Диспут, дискусія, полеміка

Слово «диспут» походить від латинського disputo – міркую. У тих ситуаціях, коли йдеться про диспут, мається на увазі колективне обговорення моральних, політичних, літературних, наукових, професійних і інших проблем, на які немає одностайного погляду. У процесі диспуту учасники висловлюють різні судження, точки зору й оцінки тих чи інших подій чи проблем.

Під дискусією, звичайно, мається на увазі публічне обговорення яких-небудь проблем, суперечливих питань. Дискусія часто розглядається як метод, що активізує процес навчання, вивчення складної теми, проблеми, що вклинюється в контекст тощо. Слово «полеміка» походить від грецького polemikos, що означає «ворожий», «войовничий». Неважко зрозуміти, що для полеміки також характерна процедура суперечки, але суперечки, що призводить до конфронтації й боротьби принципово протилежних думок і підходів у рішенні визначених проблем.

Відомо, що дискусії й диспути найчастіше ведуть до мирного результату подій, до колективного пошуку істини. Ціль же полемічної суперечки – здобути перемогу над супротивником будь-що-будь.

СУПЕРЕЧКА – це характеристика процесу обговорення проблеми, спосіб її колективного дослідження, при якому кожна зі сторін, аргументуючи (відстоюючи) і спростовуючи (опонуючи) думку співрозмовника (супротивника), претендує на монопольне встановлення істини.

У процесі ведення суперечки в явному чи прихованому вигляді виявляється деяке протиріччя, що дозволяє сформулювати проблему. У ході колективного обговорення або відбувається вирішення проблеми, або кожна із протиборчих сторін залишається при своїй думці.

Цілі ведення суперечки можуть бути розділені на дві групи: конструктивні й деструктивні.

Перелічимо найбільш характерні конструктивні цілі ведення дискусії, суперечки:

* обговорити всі можливі варіанти вирішення проблеми;

* виробити колективну думку, колективну позицію з якого-небудь питання;

* привернути увагу до проблеми якнайбільше зацікавлених і компетентних осіб;

* спростувати ненауковий, некомпетентний підхід до вирішення проблеми, викрити помилкові чутки;

* залучити на свою сторону більше осіб, готових до співробітництва;

* оцінити можливих однодумців і супротивників.

Деструктивні цілі:

* розколоти учасників суперечки на дві непримиренні групи;

* завести проблему в тупик;

* перетворити дискусію на схоластичну суперечку;

* розгромити «інакомислячих», дискредитувати опозицію.

Але очевидно, що цих цілей (як конструктивних, так і деструктивних) значно більше.

Техніка переконання

Що ж робити, якщо виникає реальна необхідність довести свою точку зору керівнику, ще й не зіпсувавши з ним стосунків?

Правильний спосіб довести свою думку - не прагнення привести керівника в замішання, не демонстрацію його некомпетентності в якому-небудь питанні, а вирішення важливого ділового питання. Крім того, бажано не сперечатися з керівником у присутності третьої особи.

Виступаючи проти думки керівника, важливо:

* знати, коли потрібно, а коли зовсім не потрібно відстоювати свою точку зору;

* знати, які питання можна обговорювати, а які – ні;

* знати, як заперечувати, не викликаючи роздратування, як доводити свою думку і не бути неприємним при цьому для свого керівника.

Якщо Ви вважаєте, що необхідно заперечити своєму керівникові, постарайтеся зробити це тактовно, уникаючи при цьому конфронтації і ворожої реакції.

Характер протиріч у суперечці нерідко залежить від обговорюваного питання, емоційного стану, психологічної міжособистісної сумісності осіб, що сперечаються, і від міцності й досвіду професійних відносин.

А.Петренко у своїй роботі «Безпека в комунікації ділової людини» наводить наступні практичні рекомендації із правил відстоювання своєї точки зору з техніки переконання партнера:

Оперуйте простими, ясними і точними поняттями.

Ведіть аргументацію коректно стосовно партнера:

* відкрито і відразу визнайте правоту партнера, якщо він правий;

* продовжуйте оперувати тільки тими аргументами й поняттями, що вже прийняті Вашим партнером;

* у будь-якій ситуації зберігайте ввічливість.

Зважайте на особливості Вашого партнера:

* націлюйте Вашу аргументацію на цілі й мотиви партнера;

* намагайтеся уникати простого перерахування фактів і аргументів, краще покажіть їхні переваги;

* використовуйте тільки зрозумілу партнеру термінологію;

* порівнюйте темп і насиченість Вашої аргументації з особливостями її сприйняття Вашим партнером.

Намагайтеся наочно викласти партнеру свої ідеї, розуміння, докази, не забуваючи при цьому стратегії й модальності партнера.

Зайва аргументація не потрібна.

Критика в суперечці

Досить часто суперечки супроводжуються всілякими видами критики. Спробуємо розібратися, що ж це таке і як поводитися тому, хто критикує, і тому, кого критикують.

Словник визначає критику так: «Критика - обговорення, розбір чого-небудь з метою оцінки чогось і виправлення недоліків». Але не завжди справа доходить до обговорення. Критикою можна назвати і «негативне судження про що-небудь». Критика не самоціль. Перш ніж критикувати, варто подумати: а чи можна виправити положення у робочому порядку? Не виключено, що для цього цілком достатньо з'ясувати позицію тих, проти кого ми зібралися направити критичні стріли.

Критика повинна бути доречна. Перш ніж критикувати, подбайте про те, щоб із Ваших слів було ясно:

* у чому суть справи;

* хто винуватий у скоєному;

* що потрібно зробити, щоб виправити положення;

* як запобігти цьому в майбутньому.

Критикуючи, корисно згадати про непогані здібності і можливості того, кого критикуєте. Подавайте приклад самокритичності. Це допоможе опонентові стати Вашим союзником.

Забороняється:

* робити висновки, не знаючи всіх обставин;

* позбавляти того, кого критикують, можливості заперечити;

* принижувати гідність критикованого;

* збирати чужі недоліки, щоб потім вийти з ними на публіку;

* повертатися до минулих гріхів, коли справа виправлена;

* несумлінна аргументація (перебільшення, перекручування позицій).