2017-12-14
393
Перемога у Другій світовій війні сприяла зростанню національної самосвідомості українського народу. Сталінський режим відреагував на них посиленням ідеологічного тиску. Цей період увійшов в історію української культури як «жданівщина», та включає в себе 3 напрямки – боротьба із «українським буржуазним націоналізмом», боротьба проти космополітизму і «лисенківщина» в науці.
Освіта. Школа. В Україні поширився рух за відбудову зруйнованих шкіл. У 1950 р. у повному обсязі відновлюється довоєнна мережа шкіл (30512 шкіл), де навчається 6,8 млн. чол. Для матеріальної підтримки тих, кому батьки не могли забезпечити необхідного мінімуму для навчання, створювався фонд всеобучу. Відомим педагогом тих часів був директор Павлиської СШ Кіровограда. В. Сухомлинський.
Відбувся перехід у 1953 р. до обов'язкової семирічної освіти та скасування в 1956 р. плати за навчання. Шкільна реформа 1959 р. передбачала впровадження обов’язкової восьмирічної освіти, перетворення 10-річних шкіл на 11-річні загальноосвітні трудові політехнічні з виробничою практикою, створення матеріальної бази для того, щоб учні могли отримати робітничі професії. Стратегічним напрямом у роботі школи законом було визначено політехнізацію, зміцнення зв'язку школи з виробництвом. З цією метою в школах вводилося виробниче навчання. Освіта у СРСР спрямована була на русифікацію.
Русифікація – сукупність дій і заходів радянського союзного керівництва спрямованих на приниження чи відсунення на другорядні ролі національних мов, культури, історії союзних республік і водночас висунення на провідні позиції російської мови, культури, історії. В Україні вона проявлялась в неухильному зменшення кількості українських шкіл. Проти русифікації виступили письменники Максим Рильський і Микола Бажан, які оприлюднили свої погляди в статті «В ім'я людини», опублікованій у грудні 1958 р. на сторінках газети «Правда». Однак, всупереч громадській думці, шкільна реформа 1959 р. затвердила положення про факультативність вивчення української мови в школі, а російська мова стала обов’язковою для вивчення.
Русифікації сприяв оголошений 1961 р. у новій програмі КПРС курс на «формування нової людини» як неодмінної складової частини комуністичного будівництва.
Вища освіта. У 140 вишах навчалось 650 тис. студентів. У повоєнний час формувалась освітня система в Західній Україні, було створено 22 вузи, серед них Ужгородський університет, медінститути Чернівецький, Івано-Франківський та ін.
Наука. У березні 1944 р. повернулася з евакуації Академія наук УРСР, яку очолював біолог зі світовим іменем О. Палладін (до 1962 р.) та Б.Патоном (з 1962 р.). У 1950 р. налічувалося 462 НДІ, де працювали 23 тис. науковців.
У 1948 Т. Лисенко розгромив вчених-генетиків, зокрема було звільнено з роботи завідуючого кафедрою генетики і дарвінізму Харківського університету професора І. Полякова і професора сільськогосподарського інституту С. Делоне.
У 1946 р. було запущено перший експериментальний атомний реактор в СРСР. З 1949 р. в Інституті фізики під керівництвом М. Пасічника розгорнулися дослідження в галузі фізики атомного ядра.
В Інституті електротехніки АН УРСР стараннями вченого С. Лебедєва у 1948-1951 рр. створюється перша в СРСР мала електронно-обчислювальна машина «МЕОМ». Українські науковці та інженери створили цифрову машину «Київ» (1960), першу в СРСР керуючу машину широкого профілю «Дніпро» (1961), машини «Промінь» (1962), «Мир» (1964) та ін.
Колектив Науково-дослідного конструкторсько-технологічного інституту синтетичних надтвердих матеріалів АН УРСР 1961 р. одержав перші штучні алмази.
Учені під керівництвом Є. Патона Інституту електрозварювання АН УРСР запропонували для масового впровадження у виробництво автомати зварювання металу під флюсом. Цей метод використали при будівництві першого газопроводу Київ-Дашава та при будівництві 1,5 км. мосту через Дніпро (міст Патона).
Українські вчені брали активну участь у підготовці до запуску першого штучного супутника Землі в жовтні 1957 р., польоту в космос першої у світі людини - Ю. Гагаріна. Генеральним конструктором космічних кораблів у 1956 р. став український вчений С. Корольов. Широке визнання як конструктор турбореактивних двигунів здобув академік А. Люлька.
Розробка нових методів хірургічного лікування серцевих захворювань під керівництвом М.Амосова.
