Особливості східнослов’янської економічної думки (соціокультурний вимір)

Світогляд вчених, сформований в лоні православної цивілізації, здійснив значний вплив і на бачення сенсу, цілей і завдань економіки, виділення тих чинників, які визначають розвиток соціально-економічної системи. Ці нематеріальні чинники вчені називали іноді по-різному, але серед них завжди були присутні духовно-моральні характеристики особистості і народу, особливості культури та психології, освіта та освіченість. Деякі вчені більшою мірою підкреслювали їх домінантне значення, як наприклад С.М. Булгаков, Д.І. Піхно, І.І. Янжул, інші меншою, але незмінно те, що важливість їх була незаперечна.

Представник київського напрямку російської школи економічної думки О.Д. Білімович, критикуючи вчення К. Маркса, відзначав, що суспільне і в т.ч. господарське життя, знаходиться під впливом не тільки матеріальних, а й нематеріальних факторів: релігійних, національних почуттів, політичних прагнень, бажань і волі людей, їх розумової творчості. Господарське життя, за думкою О.Д. Білімович, не тільки матеріальне, але й духовне, психологічне [100].

Це ж відзначав і Н.П. Гіляров-Платонов. Він вважав, що з учень сучасних йому західних економістів, в тому числі Маркса, Лассаля, Мейєра упущені суттєві моменти, а саме те, що основою матеріального виробництва є духовне життя, «психічний» елемент [87, С.213].

Професор Київського університету Д. І. Піхно, також представник київського напрямку російської школи економічної думки, стверджував, що до продуктивних сил, поряд з природою, працею і капіталом, відносяться ще й культурно-історичні сили народу. «Производительность трех основных факторов – природы, труда и капитала – оказывается весьма различной в зависимости от культурно-исторических условий народного хозяйства или, говоря иначе, от культурно-исторических сил народа. Народ, живя исторической жизнью, не только накапливает вещественные капиталы, но и создает духовные блага и силы, переходящие из поколения в поколение. Эти силы окружают человека от колыбели до могилы, они составляют историческую почву народного хозяйства, поддерживают и укрепляют его или действуют отрицательно. Влияние их не может быть оценено с точностью, но его необходимо иметь в виду. Важнейшие из этих сил, постоянно воздействующих на хозяйственную деятельность как отдельных лиц, так и всего народа, следующие: нравы и обычаи, мораль, образованность, энергия, дух предприимчивости, законодательство, государственный и общественный строй жизни» [66, С.67-68].

Націленість на проблеми суспільної перебудови, перевага суспільного інтересу в поєднанні з особливим цивілізаційним устроєм сприяли такій особливості російської економічної думки, як внесення в неї соціокультурного виміру економіки, національного початку, коли політична економія визначається як наука, яка розкриває закономірності економічного життя конкретної нації, народу, об'єднаного відповідною державою.

Першим підручником з політичної економії, який був написаний російським автором російською мовою був підручник О.М. Бутовського «Опыт о народном хозяйстве или о началах политической экономии», опублікований в 1847 році [19].

О.М. Бутовський зазначав, що «закони економічні, по суті скрізь однакові, проявляються по-різному і ведуть до різних результатів» відповідно до «часу, місцю і народу». «Если применить теорию к объяснению различных сторон жизни Англии, то еще мало будет брошено света на те же вопросы относительно Франции или России, и еще менее относительно Египта или Китая.... Деятельность народная, в каждом из этих государств, находится под влиянием обстоятельств совершенно несходных, климата, местоположения, государственного устройства, обычаев и вообще образованности. Неудивительно, что и в ее проявлениях, при всей одинаковости побуждений и средств, есть большое несходство, особенно в направлении и результатах» [19, С.300-301].

У зв'язку з цим також необхідно виділити позицію такого яскравого державного і громадського діяча Росії, як С.Ю. Вітте, який критикував «космополітизм» класичної політичної економії, підкреслюючи, що «политическая экономия должна принимать идею национальности за точку отправления и поучать, каким образом данная нация... может сохранять и улучшать свое экономическое положение [22, С.35]. На його думку, західна політична економія, безпосередньо пов'язуючи індивідуума і людство, «упускает из виду, что между отдельным человеком и человечеством существует еще особая экономическая единица – нация. Эта единица представляет собою нечто органически целое, связанное верою, отдельностью территории, кровью, языком, литературою и народным творчеством, нравами и обычаями, государственными началами и учреждениями, инстинктом самосохранения, стремлением к независимости и прогрессу и проч. Единства эти не выдуманы людскою фантазией или капризом, а сложены исторически, самою природой и законами общежития» [22, С.65].

На думку іншого відомого вченого-енцеклопедіста, громадського діяча і практика господарського життя Д.І. Менделєєва, абстрактної космополітичної економічної науки і практики бути не може. Політична економія має бути національною, тому що народне господарство і державність знаходяться в тісному зв'язку з іншими сферами народного життя – релігією, мистецтвом і наукою.

По суті, можна сказати, що російська економічна наука передбачила висновки сучасної інституційної теорії. Значно пізніше, вже у XX ст., про це писали Г. Мюрдаль, який вважав методологічно невиправданим абстрагування від таких «неекономічних'' факторів, як «погляди, правові та інші інститути, звичаї, життєвий рівень і в широкому сенсі – культура» [56, С.95], і, нарешті, Д. Норт, який відзначав, що «ми, що живемо в сучасному західному світі, вважаємо, що життя і економічні процеси підпорядковуються писаним законам і правам власності. Однак навіть у самих розвинених економіках формальні правила становлять невелику (хоча і дуже важливу) частину тієї сукупності обмежень, які формують перед нами ситуації вибору... Наша поведінка великою мірою визначається неписаними кодексами, нормами і умовностями» [60, С.56].