Щодо категорії моральний капітал, розвитку економічної освіти та науки

Представники східнослов'янської економічної думки вперше вводять в економічну науку таку категорію, як моральний капітал. «Моральний капітал» вони розглядають як фактор виробництва, від якого залежить ефективність використання інших чинників, господарська діяльність в цілому. Моральний капітал самозростає, якщо людина дотримується духовно-моральних законів під впливом благодаті – Божественної енергії, і це проявляється в накопиченні нематеріального багатства – правди, добра, милосердя, що в свою чергу є чинником розвитку економіки, збільшення якості та продуктивності праці.

О.І. Бутовський предмет політекономії визначав як «науку о народном богатстве, исключительно посвящающую себя изучению средств, с помощью которых люди, в обществе живущие, достигают возможного благосостояния» [81]. Він відносив політекономію поряд з філософією, естетикою, мораллю до морально-політичних наук та вимагав внесення до неї морального початку, а також говорив про існування морального капіталу.

Навіть М.Г. Чернишевський вважав, що «капитал, который можно назвать нравственным, гораздо важнее материального. Этот важнейший национальный капитал есть запас нравственных сил и умственной развитости в народе» [94, С.506].

Особливу роль морального виховання народу підкреслив академік І.І. Янжул. У 1912 р. він випустив книгу з яскравою назвою «Экономическое значение честности (Забытый фактор производства)» [104, С.402-420]. У ній він аналізує думки сучасних йому західних вчених, які приходять до усвідомлення того, що чесність, порядність, працьовитість є найважливішими складовими економічного розвитку. Також він доводить важливість і необхідність розвитку моральних якостей народу як умови економічного розвитку російської держави.

Він пише, що «рядом с материальной природой выступает на сцену и духовная природа производителя, либо простое наблюдение указывает, что размер производства и качество его зависят в значительной степени от образования и обучения самого производителя. Этот как бы забытый фактор духовной природы человека в свою очередь разделяется на две части: на разум, в тесном смысле, развиваемый образованием или просвещением, и нравственность, или душевную мораль человека» [104, С.402].

На думку І.І. Янжула «ни одна из добродетелей, создающих наибольшие богатства в стране, не имеет такого крупного значения, как честность... Поэтому все цивилизованные государства считают своим долгом обеспечить существование этой добродетели самыми строгими законами и требовать их исполнения. Здесь разумеется: 1) честность как исполнение обещания; 2) честность как уважение чужой собственности; 3) как уважение к чужим правам; 4) как уважение к существующим законам и нравственным правилам» [104, С.406].

Аналізуючи деякі приклади господарської практики в Росії, вчений, на жаль, відзначає «недостаток развития честности в торговых и промышленных отношениях нашего отечества» [19, С.406]. А один із прикладів начебто взятий з сучасних реалій діяльності пасажирського залізничного транспорту – боротьбі з зайцями і з кондукторами, «за спиной которых действуют часто и начальники станций» [104, С.410]. У системі розкрадання доходів залізничного транспорту до цих пір беруть участь як пасажири, провідники, начальники поїздів, так і вищі ревізії та контролюючі інстанції.

Але І.І. Янжул розмірковує як про «пагубности нечестности в экономике, так и о путях воспитания доброй нравственности в народе». І він називає три напрямки «поднятия и установки доброй нравственности», це: 1) правильна «постановка народного образования», 2) семейное воспитание; 3) поднятие нравственности «в семье и народе всеми возможными способами (наиболее всего же через церковь?!)» [104, С.419].

А сама економічна наука – наука народного господарства, на думку вченого, повинна сприяти не тільки отриманню спеціальних знань, а й вихованню моральності: «...лишь единовременное воздействие развития образования и улучшения нравственности и специально честности может значительно поднять и поставить всю настоящую культуру на твердое основание и сделать ее прочной и долговременной. В этом будет заключаться цель и назначение будущей науки народного хозяйства в истинном смысле этого слова» [104, С.420].

У цілому, до позначення сенсу і завдань економічної науки і ролі освіти зверталися дуже багато вчених, у тому числі І.К. Бабст, Д.І. Менделєєв, С.М. Булгаков.

На самому початку своєї знаменитої промови «О некоторых условиях, способствующих умножению народного капитала», професор І.К. Бабст ставить перед суспільством три найважливіші завдання: «нравственное образование, распространение просвещения и умножение богатства» [6, С.124]. Досліджуючи умови, що сприяють примноженню народного капіталу, І.К. Бабст виділяє кілька галузей народного капіталу і серед нього, капітал моральний.