Література. Ініціаторами повоєнної ідеологічної «проробки» художньої інтелігенції у серпні 1946 р. виступили Сталін та головний ідеолог ВКП(б) А. Жданов. Протягом 1946 - 1949 рр. «ждановщина» знищила практично всі попередні здобутки української культури. У вересні 1947р. О. Корнійчук виступив з доповіддю, в якій звинуватив в націоналізмі М. Рильського, І. Сенченка, Ю. Яновського, редколегію журналу «Дніпро» та його редактора А. Малишка. Каганович змусив Ю. Яновського переробити роман «Жива вода», і згодом він вийшов під назвою «Мир». 2 липня 1951р. у статті Л. Кагановича «Проти ідеологічних перекручень у літературі» у газеті «Правда» було розкритиковано вірш В. Сосюри «Любіть Україну».
У 1948 р. з ініціативи вищого партійного керівництва в СРСР розгорнулася боротьба з так званими космополітами, переважно євреями за національністю. Серед них С. Адельгейм, А. Кацнельсон, Я. Саков, І. Стебун, котрих стали називати «безрідними космополітами». Було ліквідовано Кабінет єврейської історії УРСР.
У другій половині 40-х років з'являється трилогія О. Гончара «Прапороносці», перша частина роману М. Стельмаха «Велика рідня» під назвою «На нашій землі», «Київські оповідання» Ю. Яновського. Виходять твори М. Рильського "Ленінградські нариси", М. Бажана - "В дні війни", П. Воронько - "Весняний грім", М. Стельмаха - "Шляхи світання". Киянином Віктором Некрасовим написана одна з кращих книг про Другу світову війну - «В окопах Сталінграда».
За часів Хрущова розпочинається «новітнє українське відродження». Була проведена реабілітація українських поетів та письменників О.Олеся, М.Вороного, В.Еллана-Блакитного, Г.Косинки, В.Чумака, М. Ірчана, М. Куліша та ін.
У літературу і мистецтво приходить талановите покоління «шістдесятників». У плеяді митців-шістдесятників – поети Б.Олійник, В.Коротич, І.Калинець, Іван Драч, В.Стус, прозаїки Гр. Тютюнник, В.Шевчук, Є.Гуцало, Р.Іваничук, критики І.Дзюба, Іван Світличний, Є.Сверстюк, а також Василь Симоненко, Микола Вінграновський, Ліна Костенко, Євген Гуцало, Володимир Дрозд.
Центром українського «шістдесятництва» став заснований в 1959 р. київський Клуб творчої молоді «Сучасник», ініціатором і натхненником створення якого був театральний режисер Лесь Танюк. 1962 р. аналогічний клуб «Пролісок» виник у Львові під керівництвом М. Косіва, надалі творчі осередки «шістдесятників» з'явилися в Одесі, Запоріжжі, Дніпропетровську, інших містах республіки. Творча інтелігенція виступала проти русифікації, ущемлення демократії, прав людини, нерівності в становищі республік, недотримання існуючої Конституції, за свободу в питаннях художньої творчості.
У 1953 р. Д. Павличко дебютував збіркою «Любов і ненависть». О. Довженко опублікував автобіографічну повість «Зачарована Десна», Г.Тютюнника «Вир», М.Стельмаха «Кров людська – не водиця», «Хліб і сіль», О.Гончара «Тронка» та ін.
У 1962 р. побачила світ перша поетична збірка «Тиша і грім» Василя Симоненка. Поетеса Ліна Костенко випускає збірки поезій - «Проміння землі» (1957), «Вітрила» (1958), «Мандрівки серця» (1961). Широкий відгук 1962 р. одержали перші збірки поезій І.Драча „Соняшник” та М. Вінграновського „Атомні прелюди”
Театр. На кінець 40-х років в Україні діяло 96 театрів. Театральне мистецтво продовжують майстри сцени Б. Гмиря, С. Козак, В. Огневий, М. Литвиненко-Вольгемут, Н. Ужвій, Г. Юри, які творять у канві «соціалістичного реалізму».
Кіно. Поставлена у 1948 р. С. Герасимовим картина «Молода гвардія», була створена за мотивами роману російського письменника О. Фадеєва. Також набули популярності фільми "Тривожна молодість" режисерів О. Алова і В. Наумова, " Весна на Зарічній вулиці " Ф. Миронера та М. Хуцієва.
Архітектура. За генеральним планом відбудовувався Київ. У стилі українського модерну збудовано ансамбль Хрещатика, де виділяються споруди консерваторії (1955 - 1958 рр.), Головний поштамт (1952 - 1957 рр.). Тут активно використовувався пишний національно-вмотивований декор.
