Російською мовою Українською мовою

 

Ø Семёнов Семенов, бо Семен

Артёмов Артемов, бо Артем

Ярёменко Яременко, бо Ярема

Ø Борисов Борисов, бо Борис, а не Боріс

Клименко Клименко, бо Клим, а не Клім

Мирошниченко Мірошниченко, бо Мірошник

Ø Калиниченко Калиниченко, а не Калініченко або Калиніченко, тому що баба Калиниха!

Ø Наливайко Наливайко, а не Налівайко, бо наливай!

Ø Царьков Царков, бо в укр. мові р – твердий

Ø Вишневская Вишневська, бо вишня, та у суфіксах -ськ, - -цьк, -зьк пишеться м’який знак

 

 

4. Творення чоловічих і жіночих імен по батькові.

При творенні чоловічих імен по батькові вживається суфікс – ович, який додається до основи слова. Наприклад, Іван + ович = Іванович; Петро + ович = Петрович; Василь + ович = Васильович; Олексій + ович = Олексійович. Таким чином, у іменах по батькові маємо - ович або -йович, але не -євич!

При творенні жіночих імен по батькові вживається суфікс –івн (а), -ївн (а). наприклад, Іван + івн (а) = Іванівна; Олексій + івн (а) = Олексіївна. Таким чином, жіночі імена по батькові мають - івн (а), -ївн (а), але не євн(а)!!!

Слід пам’ятати, що деякі імена по батькові мають паралельні форми:

Лука – Лукович, Лукич Луківна

Сава - Савович, Савич Савівна

Кузьма – Кузьмович, Кузьмич Кузьмівна

Хома – Хомович, Хомич Хомівна

Микола – Миколайович (часто), Миколович (рідко) Миколаївна, Миколівна

Григорій – Григорович (часто), Григорійович (рідко) Григорівна, Григоріївна

Увага! Лев – Львович, Львівна (у деяких джерелах: Левович, Левівна); Ілля – Ілліч, Іллівна (у деяких джерелах: Ілльович); Яків – Якович, Яківна (часто), Яківлевич (як виняток), Яківлович, Яківлівна (рідко).

Примітка: при творенні деяких імен по батькові відбувається чергування. Наприклад, Ант і н – Ант о нович, Ант о нівна; Фед і р – Фед о рович, Фед о рівна, Нест і р - Нест о рович, Нест о рівна (і чергується з о.).

Особливості використання іменників у ділових паперах:

1. Перевагу надавати неемоційним однозначним іменникам (анонімний лист, а не анонімка, залікова книжка, а не заліковка, товарний потяг, а не товарняк, хворий на астму, а не астматик тощо). Уникати вживання іменників розмовного стилю із суфіксами збільшеності чи зменшеності.

2. Написання іменників на означення посад, звань, професій здебільшого у чоловічому роді (викладач хімії, а не викладачка, прем’єр, а не прем'єрка).

3. Збірні іменники заміняють іменниками у формі множини (не професура, а професори, не городяни, а мешканці міста).

4. Вживати Кличний відмінок (Ганно, Ігоре; краю, весно).

5. Уникати двозначності (голова Петренко зробила зауваження – голова зборів Петренко…..).

6. Вказуючи час за роком, іменник узгоджують з числівником у Р.в. (1990 року, а не у 1990 році).

7. Для іменників чоловічого роду ІІ відміни у Зн. в. однини характерним є нульове закінчення (взяв олівець).

8. Дотримуватися числа (нові меблі).

9. Перевагу надавати повноголоссю (віз із колесами, а не колісьми).

Особливості використання прикметників у ділових паперах:

1. Перевага надається прикметникам книжного походження, тобто слід уникати прикметників розмовного стилю (не роботящий, а працьовитий).

2. Уникати двозначності.

3. Правильно використовувати ступені порівняння (повна стягнена форма: синя, а не синяя; добрий – добріший, більш (менш) добрий; найдобріший, найбільш (найменш) добрий).

4. Прикметник двосторонній уживається тоді, коли йдеться про дві сторони у значенні осіб (двостороння угода).

5. Перевагу надавати повноголоссю (на попередньому, а не на попереднім).

 

Особливості використання займенників у ділових паперах:

1. Якщо можна, уникати займенників.

2. Уникати вживання займенників із значенням зменшеності (самісінький), складних неозначених форм (абиякий, хто-небудь), усічених форм (на моїм замість на моєму).

