Україна в роки Другої світової війни

ТЕМА 7. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XX СТ. (1939-1991 РР.)

1. Україна в роки Другої світової війни.

2. Повоєнна відбудова та хрущовська «відлига».

3. Брежнєвський «застій» 1964-1985 рр.

4. «Перебудова» та розвал СРСР.

 

Україна в роки Другої світової війни.

Друга світова війна охоплює шість років - з 1 вересня 1939 р. до 2 вересня 1945 р. У Другій світовій війні знову зіткнулись два блоки:

1. У 1936р. виник Антикомінтернівський пакт, до якого входили: Німеччина (Адольф Гітлер (Шікльгрубер)), Італія (Беніто Мусоліні), Угорщина (Міклош Хорті), Румунія (король КарольII), Фінляндія (Манергейм).

2. 1 січня 1942р. підписано Декларацію Об’єднаних Націй, до якої входили СРСР (Й. Сталін (Джугашвілі)), США (Франклін Делано Рузвельт), Великобританія (Вінстон Черчіль), Китай (Чан Кайші).

Перший період Другої світової війни (1 вересня 1939 р. - 22 червня 1941).

Ще 23 серпня 1939 р. у Москві нацистський і радянський міністри закордонних справ Й. Ріббентроп і В. Молотов підписали Договір про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом ( Пакт Молотова-Ріббентропа), а також таємний додатковий протокол про розмежування між СРСР та Німеччиною в разі війни по лінії річок Нарев, Вісла, Сян, тобто територією Польщі.

Німеччина напала на Польщу 1 вересня 1939 р. Англія і Франція оголосили війну Німеччині 3 вересня. Так почалася Друга світова війна, яка втягла у свою орбіту 61 державу, 80 % населення земної кулі. У цій війні загинуло понад 50 млн. осіб, у тому числі й понад 27 млн. радянських громадян.

17 вересня 1939 р. на Польщу напав Радянський Союз. Польська армія не чинила опору, у полон було захоплено багато офіцерів та польських урядовців, яких у 1940 р. розстріляли в Катині (Смоленська область), Старобільську (Харківська область) та інших місцях(22 тис. чол..).

Радянсько-німецькі відносини були підтверджені 28 вересня новим Договором про дружбу і кордон. Нова лінія кордону проходила по річках Тиса, Нарев, Буг, Вісла, Сян. Отже, до Німеччини переходило Закерзоння (Холмщина, Підляшшя, Лемківщина). За Радянським Союзом залишилися Західна Україна і Західна Білорусія. 27 жовтня 1939 р. Народні збори Західної України у Львові прийняли Декларацію про возз’єднання її з УРСР. Територію було поділено на 6 областей - Львівську, Волинську, Ровенську, Дрогобицьку, Станіславську, Тернопільську. У червні 1940р. радянський уряд відібрав від Румунії Бессарабію і Північну Буковину, які були перетворені у 2 області - Ізмаїльську та Чернівецьку. Також МАРСР перетворена у МРСР.

Спочатку процес радянізації Західної України відбувався за підтримки місцевого українського населення. Було експропрійовано 2 тисячі підприємств, заново збудовано багато промислових підприємств. Покладено край безробіттю. Селянство одержало у користування понад 1 млн. га поміщицької землі. Повсюдно запроваджувалась українська мова, різко збільшувалась кількість українських шкіл (до 5,6 тис.), було відкрито 7 вишів з викладанням рідною мовою. Але соціалістичні перетворення супроводжувалися необґрунтованими репресіями, які охопили майже 20 % населення західних областей. До Сибіру було депортовано близько 400 тис. українців і 1,2 млн. поляків.

У квітні 1941 р. у Кракові було проведено ІІ Великий збір ОУН. На ньому С. Бандеру було проголошено провідником, А. Мельника виключено з ОУН. Після цього з’явилось дві організації ОУН(Б) і ОУН(М). Навесні 1941 р. з українських емігрантів німецькими спецслужбами було утворено Український легіон, що складався з батальйонів «Нахтігаль» (р. Шухевич) і «Роланд» (Є. Побігущий).

Україна в часи другого періоду Другої світової війни. Велика Вітчизняна війна ( 22 червня 1941 – 9 травня 1945 ). За наказом Гітлера у грудні 1940 р. був розроблений план нападу на СРСР, що дістав кодову назву «Барбаросса» на основі блискавичної війни (бліцкриг), який передбачав розгром СРСР за 3-5 місяців.

Вранці 22 червня без оголошення війни німецько-фашистські війська вдерлися на територію СРСР. Союзниками були Італія, Угорщина, Румунія, Фінляндія та Словаччина. На Україну було націлено німецьке угруповання «Південь» під керівництвом фельдмаршала К. фон Рундштедта у складі 36 дивізій. Також наступали війська союзників Німеччини – Румунії та Угорщини.