Власне, до народного капіталу він відносить сукупність духовно-моральних, інтелектуальних і матеріальних факторів виробництва, все, що «содействует народному производству: орудия, машины, строения, пути сообщения, почва, суровье, средства на содержание рабочих, деньги, кредитные знаки, нравственные качества народонаселения, его образованность, изобретательность – все это мы вправе назвать народным капиталом, без которого невозможна ни одна хозяйственная деятельность и для умножения, для усиления производительности которого должны быть употреблены все силы и все стремления народа» [6, С.110].

А моральний капітал, на думку вченого, полягає «в народной честности, в народной предприимчивости и степени трудолюбия, в живом и ревностном участии к общему благу, в привычке не полагаться на внешнюю помощь, не искать себе в силах, лежащих извне, опоры, но в самом себе, в привычке к самостоятельности» [22, С.124]. При цьому його величина серед різних народів у різний час неоднакова.

У цілому вчений підкреслює взаємозалежність речового, матеріального капіталу, матеріального добробуту і морального капіталу як складових народного капіталу. З одного боку, І.К. Бабст висуває необхідність створення достатніх матеріальних умов для забезпечення культурного, морального, інтелектуального розвитку народу як найважливіше завдання економіки. Але, з іншого боку, автор постійно доводить, що продуктивність речового капіталу в кінцевому підсумку залежить від чесності, довіри, прагнення не до задоволення вузько егоїстичних інтересів, а до загального блага, від освіченості, працьовитості, тобто моральних якостей народу. Він вважає, що працьовитість і зусилля народу долають інші фактори та обставини, що діють негативно на «умножение народного капитала» [6, С.107].

Далі він розмірковує про вплив моральних якостей (довіри, турботи про загальне благо на противагу егоїзму) на економічні процеси, в тому числі накопичення, формування розміру позичкового відсотка та ін.

Головні спонукальні причини накопичення, на думку І.К. Бабста – передбачливість і турбота про загальне благо. Егоїзм, робота тільки з особистого інтересу, на його думку – ознака нерозвиненості народу. Але, для того, щоб народний капітал примножувався, чесність, мотивація загального блага, професіоналізм повинні бути притаманні всім господарюючим суб'єктам і, перш за все, пронизувати всю систему державного управління. На жаль, вже тоді бичем господарської системи був несумлінний, непрофесійний апарат державних чиновників.

І далі І.К. Бабст говорить актуальні і зараз слова про пріоритетну роль моральності (аморальності) саме верховної влади як образу і головного мотиватора моральної чи аморальної поведінки в економічній діяльності. «Против воров и разбойников есть управа, но что же делать с органами и служителями верховной власти, считающими свое место доходным производством? Тут иссякает всякая энергия труда, всякая забота о будущем, об улучшении своего быта» [6, С.114].

Неодмінною умовою ефективних економічних перетворень він вважає поєднання науки і практики, наявність «глибокої історичної та економічної освіти». Причому необхідність економічної освіченості він відносить не тільки до вчених, але й до керівників усіх рівнів, а також до простих людей, які беруть участь у господарській діяльності [6, С.105]. І.К. Бабст вважає, що з розвитком вірних понять про закони виробництва, правильного розподілу цінностей, про працю, необхідності ощадливості, шкідливості розкоші в усіх прошарках суспільства можна буде уникнути зловживань і подолати ті негативні явища, які залежать від людського фактора і уповільнюють розвиток народного добробуту [6, С.107]. На думку вченого освіта повинна бути широкою, усепроникаючою, а не поверхневою.

Неодноразово підкреслює роль освіти в розвитку народного господарства країни і вчений-енциклопедист Д.І. Менделєєв (до його внеску в економічну науку ми ще повернемося). У своїй роботі «Заветные мысли» Д.І. Менделєєв обґрунтовує думку про те, що освіта і істинно освічені люди мають найважливіше значення не тільки для економічного розвитку Росії, але і для її політичної та економічної незалежності. Він пише: «Образование есть благоприобретенный капитал, отвечающий затрате времени и труда и накоплению людской мудрости» [53, С.238]. Також він підкреслює необхідність освіченості для всього народу, а не тільки для певних соціальних груп суспільства, необхідність державного підходу до освіти, його цінності для державної влади. І в іншому місці, він наголошує на тому, що освіта повинна базуватися на соціокультурній основі: «Нам особенно нужны образованные люди, близко знающие русскую природу, т.е. всю русскую действительность, чтобы мы могли сделать настоящие самостоятельные, а не подражательные шаги в деле развития страны... Чтобы предстоящий путь был по возможности прогрессивным, он не должен отрицать прошлого. Разрушить исторически сложившееся легко, но не придется ли скоро жалеть о разрушенном?» [53, С.183].