3. Використовувати нормативні займенники.

4. Дійова особа у документах стоїть у Н.в. (я запровадив).

5. Уникати двозначності (значна кількість учених взяла участь у засіданнях. Їх виявилося багато).

6. Для уникання зайвого паралелізму, краще використовувати присвійний займенник їхній (їхнє обладнання, їхні пропозиції).

7. Не слід використовувати займенники у присутності тих, про кого йдеться.

 

 

Література: Зубков М.Г. Мова ділових паперів.-Х.: Майдан, 2002, с. 155-163.

Глущик С.В. Сучасні ділові папери.-К.: А.С.К., 2003, с. 354, 209.

Шевелєва Л.А.Український правопис у табл.- Х.: Світ дитинства, с.26.

Український правопис/ НАН України, Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні; Інститут української мови – 5-те вид., стереотип. – К.: Наук. думка, 1996, с. 105 – 115.

Скрипник Л.Г. Власні імена людей (словник-довідник).- К.: Наук. думка, 1996, с. 288 - 321.

Жовтобрюх М.А. Курс сучасної української літературної мови (І части- на).- К.: Радянська школа, 1961, с. 181-183

Для тих, кому цікаво…

(додатковий матеріал до заняття)

У світі прізвищ

Якщо в будь-який час, у будь-якому місці України зупинити на вулиці будь-кого і поставити перед ним нескладне запитання, якої національності люди, що мають прізвища з суфіксами -енко, -ський, -ов, -ев, -єв, можете не сумніватись: відповідь буде без варіантів: -енко - українець, -ський - поляк, -ов/-ев - росіянин. Отже, перед нами - стереотип мислення. Виникнення його, очевидно, пов'язане з тим фактом, що у деяких слов'янських народів певні словотвірні типи прізвищ складають абсолютну більшість. Так, у росіян чи болгар таким типом є прізвища з суфіксом –ов, -єв, у сербохорватів - це -ич, -ович, у поляків - -ський, -цький. Українські прізвища на -енко вважаються найтиповішими для українців, але не тому, що становлять найбільшу групу, а тому, що майже не зустрічаються в інших слов'янських народів. Однак поряд з типом прізвищ на -енко в українців, за підрахунками вчених, прізвища на -ський, -цький, -зький разом з прізвищами на

-ук, -чук, посідаючи третє місце, входять до чільної трійки найпоширеніших прізвищ у сучасному українському антропоніміконі.

Як свідчить VІІІ том Словника української мови: прізвище - це "найменування особи, набуте при народженні або вступі в шлюб, що передається від покоління до покоління і вказує на спорідненість". Отже, найголовніша ознака найменування, що виступає як прізвище, - його спадковий характер і перехід у єдиній незмінній формі від попереднього покоління до наступного.

Поява прізвищ - родових найменувань - пов'язується із задоволенням потреби у найточнішій ідентифікації особи, чого вимагала адміністративно-юридична практика суспільства. Такі ідентифікаційні назви могли структурно являти собою одночленні одиниці, виражені індивідуальним ім'ям (Богданко); двочленні, що найчастіше складались із християнського імені і патроніма або прізвиська (Гришко Шульжич, Маско Микитеня), тричленні, виражені християнським іменем, патронімом і прізвиськом (Максим Харитонович Гаркавий, Лука Григорович Губа) і описові назви (Тимко з Тернополя, Гаврило-Маслов зять, Мишко-трубач пана Черленковського). У зв'язку з тим, що ідентифікація особи для вступу її в різноманітні юридично-правові відносини мала бути найточнішою, до найменування особи як додаток до індивідуального імені могла входити вказівка на родинні стосунки (Андрій, брат Петрова), на ім'я батька чи матері (Ігната Василевого), на професію (Демка Пивовара), на походження з певної місцевості, місце проживання (Іван з Неділисок та ін).

Як припускають дослідники, усталення певних слів у функції родових найменувань розпочалося у середовищі вищих, панівних верств тогочасного українського суспільства. Уже джерела XVI ст. фіксують такі князівські найменування, як Андрей Михайловичъ Сангушковичъ Каширский. Другу частину цих найменувань дослідники кваліфікують як родову прізвищеву назву, тобто вона позначала Андрія Михайловича з роду Сангушковичів - Каширських.

