Вальпроати (стимулятори центральних процесів Гамк-ергічних)

Вальпроєвая кислота і її солі|соль| (натрієва, кальцієва, магнієва) є|з'являються| |відносно| новою групою психотропних засобів|коштів|, що володіють вираженою|виказувати| протіпілептичною|епілептичною| активністю. Вальпроати надають|виявляють| протисудомну дію і ефективні при різних видах епілепсії, особливо при малих формах.

Головною|чільною| ланкою в механізмі нейрохімії дії вальпроатів| є|з'являється| їх вплив на метаболізм ГАМК — основного ендогенного центрального гальмівного|гальмового| нейромедіатора, пригноблюючого пре-| і постсинаптичні розряди і що зменшує збудливість постсинаптичних мембран.

Ацедіпрол (Апілепсин, Депакін, Конвулекс, Енкорат, Acediprolum, Apilepsin, Convulex, Depacene, Depakin, Depacote, Divalproex, Encorat, Orfiril, Valpakine, Valproate sodium) — протіпілептичний засіб широкого спектру дії. Застосовується при різних формах епілепсії: абсансах, скроневих псевдоабсансах; судомних (великих) і поліморфних; фокальних (моторних, психомоторних) нападах.

Вальпроати надають|виявляють| не лише|не те що| антіпілептичну|епілептичну| дію. Вони покращують настрій, психічний тонус хворих, володіють транквілізуючими| властивостями із|із| зменшенням станів|достатків| страху, але|та| без сомнолентного|, седативного| і міорелаксуючого| ефекту

Побічні явища: нудота, блювота, діарея, болі в шлунку, анорексія, сонливість, алергічні шкірні|шкіряні| реакції. Найбільш серйозні побічні дії: порушення функцій печінки, підшлункової залози, погіршення згортуваності крові, тромбоцитопенія.

Добова доза 0,6—1,5 р. Разова доза 0,3—0,45 р.

Останнім часом створені нові препарати Гамк-ергичні: Вігабатрін (Vigabatrine), структурно близький до ГАМК, що є необоротним інгібітором ГАМК-трансферази. Він значно підвищує рівень ГАМК в мозку, знижує рівень збуджуючих амінокислот (глутамата і аспартату); Габапентін (Gabapentine), циклічне, близьке по структурі з ГАМК з'єднання, що проникаюче через гематоенцефалічний бар'єр і діє на центральні ГАМК-рецептори.

Цікавий препарат, блокуючий центральні збуджуючі нейромедіаторні амінокислоти (глутамат і апартат), — Ламотріджін (Lamotrigine). В даний час він застосовується в основному для лікування часткових і генералізованних тоніко-клонічних епілептичних нападів, у тому числі при неефективності інших протіпілептичних засобів.

Ноотропи

— широкий круг лікарських засобів, провідними властивостями яких є поліпшення когнітивних функцій і зниження чутливості мозку до ушкоджувальних чинників. Термін «ноотропи» був вперше запропонований в 1972 р. автором препарату «пірацетам» До. Жіурджеа. Здатність покращувати когнітивні (пізнавальні) функції дала підставу позначати їх як «стимулятори пізнання» («cognition enhancers»).

Механізм ноотропного| дії пов'язаний з активацією синтезу фосфоліпідів, стабілізацією клітинної|кліткової| мембрани, взаємодією з|із| різними нейромедиаторними| системами, головним чином з|із| ГАМК.

Клінічна характеристика. До ноотропів відносяться препарати, здатні позитивно впливати на пізнавальні функції, стимулювати навчання, підсилювати процеси запам'ятовування, підвищувати стійкість мозку до різних неспріятливих чинників (зокрема, до гіпоксії) і екстремальних навантажень. При цьому вони не надають прямої стимулюючої дії на психічну діяльність, хоча в деяких випадках можуть викликати занепокоєння і розлад сну.

Побічні ефекти – спостерігаються рідко. Інколи з'являються нервозність, дратівливість, елементи психомоторного збудження і расторможенности потягів, а також тривожність і безсоння. Можливі запаморочення, головний біль, нудота і болі в животі.

ВИДІЛЯються НАСТУПНі|слідуючих| РАДИКАЛи |радикал-іони| ДІЇ НООТРОПІВ:

1. Психостимулюючий — вплив на апатію, гіпобулію|, аспонтаність|, бідність спонук|спонукань|, психічну інертність, моторну і інтелектуальну загальмованість.

2. Антиастенічний — вплив на слабкість, млявість, виснажуваність, психічну і фізичну астенію.

3. Транквілізірующий — дія на дратівливість, емоційну|емоціональну| лабільність.

4. Антидепресивний — вплив на знижений настрій.

5. Підвищення рівня неспання|пильнування|.

6. Проттепілептичний|епілептичний| — дія на пароксизмальну активність.

