Підсумки конфлікту і сучасність

Процес розпаду Югославії бере початок в 1991-1992 рр., коли від СФРЮ відділилися чотири з шести союзних республік (Словенія, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Македонія). Тоді ж на територію спочатку Боснії і Герцеговини, а потім автономного краю Косово були введені миротворчі сили ООН.

Югославія, в якій залишалося дві республіки, перетворилася на Малу Югославію (Сербію і Чорногорію): c 1992 по 2003 рр. - Союзна Республіка Югославія (СРЮ), з 2003 по 2006 рр. - конфедеративний Державний Союз Сербії та Чорногорії (ДССЧ).

Югославія остаточно припинила існування з виходом з союзу Чорногорії 3 червня 2006 р.

За підсумками війни було створено міжнародний трибунал по колишній Югославії. Був створений для відновлення справедливості щодо жертв воєнних злочинів і злочинів проти людяності, скоєних під час війн в Югославії в 1991-2001 рр., і покарання винних у цих злочинах. Знаходиться в Гаазі.

17 лютого 2008 р. Парламент Косово оголосив про незалежність Косово в односторонньому порядку. 14 березня косовські серби, протестуючі проти незалежності краю, приступили до дій і захопили будівлю албанського суду. Будівлю штурмувало близько 200 чоловік і вони утримували будівлю 3 дні. 17 березня війська ООН в кількості 500 осіб відбили будівлю і заарештували 53 людини. Однак коли заарештованих перевозив конвой ООН, на нього напав натовп сербів і закидав камінням, пляшками із запальною сумішшю, гранатами. Після цього військам ООН було наказано покинути сербський анклав на півночі краю.

22 липня 2010 р. Міжнародний суд ООН визнав законність рішення влади Косово про проголошення незалежності від Сербії. (Президент країни Косово Фатмір Сейдіу.) 8 березня 2011р. в Брюсселі відбулися перші за історію Косова переговори з Сербією. Згідно з конституцією Сербії, парламент краю не володіє необхідними для відділення повноваженнями, тому оголошення незалежності нелегітимно, і Косово як і раніше входить до складу Сербії як автономний край Косово і Метохія.

18 лютого 2008 Афганістан, Тайвань і ряд європейських країн першими визнали незалежність Косова. Таке ж рішення ухвалила Франція, а потім до неї приєдналися Великобританія та Італія. В той же день незалежність Косова визнали в США. До серпня 2014 незалежність Косова визнали 108 країн.

Конфліктне проголошення незалежності Косово свідчить і про кризу світової дипломатії, яка не зуміла запобігти перетворенню невеличкого регіонального етнічного конфлікту в Європі в глобальну проблему, яка робить негативний вплив на всю систему міжнародних відносин і загострює і без того складні відносини між провідними державами. Дипломатія виявилася підпорядкована пропаганді.

Сьогодні завдання, відповідальність за вирішення яких лежить і на Белграді з Пріштіною, і на Вашингтоні, Брюсселі та Москві полягає в наступному: мінімізувати збиток системам міжнародних і міжнаціональних відносин, нанесений одностороннім самопроголошенням незалежності Косово; утримати сторони від будь-яких військових і насильницьких дій; забезпечити права сербів і представників інших народів на території Косово; забезпечити гідне життя тим людям, які вже покинули Косово; забезпечити збереження і реставрацію історичних пам'яток загальносвітового значення на території Косово незалежно від їх етноконфесіональной приналежності.

Конфлікт 1991-1995 рр. в Хорватії містив в собі кілька елементів. Це була громадянська війна, оскільки вона виникла в процесі розпаду єдиної держави і всі його учасники були жителям СФРЮ. Це було зіткнення двох національних рухів в процесі самовизначення. Сам по собі факт проголошення незалежності в тих умовах ще нічого не вирішував: зв'язки, політична і соціальна структура, закони і право не могли змінитися одномоментно. Крім того, серби Хорватії, навіть після проголошення її незалежною державою, залишалися громадянами Хорватії. Тому багато дій влади Загреба на чолі з президентом Ф.Туджманом в той період по відношенню до своїх громадян сербської національності абсолютно не виправдані.

Однак елемент агресії також мав місце. Пропаганда відділення від Хорватії територій, проголошених владою Сербії сербськими етнічними територіям, суперечила конституції СФРЮ, захисниками цілісності якої зображували себе С.Мілошевич і його прихильники. Формування на початку 90-х рр. політичних сил на всьому постюгославському просторі відбувалося також майже виключно за етнічною ознакою. Тому це був і конфлікт національних рухів двох народів у процесі національного самовизначення. При цьому прагнення до створення моноетнічності держав перешкоджало створенню та громадянського суспільства, і демократичних політичних інститутів.

«Якщо завдання служб безпеки - попереджати або розкрити злочинний задум, схопити терориста за руку, знешкодити або зловити його, то задача вчених - істориків, етнологів, психологів, конфліктологів - зробити так, щоб злочинний задум не виник у окремої людини або групи людей принципі». Історична свідомість має стати основою попередження цих конфліктів.

Помните, как нам во время конфликта западного мира с фашистом Милошевичем (осужденным в конце концов Гаагским трибуналом и умершим в тюрьме) российское правительство морочило всем голову относительно Косово как сербского «Куликова поля»? В VII веке сербы пришли в Косово. В 1389 году на Косовском поле султан Мурат разгромил войска антитурецкой коалиции во главе с сербским князем Лазаром и выгнал из Косово сербов. На пять веков территории эти перешли во власть Османской империи. Ацо Ракочевич, один из руководителей Косовского сербского движения сопротивления (с кем бы нам его сравнить на российской военно-политической арене сегодня? С Макашовым? С Гиркиным? С Бородаем?), первым выдвинул доступное русскому человеку сравнение: «Косово поле для сербов — как Куликово поле для русских, с той только разницей, что русские свою битву выиграли, а сербы проиграли».

Так вот, это очень важный момент, не учтенный Ракочевичем: сербы битву проиграли, причем назад территории получили не самостоятельно, а в результате очередной войны Европы против турецкой империи. Так что если Косово и является «Куликовым полем», то для мусульман (албанцев), а для сербов Косово — как Эльзас и Лотарингия для немцев (это те вечные территории, которые немцы каждый раз проигрывали французам, чтобы в очередной войне пытаться отвоевать их назад). Между тем сегодня все забыли, кто и для чего придумал сравнение Косово с Куликовым полем, и Россия уже при Ельцине начала ссориться с Западом, защищая от НАТО «братьев славян», опираясь на исторический миф. А по жизни окружившие уже тогда Ельцина гэбэшники просто защищали родной для них фашистский режим Милошевича.

Если опираться на исторические легенды, да еще считать "исконно своими", потерянные в битвах территории, многое забрать можно "на законном основании". Порт-Артур ну уж точно "исконная русская земля" по такой шкале: Россия и деньги за аренду этого порта платила, и крейсер "Варяг" рядышком затопила. Жанна Бичевская по Первому каналу споет нам "Врагам не сдается наш гордый...", Киселев с Леонтьевым объяснят, что "на нас в те далекие годы напали", Познер всё то же на английском помягче разжует иностранной публике, Волошин напишет слузную статейку о том, что "нас опять не понимают"... И будет куда закупаемым у Франции "Митстралям" якорь бросить. А Аляску слабо назад забрать? А Польшу с Финляндией? Тоже "исконные российско-имперские территории". А Швецию, чтоб больше никогда на Россию походом не шла?