Кора головного мозку

Будова кори та її функції у всіх людей однакові. Загальна поверхня кори півкуль складає 2000-2500 см². Товщина шару кори становить 1,5 - 4,5 мм. Функції кори головного мозку. У кору великих півкуль головного мозку поступає інформація від великої кількості різноманітних високоспеціалізованих рецепторів, здатних уловлювати найзначніші зміни в зовнішньому і внутрішньому середовищі, бере участь у створенні умовних рефлексів, забезпе­чує вищі психічні функції (пам’ять, мислення, уяву тощо). Сіра речовина кори містить близько 14 млрд нейронів.

Кору кожної півкулі головного мозку розділено на долі й зони, різні за будовою й функціями (чутливі, рухові, асоціативні). До чутливих зон на­лежать зорова (розташована в потиличній долі), слухова й нюхова (у скроневій), смакова та доти­кова зони (у тім’яній частині). Рухові зони розта­шовані у тім’яній та лобовій долях півкуль. Асоціа­тивні зони, що забезпечують мовлення, мислення, пам’ять, контролюють поведінку, зв’язують чут­ливі й рухові зони. Якщо уражено будь-яку ділян­ку кори великих півкуль, порушуються відповід­ні функції центральної нервової системи. Встановлено, що ліва півкуля головного мозку ке­рує правою половиною тіла, а права – лівою.

Коли людина говорить, читає, пише, розв’язує задачі, будує плани, активніше працює ліва півку­ля головного мозку, а коли вона слухає або пише музику, малює, милується природою, виражає свої почуття – права півкуля. Завдяки мозолистому тілу, що з’єднує обидві пів­кулі, вони працюють не ізольовано, а спіль­но. Тому людина може одночасно бачити те, що відбувається навколо, чути, думати, оцінюва­ти ситуацію, контролювати рухи тіла, планува­ти дії.

До базальних ядер відноситься смугасте тіло ( corpus striatum), що складається з хвостатого ( nucleus caudatus) і сочевицеподібних ядер ( nucleus lentiformis), з'єднаних між собою. Смугасте тіло бере участь у здійсненні складних локомоцій (ходьба, лазіння), пов'язаних із вегетативними функціями, які регулюють тепловий і вуглеводний обмін. При ураженні хвостатих ядер виникають незначні рухові розлади, погіршується орієнтація в просторі. Під час подразнення хвостатого ядра у людини спостерігається явище каудатної (від лат. caudatus) зупинки - знепритомнення.

Назовні від сочевицевидного ядра розташована тонка пластинка сірої речовини – огорожа (claustrum), в передньому відділі скроневої частки лежить мигдалеподібне тіло (сorpus amygdaloideum).

При ураженні основних ядер спостерігається:

1. Зміна м'язового тонусу, що полягає у підвищеному тонічному напруженні м'язів.

2. Акінезія (дефіцит рухів), що виявляється по-різному, залежно від локалізації ураження і ступеня дегенеративних змін в основних ядрах. Хворий рухається як робот.

3. Паркінсонізм (дрижальний параліч). Хворі з цією патологією мають: маскоподібне обличчя, різке зменшення або брак жестикуляції, обережна хода дрібними кроками, тремтіння рук. Вважають, що синдром паркінсонізму пов'язаний з руйнуванням шляху від чорної речовини середнього мозку до смугастого тіла.

4. Гіперкінези. Розрізняють два основних види гіперкінезів - хорею (це швидкі, іноді чудернацькі рухи, до яких залучаються різні групи м'язів) і атетоз, який виявляється у вигляді повільних м'язових судом, які захоплюють дистальні частини руки.

Порожнини мозку.

Усе­редині головного мозку знаходяться чотири порожнини, що спо­лучаються між собою, — мозкові шлуночки. Вони заповнені спинномозковою рідиною. І й II шлуночки розташовані у великих півкулях, III — в проміжному мозку, а IV — в довгастому.

В півкулях головного мозку містяться перший (лівий) і другий (правий) шлуночки.

Бічні шлуночки ( ventriculi lateralis) мають складну форму і поширюються по всіх частинах півкулі. Передній відділ шлуночка розташований у лобній частині, називається його переднім рогом ( cornu frontale). Задній ріг (cornu occipitale) бічного шлуночка міститься у потиличній частині півкулі.

Від заднього рога вниз у скроневу частку півкулі йде довгий нижній ріг (cornu temporale) бічного шлуночка. Усі три роги шлуночка з'єднуються між собою центральною частиною, що лежить в межах тім'яної частини півкулі.

Лімбічна система.

Лімбічна система (від лат. - облямівка) - сукупність низки структур головного мозку (кінцевого, проміжного і середнього його відділів), об'єднаних за анатомічними і функціональними ознаками. Структури лімбічної системи розміщені у вигляді двостороннього кільця на межі з корою півкуль головного мозку і відокремлюють її від стовбура мозку.

Лімбічна система оточує закінчення стовбура мозку, відмежовує його від нової кори (неокортекса) і утворює своєрідне кільце, функції якого тривалий час пов'язували з нюховою системою (звідси друга назва - нюховий мозок). На сьогодні відомо, що лімбічна система бере участь в регуляції вегетативних функцій організму (у зв'язку з чим лімбічну систему інколи називають вісцеральним мозком), в організації процесів саморегуляції поведінки (у тому числі інстинктивної) і психічної активності (мотивацій і емоцій), у процесах збереження пам'яті і регулювання станів бадьорості та сну.

Отже, лімбічна система разом з корою (неокортексом) утворюють єдину функціональну систему, яка відповідає за емоційний стан, формує мотиви поведінки, а також бере участь у процесах навчання і пам'яті.