7. Ноотропний — дія на затримку розумового розвитку і порушення вищих кіркових функцій.

8. Мнемотропний — вплив на навчання|вчення| і пам'ять.

9. Адаптогенний — що підвищує толерантність до різних екзогенних чинників|факторів|, у тому числі і медикаментозних засобів|коштів|.

10. Вазовегетативний — що зменшує головні болі, запаморочення, вегетативну лабільність.

11. Протипаркінсонічний — що впливає на екстрапірамідні паркінсонічні| розлади.

12. Антидискінетичний — що впливає на ектрапірамідну | діскінетичну| симптоматику.

По фармакологічних властивостях ноотропи| відрізняються від інших психотропних засобів|коштів|. Вони не надають|виявляють| вираженої|виказувати| психостимулюючої або седативної| дії, не викликають|спричиняють| специфічних змін біоелектричній активності мозку. Разом з тим|в той же час| вони стимулюють передачу збудження в центральних нейронах, полегшують передачу інформації між півкулями головного мозку, покращують енергетичні процеси і кровопостачання мозку, підвищують його стійкість до гіпоксії. Ноотропи характеризуються |відносно| низькою токсичністю|токсичний| і не викликають|спричиняють| порушень кровообігу.

Основними препаратами цієї групи є Пірацетам (Pyracetam) і його аналоги(Ноотропіл, Пірамем, Пірабене, Nootropil, Pyramem, Анірацетам, Етірацетам, Оксирацетам і ін.). До цієї ж групи відносять Піридітол (Pyriditolum, Енцефабол, Cerebol, Cogitan, Encephabol Pyritinol), Ацефен (Acephenum, Claretil, Meclofenoxate hydrochloride), а також деякі препарати, структурно пов'язані з гамма-аміномасляною кислотою (ГАМК), — Аміналон (Aminalonum, Гаммалон, САВА, Gammalon), Пікамілон (Picamilonum), Натрію оксибутират (Natrii oxybutyritum), Пантогам (Pantogamum, Calcium homopantothenat, Nopate), фенібут (Phenibutum); препарати амінокислотнї — Когитум (Cogitum); гормональні препарати, позбавлені гормональній активності, — Семакс (Semax).

Аміналон (гамалон) - гама-аміноолійна кислота. Впливає на енергетичні процеси тканин головного мозку, сприяє поліпшенню утилізації глюкози. Застосовується при різних проявах церебральної патології (церебрастенічні та енцефалопатичні синдроми), при порушеннях мозкового кровообігу, органічному ураженні ЦНС. Доза: 300-1000 мг/добу.

Ацефен (люцидрил) - впливаї на таламогіпофізарну систему.

Має м'яку стимулюючу дію. Застосовується при астеніях соматичного характеру, вегетативних дисфункціях, ендокринопатіях, інтоксикаціях. Доза: 300-1000 мг/добу.

Пірідітол - поліпшує енергетичний обмін та засвоєння глюкози мозком. Застосовується при астено-депресивних, астено-апатичних станах, депресіях органічного генезу. оза: 0.3-0.4 г. Курс 1-3 місяці.

Пірацетам (ноотропіл) - активізує окислювально-відновні процеси, стабілізує церебральні функції (свідомість, пам'ять, мову), м'яка психостимулююча дія. Застосовується при психоорганічному синдромі, в гострий період травматичних психозів, інсульту, в геронтологічній практиці. Коректор нейролептичної терапії. Доза: 20-30 г/добу.

Також для нормалізації кровообігу у судинному руслі головного мозку та нейрометаболічних процесів використовуються так звані коректори мозкового кровообігу: кавінтон, циннарізин, німотоп, серміон, трентал, вінкапан, меморіплюс та ін.

Психостимулятори.

Мають властивість стимулювати ЦНС, що проявляється в усуненні розумової та фізичної втоми, не володіють антипсихотичною та антидепресивною дією. Подібно до транквілізаторів психостимулятори впливають на перебіг психічних процесів і у здорових людей. Вони стимулюють інтелектуальну діяльність, прискорюють процеси мислення. Основою психостимулюючої дії є посилення передавання збудження у синапсах внаслідок мобілізації нейромедіаторів. Можлива поява ейфорії, що супроводжується підвищенням активності з тимчасовим усуненням стомлення, сонливості, підвищенням працездатності. Можуть викликати порушення засинання аж до безсоння та порушення апетиту. При тривалому прийомі відмічається звикання та формується залежність.

Деякі стимулятори ЦНС (амфетамін, метамфетамін, первентин) віднесені до списку наркотичних речовин. Призначаються при неврозоподібних та невротичних розладах із астенічними, психастенічними та неврастенічними станами, млявістю, загальмованістю, апатією, адинамією, зниженням працездатності, а також для лікування ступорозних, субступорозних і апатикоабулічних станів у хворих на шизофренію. Здоровим людям призначаються у разі екстремальних ситуацій, які пов’язані із розумовим або фізичним перенапруженням.

