Економічні погляди С.Ф. Шарапова

Щоб побудувати сильну, незалежну економіку, моральність повинна стати основою економічної політики держави, в тому числі фінансової політики та організації фінансової системи. Про це пише докладно вже інший представник східнослов'янської економічної думки видатний мислитель, економіст, громадський діяч, ефективний господарник С.Ф. Шарапов (1855-1911). Він підтримував ідеї слов'янофілів і вніс значний внесок у розвиток традицій самодостатнього ведення національного господарства на основі духовно-моральних принципів. Його книга «Бумажный рубль, его теория и практика» – яскравий прояв самобутньої російської економічної думки і найглибший твір з теорії фінансів у світовій економічній літературі того часу. Свої ідеї С.Ф. Шарапов засновував на наступних положеннях: визнання важливості морального характеру в російській господарському устрої, яке пов'язане з православними основами життя російського суспільства; обґрунтування курсу на автаркичний розвиток народного господарства Росії; захист самодержавного державного устрою, який виступає головною організуючою силою в російській економіці [2, С.491-513; 95, С.514-648].

Розкриваючи мету своєї роботи, С.Ф. Шарапов відзначав: «Настоящее исследование представляет первую попытку связать славянофильское учение с данными экономической науки, осветить, с одной стороны, экономические явления с точки зрения свободы человеческого духа, с другой – найти реальную опору нравственным славянофильским и политическим воззрениям» [95, С.516]. С.Ф. Шарапов обґрунтовував активну роль держави в регулюванні економіки. Це стосувалося, перш за все, обмеження панування біржі, а значить, і фінансового (спекулятивного) капіталу з його самодостатньою жагою наживи. Це було потрібно для створення найкращих передумов продуктивного використання капіталу і посилення морального (християнського) начала у господарюванні.

С.Ф. Шарапов піддав критиці західну політичну економію і фінансову науку за їх бездуховність, за зневагу моральною стороною людської природи та господарської діяльності. С.Ф. Шарапов був першим мислителем, який усвідомлено виступив проти засилля «економізму», цього головного ідейного ворога і найважливішої причини руйнівного характеру сучасної економіки.

До речі, дуже цікаві його зауваження з приводу результатів фінансової реформи в Росії 1856-1864 років, які за своїм духом мають багато спільного з реформами в нашій економіці 90-х років ХХ століття. Тоді група «молодих фінансистів», користуючись рецептами західної науки, здійснила у фінансовій системі ліберальні реформи, по суті, позбавляючи державу повного контролю в сфері грошового обігу та запустивши в економіці механізми біржової спекуляції, залежності розвитку економіки від позик. В результаті них Росія отримала величезні борги, сама при цьому фінансуючи розвиток промисловості Німеччини, а також величезне ввезення іноземних товарів до країни, розорення «поместного и земледельческого классов», биржевую игру «русскими фондами», «ограбление и истощение земли и сведение лесов по нужде, ради самосохранения», «уничтожение труда, торжество всякой наживы, спекуляции и хищничества», «понижение нравственного уровня. Отчаяние безвыходности, бесплодие честности и высоких нравственных доблестей...» [95, С.592].

Таким чином, вже тоді С.Ф. Шарапов простежив залежність між чесністю та професіоналізмом в економічній політиці держави і, перш за все, фінансовій політиці, та результатами перетворень, що впливають і на економіку в цілому, і на соціальне становище, і на зміну суспільної свідомості, суспільної моральності.

Він показав, що жодне велике народногосподарське рішення не є чисто економічним, воно завжди повинно враховувати політичні, військові та моральні чинники. Відповідно до фінансових критеріїв можна порівнювати лише варіанти вирішення однієї і тієї ж задачі, що задовольняють весь комплекс цих факторів. Але вирішувати тільки виходячи з фінансового критерію життєво важливі для країни питання, наприклад, чи починати індустріалізацію країни з розвитку легкої промисловості або прямо з важкої індустрії, неприпустимо.