Наступу групи «Південь» протистояли радянські Південно-Західний фронт (командувач генерал М. Кирпонос) і Південний (командувач генерал І. Тюленєв), Чорноморський фронт – ад. П. Октябрський. Хоча радянські війська переважали противника в живій силі і техніці, вони через непідготовленість до бойових дій і некваліфіковане керівництво не змогли відбити ворожого удару. Червона Армія відступала з боями.

3 липня Сталін виступив по радіо та проголосив Велику Вітчизняну війну (22 червня 1941 – 9 травня 1945, 1418 днів). Героїчно билися з ворогом прикордонники. Одинадцять діб вела бої в оточенні 13-та застава Володимир-Волинського прикордонного загону на чолі з лейтенантом О. Лопатіним, який посмертно отримав звання Героя Радянського Союзу. З 23 по 29 червня в районі Луцьк - Броди - Дубно відбулася найбільша танкова битва початкового періоду війни. Червона Армія чинила запеклий опір, зокрема із 7 липня по 26 вересня 1941р. тривала Київська оборонна операція (71 день), із 5 серпня по 16 жовтня 1941р. - оборона Одеси (72 дні), із 30 жовтня по 1941 4 липня 1942 - оборона Севастополя (250 днів).

Події на фронті продовжували розвиватися трагічно для Червоної Армії. На правому фланзі Південного фронту противник оточив ослаблені частини 6-ї та 12-ї армій у районі Умані. У першій половині вересня 1941 р. німецькі війська взяли у кільце в районі Києва чотири армії радянського Південно-Західного фронту. У полони потрапили понад 665 тис. радянських воїнів та загинув весь штаб Південно-Західного фронту на чолі з гн. М. Кирпоносом. Протягом літа-осені 1941 р. німецькі війська та їхні союзники захопили всю Правобережну і більшу частину Лівобережної України та Крим.

В грудні 1941 р. радянські війська провели успішну наступальну операцію під Москвою. Наступ під Харковом військ Південно-Західного фронту на чолі з С. Тимошенком і М. Хрущовим який тривав 12-25 травня 1942 р. закінчився повним провалом. Три армії були оточені та в полон потрапило 240 тис. солдатів і командирів. У травні 1942 р. радянські війська зазнали поразки на Керченському півострові. 10 тисяч червоноармійців відійшли до Аджимушкайських каменоломень, де продовжували боротьбу до жовтня 1942р. 22 серпня 1942 р. радянські війська залишили місто Свердловськ Ворошиловградської області, після чого вся Україна опинилася під окупацією.

Евакуація. Відступаючи РСЧА використовувала тактику «спаленої землі», тобто знищення матеріальних цінностей. Загалом з України в Російську Федерацію, Казахстан, республіки Середньої Азії було евакуйовано понад 550 великих підприємств, майже 3,5 млн. населення. Із МТС і радгоспів УРСР було відправлено понад 34 тис. тракторів, 2 млн. т зерна і зернопродуктів, а також понад 6280 тис. голів худоби. У тил країни були перебазовані Академія наук УРСР, 19 її інститутів, понад 70 вищих навчальних закладів.

Окупаційний режим в Україні (1941-1944). Ще до війни Берлін розробив план нещадної експлуатації України, який став складовою частиною генерального плану „Ост”. Нацистський «новий порядок» передбачав 3 складові – масове винищення людей, експлуатація місцевого населення, пограбування окупованих територій. Окупаційні власті спиралися на каральні органи - державну таємну поліцію (гестапо), озброєні загони націонал-соціалістичної партії Німеччини (СС), службу безпеки (СД) та румунську сигуранцу. Окуповану територію України поділили на 4 частини:

1. Рейхскомісаріат „ Україна” з центром у м. Рівне створений 20.08.1941р на чолі із Е. Кохом поділявся на 6 генеральних округ.

2. Територія, яка підлягала верх мату (східні області України – Чернігівщина, Харківщина, Донбас).

3. Західна Україна (Львівська, Дрогобицька, Станіславська обл., частина Тернопільської) під назвою „ Дистрикт Галичина ” до Генерал-губернаторства (Центр Львів, 48 тис.км²).

4. Чернівецьку та Ізмаїлську області анексувала Румунія. Також Одеську, частини Вінницької та Миколаївської областей 30 серпня 1941р. передано Румунії під назвою „ Трансістрія ” (Центр – Одеса).Губернатор – Г. Алексіану.

5. Закарпаття перебувало під владою Угорщини.