Кофеїн призначають по 50-100 мг 2-3 рази на добу. Протипоказаний при безсонні, гіпертензії, атеросклерозі, органічному ураженні серцево-судинної системи, глаукомі.

Сиднокарб створює відчуття бадьорості та припливу енергії, підвищує працездатність. Призначають по 5-20 мг 1-2 рази на добу. Випускається у таблетках по 5 і 10 мг.

Сиднофен має менш виражений у порівнянні з сиднокарбом стимулюючий ефект. Призначається по 20-30 мг на добу. Випускається у формі таблеток по 5 мг. Сиднокарб, сиднофен 0(5-15-30 мг) - при астеніях, іпохондріях, депресії. Загострюють психотичну симптоматику.

Нормотиміки

Нормалізують настрій (1949 р.). Доза: Солі Li 1800-2400 мг/добу, в крові 1.2 ммоль/л. Li carbonatis, Li oxibutiratis, Li-retard.

Психодизлептики

Зумовлюють психічні розлади (похідні лізергінової кислоти(ЛСД, фенілетаміну).

Обумовлені: хімічним та фармакологічними властивостями самого препарату, кількістю і швидкістю виведення препарату, особливостями організму хворого.

КОРЕКТОРИ ПСИХОТРОПНОЇ ТЕРАПІЇ.

Психотропні засоби володіють антихолінергічними, гіпотензивними, каталептогенними властивостями, здатністю блокувати адренергічні структури, у зв’язку з чим поряд з бажаним психотропним ефектом виникає ціла низка патологічних станів, які викликані цими властивостями препаратів, тобто побічних ефектів. Хоча їх виразність у значній мірі залежить від індивідуальної чутливості організму і багатьох інших факторів, вони являються наслідком прямої дії препарату і виникають при зниженні доз чи відміні останнього.

Побічні ефекти можна умовно поділити на 3 групи: неврологічні розлади (пароксизмальні: гострий, підгострий, затяжний і хронічний екстрапірамідні синдроми), психічні розлади (транзиторні загострення психопатології, інверсія афекту, нейролептична депресія, порушення сну, стани оглушення) та вегетативні розлади (гіпотонія, тахікардія, гіпергідроз, себорея, порушення акомодації, сухість слизових оболонок, порушення моторики та секреції шлунково-кишкового тракту).

Частіше вказані побічні ефекти спостерігаються у вигляді складного симптомокомплексу. Для усунення небажаних ефектів використовують велику кількість різноманітних фармакологічних засобів – коректорів. У залежності від хімічної структури та клінічних властивостей вони поділяються наступним чином:

Похідні пропанолу – тригексифенідил (паркопан, циклодол), біперіден, цикримін, придинол. Мають широкий спектр активності з переважаючою антипаркінсонічною та центральною холінолітичною активністю.

Прості аміноефіри – мебедрол, дімедрол, когентин, ригідил. Мають помірно виражену антипаркінсонічну дію, центральну холінолітичну і антигістамінну активність, здатність регулювати сон.

Складні аміноефіри – амізил, метамізил, пентафен, спазмолітин, арпенал. Поряд із помірним антипаркінсонічним ефектом спостерігається транквілізуюча, гангліоблокуюча та спазмолітична дія. Похідні фенотіазину – динезин, дипразин, парсидол. Мають властивості нейролептичних засобів, у комплексі з іншими препаратами використовуються для усунення різноманітних побічних розладів. Рідше використовують похідні тіоксантену, глютарової кислоти, центральні релаксанти.

ШОКОВА ТЕРАПІЯ.

До появи психотропних засобів шокова терапія була головним методом лікування психозів. Принцип цієї терапії полягає у створенні генералізованого розряду, який охоплює всю центральну нервову систему. Причому біохімічні зміни, які відбуваються у ній, не залежать від методу отримання самого розряду. Було помічено, що ті хворі, які окрім психотичного захворювання, страждають ще й на епілепсію, у деяких випадках після епілептичних судомних нападів відчувають тимчасове полегшення розладів емоцій та мислення. Тому стверджувалось, що у якості лікування можливо використовувати штучне індукування генералізованого розряду, який схожий та той, що спостерігається при епілепсії.

Механізм дії шокової терапії до кінця не вивчений, але існує цілий ряд гіпотез стосовно цього питання. Так, у 1977 році Модіг довів, що основний ефект зумовлений дією нападу на стовбур головного мозку, внаслідок чого відбувається прискорене вивільнення нейромедіаторів та підвищення чутливості нейрамінових рецепторів.

На сьогоднішній день застосування методів шокової терапії досить обмежене із-за появи більш ефективних та безпечних методів лікування.