У своїй роботі С.Ф. Шарапов, по суті, показав основу майбутньої світової фінансової кризи 30-х років ХХ століття і нинішньої кризи ХХІ століття. Це: спекулятивний механізм фінансово-кредитної системи, панування бірж; прагнення певного кола осіб забезпечити контроль над світовою фінансовою системою шляхом введення єдиної світової валюти, випуск якої при цьому знаходиться під контролем цього ж кола осіб. Різниця полягає лише в тому, що в той час фінансова система провідних країн Західної Європи була заснована на золоті (в цю ж систему в результаті грошової реформи на початку ХХ століття увійшла і Росія). А зараз світовою валютою є долар – національна грошова одиниця США.

Тоді механізм фінансового закабалення країн, який вперше показав С.Ф. Шарапов, був таким: внаслідок того, що фінансова система провідних країн Західної Європи заснована на золоті, вони потрапили в кабалу до міжнародної біржі, до тих, хто від віку служить «золотому тільцю» і тримає в своїх руках управління світовими грошовими потоками. Формально влада там знаходиться в руках президента або короля, уряду і парламенту. Але справжня влада – у біржі (точніше, у її господарів), а держава виконує лише роль городового (або «нічного сторожа»), що стежить за порядком. У результаті там настала епоха найбільшої політичної розпусти і морального розкладання, причому виходу з цього глухого кута немає. Перехід на золоту валюту ознаменував важливий етап розвитку світового капіталізму – встановлення верховенства лихварського, банківського, фінансового капіталу над капіталом промисловим, виробничим. С.Ф. Шарапов розцінив цей процес з релігійної точки зору – як перемогу нового культу Мамони над старим християнським ладом людства [95, С.510].

Шарапов розкрив механізм пограбування Росії і на її прикладі – всіх країн, що розвиваються – міжнародним капіталом. Він показав, що справа зовсім не в стійкості курсу російського рубля, а в його якості. Найчудовіша золота світова валюта, писав він, може збагачувати одну країну і розоряти, знищувати іншу. Країна з сильною економікою зацікавлена в експансії своєї валюти, у проникненні в країну зі слабкою економікою. Це дозволяє більш розвиненій державі підпорядкувати собі слаборозвинену країну і поставити собі на службу її ресурси. Саме цього наполегливо домагався західний фінансовий капітал, втягуючи дореволюційну Росію в зону золотої валюти.

Наслідки цієї реформи для Росії були катастрофічними, і першим це показав С.Ф. Шарапов. «Финансовые гении» обіцяли, що в країну потечуть іноземні капітали, Росія отримає валюту всього цивілізованого світу. Да, – заперечував їм С.Ф. Шарапов, иностранные капиталы полились к нам, да еще с такой стремительностью, что в самое короткое время Россия распродала иностранцам свои руды и каменноугольные копи, золотые прииски и нефтяные источники. В руках иностранного капитала оказалась значительная часть российской банковской системы. В России возникла острая нехватка наличных денег у хозяйствующих субъектов. Для удержания в стране золота пришлось дополнительно привлекать иностранный капитал. Россия уподобилась протекающей бочке: сколько бы золота она ни покупала, деньги в ней не задерживались, а транзитом уходили на Запад» [95, С.511].

Але Шарапов не тільки піддав критиці існуючу світову фінансову систему, але й запропонував конкретний проект створення незалежної національної фінансової системи в Росії, системи, яка повинна базуватися на абсолютних грошах і моральній державній владі, яка б управляла цією фінансовою системою. Для цього, стверджував автор, потрібно було відмовитися від нав'язаної Росії золотої валюти і перейти на паперові гроші, але при дотриманні відомих моральних умов.

Зокрема, царська влада повинна бути заснованою на твердих моральних засадах, бути абсолютно безкорисливою, висловлювати інтерес не панівного класу, а всього народу, і проводити чесну фінансову політику. Тоді Росія отримала б абсолютні гроші, купівельна спроможність яких не залежить від змін кон'юнктури світового ринку і яким населення так само, безумовно, довіряло б, як довіряє воно Царю. Самодержавна влада отримала б можливість, утримуючи в гармонії капітал, знання і працю, мати таке багатство, яке дозволило б не тільки позбутися від зовнішніх позик, але і відмовитися від стягнення податків з населення. Росія поклала б межу експансії паразитичного спекулятивного і лихварського капіталу, що прагне до світового панування. Грошова система, вся сукупність фінансових відносин в країні за системою, запропонованою Шараповим, була б незрівнянно ефективніше тієї колоніальної системи зовнішнього управління фінансами, яку обрали сучасні йому правителі Росії.