Основні економічні ідеї Д.І. Менделєєва

Значний внесок у розвиток теорії та практики національної економіки вніс вчений-енциклопедист Д.І. Менделєєв (1834-1907). Багато в чому завдяки його працям в кінці ХІХ – початку ХХ століття в Росії виникла економічна теорія, яка була незрівнянно вище західної політичної економії і ґрунтувалася на православному світогляді, враховувала національні особливості господарства, всебічний розвиток народного господарства країни. Його основні економічні ідеї в цілому висловлюють головні особливості економічної думки східнослов'янської економічної школи. Зупинимося на них детальніше.

Творча спадщина Д.І. Менделєєва становить зібрання творів з 25 томів. З них присвячені економіці такі праці, як «Толковый тариф, или исследование о развитии промышленности России в связи с ее общим таможенным тарифом», «Заветные мысли», «К познанию России» [53, С.491-501].

Основні економічні ідеї Д.І. Менделєєва полягали в наступному [53, С.339; 3, С.491-501]. Так само як і С.Ф. Шарапов, Д.І. Менделєєв бачив згубність існуючого світового порядку в торгових і фінансових відносинах, коли більш розвинуті країни випускають кінцеву промислову продукцію і продають її за завищеними цінами менш розвиненим в промисловому відношенні країнам. А ті, у свою чергу, орієнтуються на продаж на світовому ринку сировинної продукції, на той час Росії, насамперед сільськогосподарської, але вже за заниженими цінами. Таким чином, здійснюється механізм перекачування ресурсів, зростає зовнішня заборгованість, країни відстають, втрачають свій золотий запас і не можуть випередити розвинені країни, а розрив між ними посилюється.

Включена до цього порядку Росія за час ліберальних реформ Олександра II мала величезне зростання зовнішньої заборгованості, негативне сальдо торговельного та платіжного балансу.

Щоб створити новий порядок і сильну, незалежну економіку, Д.І. Менделєєв запропонував систему перетворень народного господарства країни, яка багато в чому і була здійснена під час царювання вже іншого імператора – Олександра III, політика якого відповідала принципам цивілізаційної ідентичності.

Д.І. Менделєєв обґрунтовував необхідність комплексного розвитку народного господарства, промисловості. Під промисловим розвитком він розумів не тільки розвиток індустрії, але й транспорту, торгівлі, невиробничої сфери. На думку Менделєєва в Росії необхідно було, перш за все, розвивати важку, а не легку промисловість. І йти треба не по дорозі наздоганяючого розвитку, але розвиватися на основі самої передової технології з завданням «обійти, не наздоганяючи».

Для цього, за його розрахунками, необхідно було вкладати у розвиток промисловості 700 млн. крб. щорічно – в 2 рази більше вже досягнутого тоді рівня капіталовкладень [3, С.494].

Крім того, щоб забезпечити випереджальний розвиток, необхідно розвивати вітчизняну науку. Тому Д.І. Менделєєв виступав за розвиток російської науки і народної освіти, вважав, що в цьому запорука розвитку промисловості та держави в цілому.

У цілому Д.І. Менделєєв підтримував тісну співпрацю наукової думки та виробництва і сам впроваджував свої ідеї в розвиток багатьох сфер народного господарства, починаючи від розвитку видобувної промисловості, вугле- і нафтовидобутку, переробної промисловості, і закінчуючи розвитком сільського господарства.

Хоча для розвитку країни були потрібні величезні фінансові вкладення, і багато державних діячів бачили, як і зараз, вихід у залученні іноземного капіталу, Д.І. Менделєєв вважав, що необхідно спиратися на внутрішні можливості, концентруючи капітал і спрямовуючи його в ключові галузі. Іноземний капітал, на його думку, можна залучати лише на обмежених умовах.

Значним внеском Д.І. Менделєєва в розвиток вітчизняної та світової науки було обґрунтування розвитку народногосподарського комплексу на основі територіальних комплексів і праці з економічного районування Росії.

Також, як і багато представників східнослов'янської школи економічної думки, Д.І. Менделєєв виступав проти західних ліберальних економічних теорій невтручання держави в ринкову економіку. Він вважав, що ринкове регулювання економіки повинно поєднуватися з активним втручанням держави у розвиток економіки. Тільки держава, доповнюючи ринок, може найточніше виразити загальнонаціональний інтерес, стати запорукою загального добробуту.

Також він виступав прихильником багатоукладної економіки. Вважав можливим розвиток таких форм економічного життя, як «складочные капиталы, государственно-монопольные предприятия, артельно-кооперативные предприятия» [3, С.499]. Але найбільш доцільним, у тому числі з історичної точки зору, він вважав артільно-кооперативний спосіб. Д.І. Менделєєв виступав за з'єднання общинного початку і підприємницької ініціативи. Вважав, що в промисловості можливе співіснування державних та приватних заводів, розвиток великих, середніх, малих підприємств.

Ідеал бачив у такому підприємстві, де господар був би і учасником в усьому господарстві, і знав би кожного працівника, а всі робітники були б зацікавлені в підсумках спільної роботи.

Ці ідеї Д.І. Менделєєва залишаються актуальними і сьогодні, так само як і його праці з демографії. Зокрема, це стосується спростування теорії Мальтуса, на основі якої побудована сучасна «концепція золотого мільярда», яка, на жаль, прийнята як одна з основ сучасної світової політики.

Мальтус стверджував, що зростання населення йде в геометричній прогресії, а виробництво продуктів харчування – в арифметичній, і тому необхідно обмежувати зростання народжуваності у бідного населення. Д.І. Менделєєв показав, що в міру розвитку промисловості, виробництво засобів існування випереджує зростання населення. Земля, на думку Д.І. Менделєєва, може прогодувати 10 млрд. осіб [3, С.498].

