Особливості уяви дошкільника

У процесі набуття досвіду, з розвитком мислення про­тягом дошкільного віку у розвитку уяви відбуваються суттєві зміни. Вони не обмежуються удосконаленням ми­мовільної і відтворювальної уяви. Важливим новоутво­ренням цього періоду є поява якісно нових її типів - до­вільної і творчої.

У цьому віці уява дитина характеризується особливою рухливістю, сприяючи процесу пізнання діяльності.

Дошкільник може уявити значно менше, ніж школяр і доросла людина, оскільки у нього менший запас знань, з елементів яких створюються нові образи. Одноманітніши­ми, ніж у школяра і дорослої людини, є засоби, якими ко­ристується дошкільник при їх створенні. Ілюзії про необ­меженість дитячої фантазії виникають унаслідок того, що дитина через бідність своїх знань, нерозуміння закономір­ностей явищ легко порушує життєву реальність, особливо тоді, коли уявне є бажаним.

Особливостями дитячої уяви є: неточність образів; не­вимогливість; спотворення, гіперболізація (перебільшен­ня) дійсності; довіра до образів уяви; слабкість критичної думки (невміння відрізнити реальність від видуманого, що часто дає привід дорослим звинувачувати дитину у брехли­вості, хоч насправді це не так, оскільки дитина не має при цьому корисливої мети); тісний зв'язок з емоціями, вига­даних образів - з реальними; нестійкість (олівець - спо­чатку дерево, потім - термометр); надзвичайна яскравість і перевтілення в образи уяви (любить знайомі казки); не­достатня узагальненість образів уяви (перекотиполе - ко­лобок); репродуктивний (відтворювальний) характер.

Особливості уяви (яскравість, жвавість образів) дошкіль­ника мають фізіологічну основу, тобто пов'язані з доміну­ванням першої сигнальної системи у вищій нервовій діяль­ності. Довірливість до витворів уяви, нерозрізнення бажано­го з уявним зумовлене недостатньо зрілими процесами коркового гальмування, недостатнім розвитком регулюваль­ної функції другої сигнальної системи. Чим молодший дош­кільник, тим яскравіше проявляються ці особливості уяви.

Розвиток уяви пов'язаний із зародженням знакової функції свідомості, суть якої полягає у заміщенні одних об­разів іншими (наприкінці раннього дитинства). Про виник­нення уяви в дитини свідчать дії не на основі реальності, а на основі її уявлень. Уперше вона проявляється у 2,5-3 ро­ки, коли дитина починає діяти в уявній ситуації, з уявними предметами. Відбувається це насамперед у грі, коли вона діє з одним предметом, уявляючи на його місці інший: «го­дує» паличкою ляльку, укладає «спати» ведмедика у ко- робку-ліжечко, миє руки камінчиком-милом та ін. Особли­вості уяви розглянуті у табл. 4.2.

Спочатку уява дошкільника ніби прикута до предмета. Він починає гру на основі предметів, які бачить, може обіг­рати: скаче верхи на паличці, уявляючи себе вершником, а палицю - конем, але не може уявити коня за відсутності предмета, придатного для скакання, і не може подумки пе­ретворити палицю на коня, якщо не діє з нею.

У грі 3-4-річних дітей істотне значення має подіб­ність предмета-замінника з предметом, який він замінює. Для старших така подібність не обов'язкова. Поступово відбувається перехід до ігрової дії з відсутнім предметом, ігрового перетворення предмета, надання йому нового смислу, уявлення дій з ним подумки, без реальної дії. Тоб­то відбувається зародження уяви як особливого психічно­го процесу.

Гра може відбуватися і без видимих дій, повністю в уя­ві. В. Короленко описує, як він з братом грався в дитинстві у подорож, годинами просиджуючи у старій кареті, зовні майже нічого не роблячи. Брат іноді підганяв уявних ко­ней, а він інколи вимовляв кілька слів, звертаючись до тих, хто уявно їхав їм назустріч. Основний зміст гри роз­гортався у внутрішньому, мисленому плані. Хлопці уявля­ли далекі країни, небезпечні пригоди у дорозі тощо.

Формуючись у грі, уява переходить і в інші види діяль­ності дошкільника. Найяскравіше вона виявляється у ма­люванні, складанні казок, віршів. Як і в грі, діти спочатку спираються на предмети, які безпосередньо сприймають.