивоване російське суспільство має негативний потенціал по відношенню до економічного розвитку. Проте, можливо, це унікальна риса російської національної ментальності? Але зазначений вченими тренд зниження темпів зростання ВВП на Заході в міру секуляризації свідомості західної людини дозволяє припустити універсальний характер даного явища. Для остаточної відповіді були б необхідні такі ж дослідження по західним країнам [103, С.30-32].
На жаль, у свідомості багатьох українців залучених в економічну діяльність, особливо політиків і великих бізнесменів, все ще панує модель дикого капіталізму. Свідоцтво тому - величезний об'єм тіньової, у тому числі кримінальної економіки; розпродаж державної власності за безцінь; рейдерство; продаж неякісної, шкідливої для здоров'я продукції; аморальна реклама і т. д. Причому усі ці явища зовсім не результат зубожіння, низького рівня життя, а наслідок аморальності їх виконавців. Це доводить той факт, що 67% опитаних українців, які мали справу з державними посадовцями упродовж, наприклад, 2007 року, відмічають, що були безпосередньо втягнуті в корупційні дії в тій або іншій формі [86]. Результатом аморальності більшості державних чиновників і великих бізнесменів є безпрецедентне соціальне і майнове розшарування нашого суспільства. Так, якщо за світовими стандартами, критичне співвідношення прибутків 10% найбільш багатих і 10% найбільш бідних людей складає 10:1, то у 2009 році в Україні цей показник склав 40:1 [65]. Такий немислимий розрив дуже небезпечний, він здатний знівечити психіку, породжуючи в "верхах" свавілля і беззаконня, а в "низах" безнадійність, втрату сенсу життя, заздрість, недовіру, депресію.
Висновки: На нашу думку в питанні співвідношення моралі і економіки найбільш вірним є теологічний підхід, якого дотримувалися у т.ч. і представники східнослов’янської філософсько-економічної думки, деякі сучасні російські, українські вчені. Він не заперечує необхідність турботи про господарство, правового регулювання господарської діяльності, але підкреслює необхідність за будь-яких обставин дотримання моральних норм в будь-яких видах людської діяльності, у тому числі в економіці, а також визначальну залежність стану економіки від духовно-морального стану суспільства.
Ідеальна ситуація - прибуткова діяльність за умови дотримання моральних норм - у економіці України потрібна і можлива (хоча звичайно, через людську природу порушення неминучі, але тут йдеться про мінімізацію їх масштабів). Але звичайно, це справа часу і певних зусиль, дій.
Завданням економіки і права є створити умови, що роблять порушення моральних принципів в економіці невигідним, і, навпаки, вигідним, етичну, соціально-відповідальну поведінку. А, оскільки границі формального права обмежені, необхідно виховувати в суспільстві етику ведення бізнесу, господарювання (аспект громадських інститутів) і індивідуальну етику.
На нашу думку, для створення етичного середовища в економіці України зараз визначальну роль мають особистісні фактори - професійна компетентність і висока моральність політиків, керівників і бізнесменів. В умовах недосконалого законодавства і системи контролю з одного боку, і ментальної особливості нашого народу не виконувати юридичні норми і приписи, але керуватися, передусім, природним правом "суди по совісті, а не згідно з законом”, усними домовленостями, заснованими на довірі і неформальними правилами, з іншого, найважливіше визначальне значення має приклад поведінки політиків, керівників, що формує довіру або недовіру до влади і моделює поведінку більшості членів суспільства, у тому числі в економічній сфері. Стан економіки України в першу чергу залежить від морального капіталу керівників, політиків, бізнесменів.
Другий, такий же за значимістю для створення морального капіталу чинник - це розробка і впровадження в програми підготовки і перепідготовки бакалаврів, фахівців і магістрів відповідних учбових курсів і програм. Зміст і методика їх викладу мають бути такими, щоб, прослухавши їх, випускники мали моральні переконання, які б спрямовували їх професійні знання на благо суспільства, а не на шкоду йому. До речі, на розробку подібних програм великий бізнесмен і колишній посол США в Нідерландах Дж. Шед виділив Гарвардському університету 20 млн. доларів [цит. за 98, С.21]. Також він вважав, що кандидатів на навчання із спотвореними моральними засадами необхідно відсівати вже на стадії прийому у вищі навчальні заклади. Більше того, вважаємо, що етична проблематика повинна стати невід'ємною частиною кожної дисципліни [42, 45].
