Для попередження тромбоутворення за наявності загрози тромбозів використовуються:
- дезагреганти та ангіопротектори:
дипірідамол (курантил) в дозі 3-5 мг/кг/добу перші 3 дні, потім 10-15 мг/кг/добу щоденно (добова доза 200-400 мг) протягом 1-6 місяців;
пентоксифілін (трентал чи агапурин) довенно або внутрішньо в дозі 3-5-8 мг/кг/добу.
- антикоагулянти:
прямої дії: гепарин чи його низькомолекулярні аналоги (клексан, ревіпарин та інші) – підшкірно 100-300 ОД/кг/добу в 4 ін’єкції 3-6 тижнів під контролем показників згортання крові – до подовження часу згортання в 2 рази через 6-8 годин після ін’єкції, призначення та відміна препарату – поступові, зі зміною дози на 15-25% за добу, тиклопідін (тіклід) (6-8-10 мг/кг/добу);
непрямої дії, що пригнічують синтез факторів згортання - неодікумарін, фенілін, сінкумар (призначається за 2-3 дні до відміни гепарину, середня доза 0,9-1 мг/кг/доба – під контролем протромбінового індексу 1 раз на 5-7 днів.
Сечогінні препарати
При набряках застосовують всі групи сечогінних препаратів (додаток 1), однак при значному набряковому синдромі перевага надається інфузійній терапії. Застосовуються розчини реосорбілакту, реополіглюкіна, реоглюмана (10-15 мл/кг), декстрану (10-40 мл/кг), 10-20-50% розчин альбуміну 0,5-1 мг/кг. Інфузію проводять зі швидкістю 20-25 крапель на хвилину, в кінці довенно вводиться лазикс.
|
|
При тривалих набряках призначаються петльові діуретики в переривчастому режимі (через 1-3 дні).
При вичерпаних можливостях діуретичної терапії можливе застосування ультрафільтрації.
Використання фітопрепаратів з сечогінним ефектом, як правило, малоефективне, але може бути альтернативою в лікуванні резистентних набряків.
При застосуванні сечогінних препаратів слід пам`ятати:
- підбір дози і шляху введення проводиться індивідуально в залежності від стану пацієнта, відповіді на ініціальну дозу;
- діуретики менш дієві за умови низького онкотичного тиску та набряку інтерстицію нирки;
- збільшення дози препарату при відсутності ефекту слід здійснювати поступово, контролюючи діурез, гематокрит, рівень калію крові;
- перевага надається дробному введенню діуретиків для рівномірного розподілу рідини в організмі;
- бажано, щоб максимум дії препарату не припадав на ніч;
- на 7-10 день застосування глюкокортикоідів може з’явитись діуретичний ефект.
Гіпотензивні препарати
Як правило, гіпотензивні препарати призначаються при рівні діастоличного тиску вище за 95 мм рт.ст. та при симптомах енцефалопатії. Препаратами вибору є діуретини, інгібітори АПФ, БКК. При появі судомного синдрому рекомендується дом`язово 0,5% розчин седуксену з розрахунку 0,3-0,5 мг/кг чи натрію оксібутирату (100-150 мг/кг).
|
|
Докладніше про гіпотензивну терапію див. у "Протоколі лікування ГН, з артеріальною гіпертензією та протоколі лікування ренальної гіпертензії".
Патогенетичне програмне лікування
За умови діагностики ГН включає глюкокортикоїди, цитостатики та альтернативні препарати до яких належать антикоагулянти і антиагреганти, гіпохолестеринемічні і гіпотензивні препарати, нестероїдні протизапальні препарати.
Гіпохолестеринемічні засоби (ліпідал, пробукол, статини) використовуються при збереженні високої активності патологічного процесу в нирках на фоні програмної терапії.
При гормонорезистентних та гормононегативних варіантах НС, швидко прогресуючому ГН застосовуються перед початком медикаментозної терапії еферентні методи (див. в наступному розділі).
МЕДИКАМЕНТОЗНЕ ЛІКУВАННЯ