Розвиток звукового і синтаксичного аспектів мовлення. Усвідомлення дошкільниками звукового складу слова

Мовленнєве спілкування дошкільника відбувається за законами рідної мови, які є певною системою фонетичних, лексичних, граматичних та інших законів і правил спілку­вання.

Розвиток мовлення неможливий без засвоєння звуко­вої культури мовлення, яка є основою оволодіння мовою, підвищує здатність до орієнтування дошкільника у склад­них співвідношеннях граматичних форм, забезпечує осво­єння морфологічної системи мови. Її складовими є фонема­тичний слух і правильна звуковимова.

Опанування фонематичного складу мовлення почина­ється наприкінці 1-го року життя. До початку дошкільно­го віку діти зазвичай володіють усіма звуками рідної мови. Однак у деяких дошкільників і у старшому віці спостеріга­ються недоліки звуковимови, дефекти мовлення, що спри­чинено повільним розвитком моторики мовного апарату.

Вирішальне значення для засвоєння звуків рідної мови має розвиток сенсорної основи мовлення, тобто фонема­тичного слуху.

Фонематичний (грец. phonema - звук, голос) слух - здатність сприймати на слух звуки мовлення, диференціювати й узагальню­вати їх у словах як смислорозрізнювальні одиниці.

Його наявність передбачає розрізнення звуків мови як фонем, сприяє осмисленню граматичної форми і значення слів. Під час засвоєння звукової сторони мовлення дитина завдяки фонематичному слуху опановує зразок вимови звуку, забезпечує відповідне його відтворення. У своїй ді­яльності вона повинна чітко розрізняти заданий дорослим звук від вимовленого нею. Ця здатність є основною умовою засвоєння звукової сторони мовлення.

У дошкільному віці, який є сензитивним періодом у розвитку фонетичного слуху, формуються тонкі і дифе­ренційовані звукові образи слів і звуків. Дитина виявляє пильну увагу до звукової сторони мовлення, починає усві­домлювати норми звуковимови, піклуватися про її пра­вильність. Однак ще не здатна виокремити і назвати звук, який потрібно вимовити інакше, в результаті змінює усе слово.

Фонематичний слух відіграє важливу роль під час на­вчання дітей граматики мови, коли вони вперше здійсню­ють звуковий аналіз слова. Для цього їм слід відмежувати­ся від смислу слова і його значення, працювати з ним, як із звуковим комплексом, тобто формальною одиницею. Про­те виокремлення звуків у слові дається їм нелегко через новизну завдання, крім того, дошкільники не володіють необхідними для цього аналітичними засобами.

За сприятливих умов в ігровій ситуації навіть молодші дошкільники можуть навчитися розрізняти на слух тверді і м'які, дзвінкі і глухі приголосні, називати перший та ос­танній звуки у слові. Поза ігровою імітацією звуковий ана­ліз слів доступний дітям середнього дошкільного віку, ко­ли вони свідомо і довільно виділяють звуки у словах, по­рівнюють їх.

5-6-річні діти здійснюють звуковий аналіз слів, якщо вони практикували у мовленні протягування вслух окре­мих звуків (м-мак, л-ліс), засвоїли спосіб дослідження зву­кового складу слова, а уміння його аналізувати сприяє ус­пішному оволодінню читанням і письмом.

До 6-ти-7-ми років фонематичний розвиток дитини завершується, вона починає усвідомлювати звуковий склад рідної мови, розрізняє і виокремлює голосні, тверді і м'які звуки. Це є свідченням її готовності до навчання гра­моти (читання і письма) у школі.

У дошкільному дитинстві відбувається динамічний розвиток синтаксичної сторони мовлення дітей.

Мовлення молодших дошкільників характеризується насиченням простих речень, частим вживанням часток «а», «і», «ось». У переповіданні казок їх мовлення багате на складносурядні і безсполучникові речення, складнопід­рядні речення простої конструкції. Сполучниковий зв'язок часто замінюється інтонацією. Поширені у мовленні мо­лодших дошкільників підрядні речення часу.

У середньому дошкільному віці у мовленні дітей, як і раніше, переважають прості речення, однак із складнішою структурою, з'являються речення з однорідними членами. У складносурядних реченнях діти починають вживати вставні слова, сполучник «ні»; у складнопідрядних - під­рядні причини, порівняльні, умовні. Новими для їх мов­лення є узагальнюючі слова й однорідні додатки.

Старші дошкільники частіше вдаються до поширених речень з однорідними членами, урізноманітнюють вико­ристання простих і складних речень. Перед вступом до школи вони оволодівають майже всіма сполучниками і правилами їхнього використання. Однак текст здебільшо­го (55%) складається з простих речень. Збільшення кіль­кості у мовленні узагальнюючих слів і додаткових речень свідчить про розвиток у старших дошкільників абстрак­тного мислення.