Досить широко у практиці українського справочинства як компоненти ідентифікаційної назви особи використовувалися слова з суфіксами -ський, -цький, -зький. Твірними основами для них переважно виступали топоніми - власні географічні назви (назви країн, територій, населених пунктів, водних об'єктів, гірських масивів і таке інше). Порівняймо функціонування в тексті однієї з волинських грамот поряд з відтопонімною особовою назвою і самого топоніма: "Я, Прокоп Степанович Козелецький»...

Суфікс -ськ- - давній за походженням. Ще в праслов'янській мові він вживався при назвах місцевості і був пов'язаний зі значенням приналежності і походження, звідки, мабуть, розвинулося значення групової присвійності. Сьогодні ж він є значно продуктивнішим. При додаванні суфікса -ськ- до топоніма одержуємо (відтопонімний прикметник), що виражає ознаку предмета за відношенням до топоніма. Наступний етап у створенні прізвища на -ський - це використання його у ролі іменника.

Серед українських прізвищ на -ський трапляються такі, твірними основами яких виступають: а) імена людей (безпосередньо чи через посередництво назв населених пунктів); Степанівський (Степанівка), Івашковський (Івашки), Андрієвський (Андріївка, Андрій), Павловський (Павлів, Павло), Іваницький (Іваниця, Іван); б) прізвиська: Цісарський (Цісар), Губський (Губа), Синицький (Синиця), Когутовський (Когут), Скляревський (Скляр).

Щодо цих двох груп прізвищ учені висловлюють думку про можливий їхній патронімічний характер, тобто утворення таких похідних від імен та прізвиськ батьків.

Крім українців та поляків (в останніх, як уже згадувалось, прізвища на -ський є найпоширенішими), похідні відносні прикметники з суфіксом -ський у функції прізвищ є у білорусів (Орловський, Тяпинський, Никифоровський), росіян (Волконський, Милославський, Пожарський, Трубецькой), чехів (Коменський, Поборський, Добровський, Хельчицький), словінців (Косеський), словаків (Єсенський, Заянський), лужичан (Андрицький, Цішинський), сербохорватів (Брезовацький, Мушицький), болгар (Раковський, Левський, Михайловський). Таким чином, можна стверджувати, що прізвища на -ський не є ні суто польськими, ні ще чиїмись. Вони у функції компонента офіційної норми називання людини використовуються у багатьох слов'янських народів, а отже, прізвища такого типу є спільнослов'янськими.

Суфікс -ськ при творенні відносних прикметників, що трансформувались у прізвища, в українській мові може виступати у своїх фонетичних варіантах -зьк та -цьк. Вибір одного з них зумовлюється кінцевим приголосним основи: [г], [ж], [з] для першого (Острог - Острозький, Збараж - Збаразький) та [к], [ч], [ц] для другого (Кальних - Кальницький, Случ - Слуцький). Також у словотвірних процесах такого типу широко використовуються і похідні суфікса -ськ, що виникли в результаті його поширення морфемами -їв-, -ин-, -ан-, -єн-: Кропив'янський (Кропивна), Копачовський (Копачі), Сенчанський (Сенча), Яреськівський (Яреськи), Тальнянський (Тальне).

Прізвища прикметникового походження на -ський у середньовічній Польщі вважалися ознакою шляхетського походження і роду. Доходило навіть до того, що аристократи-шляхтичі вимагали від влади офіційної заборони використовувати родові назви на -ський представниками нешляхетських груп населення. Може, саме така "високість" прізвищ на -ський чи, може, певна "красивість" їхнього звучання була причиною обирання людьми "шляхетського прізвища" на -ський. Так, дід відомого українського письменника Івана Нечуя-Левицького Лукіян, родом простий козак з Полтавщини, зайшовши на Київщину і ставши священиком, обрав собі прізвище Трезвінський, а його брат став Коцевольським. Димитрієм Ростовським стає Данило Туптало (чи, як його називає Михайло Возняк, Тупталенко) - церковний діяч та український письменник кінця XVII - початку XVIII ст. Популярною співачкою сьогодення Наталею Могилевською стає Наталка Могила. І таких випадків дуже багато.

Прізвища на -ський має значна частина відомих українських діячів культури. Серед них Герасим та Мелетій Смотрицькі, Іван Вишенський, Ісаія Копинський, Кирило Ставровецький, Захарій Копистенський, Антін Радивилівський, Йосип Шумлянський, Сильвестр Ляскоронський, Митрофан Довгалевський та багато інших. Звісно, такий перелік складе не один фоліант.