Українці перетворилися на людей «третього ґатунку». На початку 1942 р. почали вивозити українців до Німеччини, де їх, так званих „ остарбайтерів ”, 2,4 млн. чол., використовували на роботах у промисловості та сільському господарстві. Нацисти здійснювали політику „ голокосту” – поголовного винищення єврейського населення, яке залишилось на окупованих територіях. У 50-ти містах і містечках України було створено „гето” – ізольовані частини міста, куди поселялись лише євреї. Символом голокосту в Україні стала околиця Києва – Бабин Яр, де кожного вівторка і п'ятниці розстрілювали євреїв.

Окупаційні власті здійснювали широкомасштабну програму економічного пограбування країни. Із України німці вивезли 2,4 млн. остарбайтерів, 4 млн. ВРХ, 4,4 млн. свиней, 5,4 млн. овець та кіз, 3 млн. коней. На окупованих територіях було збережено колгоспи („ общині господарства ”), а селян перетворено на кріпаків з обов’язковою трудовою повинністю.

Щоб придушити опір невдоволених, німці вдалися до тактики масового терору, ж ертвами якого стали 5 млн. чол., зокрема 4 млн. мирних жителів (1,8 млн. євреїв), 1,3 млн. військовополонених. У ході каральних заходів було знищено 320 сіл з населенням. Трагічною була доля с. Картеліси, 1228 жителів якого спалили карателі. 150 концентраційних таборів, розташованих в Україні були перетворені на „ фабрики смерті ”. Найбільшими серед них були Львівський (200 тис. чол.), Славутський (150 тис. чол.), Житомирський, Уманський (50 тис. чол.) концтабори.

Колабораціонізм. Приблизно 1% українців співпрацювали із німцями, чисельність українців у вермахті становила до 250 тис. чол. зокрема створили ряд військових формувань: Українська допоміжна поліція (УДП, 22 тис. чол.), Українське визвольне військо (УВВ, 75 тис. чол.), 14 дивізія Ваффен-СС „Галичина” (16 тис. бійців).

Рух Опору в Україні в часи II світової війни. Нацистський «новий порядок» викликав опір в Україні. Рух Опору на території України поділявся на 3 частини: націоналістичну, радянську та польську

1. Польський Рух Опору представлений Армією Крайовою і Армією Людовою таохоплював до 20 тис. чоловік. Внаслідок україно - польської різанини на Поліссі та Волині мирного населення загинуло до 80 тис. поляків та до 10 тис. українців.

2. Радянське підпілля і партизанський рух. До 1941 р. сталінське керівництво СРСР не подбало про підготовку організаторів підпілля і партизанської боротьби. За перший рік війни на території України для партизанської і диверсійної роботи було залишено 3 500 груп. Однак на червень 1942 р. діяли лише 22. Для централізованого керівництва партизанським рухом у червні 1942 р. почав діяти Український штаб партизанського руху (УШПР), начальником штабу було призначено Т. Строкача. Радянські партизани на середину 1943 р. нараховували до 100 тис. чоловік і були зведені у 46 великих з’єднань та 2 тисячі загонів. Всього через партизанські загони пройшло 180 тис. чоловік, і третина з них загинула. Найвідомішими керівниками партизан були С. Ковпак, С. Руднєв, О. Сабуров, П. Вершигора, Я. Мельник. Партизани знищили до 0,5 млн. німецьких солдат, 5 тисяч ешелонів, 1,5 тис. танків, 200 літаків. На території України діяло 4316 підпільних осередків, які нараховували до 100 тис. чоловік. Підпільники виробили своєрідну тактику організації саботажу на підприємствах, диверсії, збройні напади на поліцію і німецьких військових. Найвідомішими підпільними організаціями України були «Партизанська іскра» у селі Кримка Одеської (тепер Миколаївської) області та „ Молода гвардія ”у Краснодоні, до якої належали О. Кошовий, І. Туркевич, С. Тюленін, І. Земнухов, Л. Шевцова

3. Націоналістичний Рух Опору в Україні поділявся на 3 гілки:

1. Бульбівці. У червні 1940 р. Тарас Боровець („Бульба”) створив формування під назвою Українська Повстанська Армія – Поліська Січ (УПА-ПС), яка воювала проти червоноармійців та німців в районі Сарни-Олевськ.

2. Мельниківці. ОУН(м) тісно співпрацювали із німцями, які дозволили створити у Києві Український центральний комітет (М. Величківський). Після німецьких репресій мельниківці перейшли у підпілля;

3. Бандерівці (ОУН (б), ОУН-р, ОУН-сд). У червні 1941 сформовано похідні групи ОУН(б) для захоплення влади в Україні 30.06.1941 бандерівці проголосили Акт відновлення державності України у Львові та формування уряду (Українське Державне Правління) Я. Стецька. Але німці заарештували близько 300 членів ОУН, а 15 керівних діячів організації розстріляли. У відповідь бандерівці перейшли до партизанської боротьби проти окупантів під гаслом «Проти імперіалізму Берліна і Москви».