Вінцем економічних досліджень Д.І. Менделєєва стала робота «Толковый тариф, или исследование о развитии промышленности России в связи с ее общим таможенным тарифом». Цю роботу сучасники назвали «біблією російського протекціонізму» [3, С.495]. До Д.І. Менделєєва митний тариф розглядався як міра чисто фіскальна – джерело поповнення доходів скарбниці. Д.І. Менделєєв запропонував відмовитися від такого вузького підходу і встановлювати мита на ввезені і вивезені товари з урахуванням їх впливу на розвиток продуктивних сил Росії. Наприклад, якщо через високі мита якийсь імпортний товар взагалі не надійде до Росії, але розвинеться його вітчизняне виробництво, митного доходу взагалі не буде, але скарбниця отримає набагато більше у вигляді податків від російських виробників. Також набагато більші вигоди отримує в цьому випадку суспільство в цілому – це заробітки робітників і прибутки підприємців. При цьому Д.І. Менделєєв вважав, що всередині країни для вітчизняного виробництва повинен діяти принцип змагальності. Затверджені царем Олександром ІІІ, ці пропозиції зіграли величезну роль у захисті від недобросовісної конкуренції та розвитку промисловості Росії.

Також, як і інші представники східнослов'янської школи економічної думки, Д.І. Менделєєв виділяв моральний фактор виробництва. Д.І. Менделєєв розглядав промислову діяльність не тільки як економічну, але і як моральну. Він виходив з того, що в праці виявляються всі сили людини – як фізичні, так і духовні, «те природные, исторические и вообще вне воли находящиеся Божественные условия и законы...» [3, С.498].

Він вважав, що в теорії національної економіки важливе місце має не тільки вірні факти, а й певний світогляд. З цієї позиції Д.І. Менделєєв піддав критиці західну політичну економію. Один із головних недоліків політичної економії Д.І. Менделєєв бачив у тому, що вона обмежується суто економічною, частіше грошовою оцінкою явищ господарського життя, не вдаючись у їх моральну оцінку, а це невірно: «Деньги и богатство не оправдывают худых дел и обид» [3, С.497].

Багатство і капітал Д.І. Менделєєв вважав функцією праці. Стан без праці може бути моральним, тільки, якщо отриманий у спадщину. Капіталом є тільки та частина багатства, яка спрямована на розвиток промисловості і виробництва, але не на спекуляцію і перепродаж.

Економіку Д.І. Менделєєв вважав однією зі сфер єдиного народного життя, яке пронизане моральним і духовним началом. Економіка покликана задовольняти всі потреби людини, не тільки нижчі (чим займалася політична економія), але і вищі – «самостоятельные людские функции, разумом и любовью определяемые». Вважав, що в основі сучасної йому науки лежать християнські принципи, і поза цієї скарбниці не може бути успіху в пізнанні природи, суспільства і людини [3, С.500].

Висновки. Східнослов'янська економічна думка передбачила розвиток сучасних напрямів у західній економічній науці, зокрема висновки сучасної інституційної теорії, появу теорії людського капіталу, концепції інтелектуального капіталу, розвиток економічної соціології та економічної психології, етики бізнесу. Причому західна економічна теорія з багатьох питань так і не змогла наблизитися до деяких висновків наших мислителів. Зокрема, до цих пір моральний капітал не вважається складовим людського капіталу і четвертим фактором виробництва. Не існує і цільного об'єктивного погляду на людину в економіці як конкретного духовного типу, носія матеріального і духовного начала, індивідуалізму і колективізму, поведінка якої в економіці визначається не тільки раціоналізмом, існуючими в суспільстві інститутами, а й ставленням та дотриманням моральних норм самою людиною.

Та економічна теорія, яка створювалася представниками східнослов'янської економічної думки, принципово відрізнялася від західної економічної теорії, нині відомої під назвою «економікс».

Мислителі будували своє бачення економіки, людини в ній на інших світоглядних позиціях. З одного боку, економіка розглядалася як складова частина більш складної системи, в якій найголовніше місце займає людина, і як особистість у своїй неповторності, і як клітинка єдиного організму – народу. Тому вони розуміли, що економіка виконує свою службову функцію по відношенню до забезпечення життєдіяльності і окремої людини, і народу в цілому.

З іншого боку, вони стверджували, що економіка залежить від релігійних, культурних, моральних чинників. Але не тільки залежить, але й визначається ними. Даний висновок важливий для нас не тільки з теоретичних позицій. Саме розуміння цього, і творення моральних і культурних засад, дозволить побудувати іншу соціально-економічну політику нашої держави, яка реально здатна вивести країну з кризи.

Необхідно зрозуміти, що категорії західної економічної науки, її зміст не застосовні для нас.

Наша економічна наука повинна будувати свій соціальний і економічний ідеал, базуючись на нашій традиційній культурі, сформованій в межах православної цивілізації, звичайно з урахуванням нинішнього стану всіх сфер нашого суспільства, геополітичних факторів. У цілому, це повинно втілити у стратегію духовно-культурного та соціально-економічного розвитку нашого суспільства. Але ця адаптація, навіть у більшій мірі, буде належати вже до конкретних кроків наближення цього ідеалу, які, у свою чергу, повинні відбитися в конкретних напрямках і програмних документах соціально-економічної політики держави.

І тут, як підказують нам наші великі предки, важливо зрозуміти і прийняти до реалізації положення, відповідно до якого економічний розвиток держави, її економічна безпека, залежать, по-перше, не від економічних реформ самих по собі, а від того, яка філософія, і відповідно, економічна доктрина, закладена в їх основу, а по-друге, від духовно-морального, духовно-культурного, духовно-інтелектуального капіталу творців реформ і людей, що стоять біля керма влади, народу в цілому.