Отже, як нам здається, не варто кожного, у кого у прізвищі є суфікс -ськ- (чи його варіанти або похідні), беззастережно зараховувати до поляків. Прізвищевий тип на -ський функціонує майже в усіх слов'янських мовах; як бачимо, досить широко представлений він і в українській мові.

 

 

 

Лекція

Числівник

План

І. Загальне поняття про числівник:

1.1. Числівник - самостійна частина мови.

1.2. Розряди числівників за значенням.

1.3. Числівники за будовою.

1.4. Відмінювання:

§ правила відмінювання кількісних числівників;

§ правила відмінювання порядкових числівників;

§ правила відмінювання збірних числівників;

§ правила відмінювання неозначено-кількісних числівників;

§ правила відмінювання дробових числівників.

ІІ. Зв'язок числівників з іменниками.

ІІІ. Правила вживання числівників у ділових паперах.

І. Загальне поняття про числівник:

1. 1. Числівник – самостійна частина мови, що відповідає на питання скільки? котрий? і вказує на кількість предметів та їх порядок при лічбі. В реченні виступає будь-яким членом: Два по три – шість. Будете орати трьома плугами. Сотий дім збудували. Подивилася Мирослава на другого та й зомліла.

 

1.2. Розряди числівника за значенням:

v Кількісні (вказують на кількість предметів і відповідають на питання скільки?). Наприклад: три, двадцять п’ять;

v Порядкові (вказують на порядок предметів при лічбі і відповідають на питання котрий? котра?);

v Неозначені (вказують на невизначену кількість предметів): декілька, кілька, кільканадцять;

v Дробові (1/2, 0, 6);

v Збірні (двоє, семеро).

 

1.3. За будовою:

v Прості (мають один корінь): дв а;

v Складні (мають два і більше коненя в слові): дванадцять.

v Складені (складаються з двох і більше слів): двадцять п’ять, сто тридцять два.

1.4. Відмінювання числівників:

v Правила відмінювання кількісних числівників:

· Кількісні числівники мають паралельні форми (для істот): шести (шістьох);

· Сорок дев’яносто, сто мають закінчення - а в усіх відмінках, окрім Називного та Родового. Наприклад:

Н. сто дев’яносто один

Р. ста дев’яноста одного

Д. ста дев’яноста одному

Зн. Як у Н. або Р.в.

Ор. ста дев’яноста одним

М. на ста дев’яноста одному (однім)

· 50 – 80 – відмінюється тільки друга частина. Наприклад:

Н. вісімдесят сім

Р. вісімдесяти (вісімдесятьох) семи (сімох)

Д. вісімдесяти (вісімдесятьом) семи (сімом)

Зн. як у Н.в. або в Р.в.

Ор. вісімдесятьма (вісімдесятьома) сьома (сімома)

М. на вісімдесяти (вісімдесятьох) семи (сімох)

· 200 – 900 – відмінюються обидві частини. Наприклад:

Н. сімсот двадцять шість

Р. семисот (сімохсот) двадцяти (двадцятьох) шести (шістьох)

Д. семистам (сімомстам) двадцяти (двадцятьом) шести (шістьом)

Зн. Як у Н.в або в Р.в.

Ор. сьомастами (сімомастами) двадцятьма (двадцятьома) шістьма (шістьома)

М. (на, при) семистах (сімохстах) двадцяти (двадцятьох) шести (шістьох)

 

v Відмінювання порядкових числівників:

Відмінюються порядкові числівники як прикметники твердої групи (числівник третій відмінюється як прикметник м’якої групи). У складених порядкових числівниках відмінюється тільки останнє слово: п’ять тисяч дев’ятсот вісімдесят третього.

v Збірні числівники двоє, обоє, троє в непрямих відмінках мають форми від два, оба (давня форма), три: двох, двом…, обох, обом…, трьох, трьом…

Збірний числівник обидва (обидві) в непрямих відмінках мають форми: обох, обома, на обох.

Збірні числівники п’ятеро… одинадцятеро… в непрямих відмінках мають форми відповідних кількісних числівників: чотирьох, п’ятьом…

v Неозначено-кількісні числівники відмінюються як числівник п’ять: кільканадцяти (кільканадцятьох)…

v Відмінювання дробових числівників: відмінюються вони як звичайні числівники. Наприклад, двом третім, трьома п’ятими.