Дрібні загони оунівців, які діяли на Волині і Поліссі, об'єдналися і одержали назву Українська повстанська армія (УПА). 14 жовтня 1942р. стало офіційною датою створення УПА. Головним керівником УПА був Роман Шухевич (Тарас Чупринка). Структурно УПА поділялось на УПА – Північ (Волинь), УПА-Захід (Галичина) та УПА-Південь (Поділля). 7.02.1943р. відбувся перший бій підрозділу УПА на чолі з Г.Перегійняком („Коробка”) з німцями за місто Володимирець.

11-15 червня 1944 – біля Самбора бандерівці створили Українську Головну Визвольну Раду (УГВР), як тимчасовий український парламент.Голова УГВР – Кирило Осьмак.

1944р. за радянськими даними УПА нараховувала 90-100 тис. чол., за німецькими – 100-200 тис. чол. УПА проводила бої із регулярними частинами німців та Радянської Армії, що призвело до втрати половини особового складу. Жертвами УПА стали нім. ген. В. Лютце (2.05. 1943р.),). рад ген. Ватутін (1944р.), пол. ген. К. Сверчевський (весна 1947)

Представники обох течій антинацистського руху Опору в Україні: оунівського і радянського, воювали між собою. Рейд С. Ковпака «Від Путивля до Карпат» влітку 1943 р. супроводжувався кривавими боями між бандерівцями УПА і партизанськими загонами радянської України й великими втратами з обох боків.

Визволення території України (1942-1944). Звільнення території України розпочалось звільненням с. Півнівка (Луганщина) 18 грудня 1942 р. 10 жовтня 1943 року президія Верховної Ради СРСР видала указ, яким установила триступеневий орден імени Богдана Хмельницького, ц е був єдиний орден імені українського державного діяча. 20 жовтня 1943 р. ухвалою радянської влади Воронезький, Степовий, Південно-Західній і Південний фронт були перейменовані відповідно на Перший (гн. М. Ватутін), Другий (І. Конєв), Третій (Р. Малиновський) і Четвертий (Ф. Толбухін) Українські фронти

6 листопада 1943р. війська 1-го Українського фронту під командуванням М. Ватутіна наступом з Лютіжа визволили Київ. 14 та 25 жовтня було звільнено Запоріжжя та Дніпропетровськ. На кінець січня 1944 р. війська 1-го та 2-го Українських фронтів просунулися далеко на захід і оточили 10 дивізій ворога в районі Корсуня-Шевченківського. Червона Армія розгромила оточення до 17 лютого 1944 р. У березні 1944 р. були визволені Проскурів, Чернівці, Тернопіль, Вінниця, Херсон, Миколаїв, а 10 квітня штурмом здобуто Одесу. 9 травня 1944р. після запеклого штурму Сапун-гори фашистів було вибито із Севастополя.

За наказом Сталіна 18 травня - червень 1944р. проведена депортація з Криму та Південної України 240 тис. татар, 9 тис. вірменів, 14 тис. греків, 12 тис. болгар, яких оголосили зрадниками.

Львів був визволений 27 липня. На кінець серпня 1944 р. загарбників було вигнано майже з усієї Західної України. Із заволодінням 8 жовтня 1944 р. населеним пунктом Лавочне Львівської області Україна стала вільною. 28 жовтня 1944 р було звільнено Чоп, тобто всю територію сучасної України. 9 травня 1945р. ввійшло в історію як свято Перемоги.

У війні взяло участь 5 млн. українців, зокрема в Червоній армії – 4,5 млн., 120 тис. українців в арміях Польщі, Чехословаччини, Англії, Франції. 2070 українців стали Героями Радянського Союзу, 2,5 млн. стали орденоносцями та медаленосцями. Кожен другий з них загинув на фронті, кожен другий з тих, хто залишився живим, став інвалідом. Усій країні відоме ім’я тричі Героя Радянського Союзу І. Кожедуба. Зі 115 двічі Героїв Радянського Союзу 32 були українцями та уродженцями України. Два Герої Радянського Союзу і водночас повні Кавалери орденів Слави - українці: І. Драченко з Черкащини і П. Дубинда з Херсонщини. Із10 міст-героїв СРСР - 4 українські: Київ, Одеса, Севастополь і Керч.

Втрати України – 286 млрд.крб., 8 млн.чол., 714 міст, 28 тис.сіл, 16150 заводів, 33 тис.шкіл, 18 тис.лікарень. Населення УРСР у 1941р. нараховувало 41,3 млн.чол, а у 1950р. – 36,6 млн.чол.