Пам'ятка критикованому

Дозвольте нагадати слова Ларошфуко: «Думка наших ворогів про нас, як правило, ближче до правди, ніж наша власна думка».

Критикований повинен подумати:

· критика – мій резерв самовдосконалення. Це допомога в усуненні недоліків. Усе, що я роблю, можна робити краще;

* немає марної критики. У будь-якому випадку вона дає привід для міркувань. Не має значення форма критики; головне, щоб були проаналізовані недоліки;

* замовчування промахів шкідливо, тому що в майбутньому вони завдадуть неприємностей;

* відсутність критики може означати або те, що в мене все ідеально, або те, що на мене махнули рукою;

* дуже важливо вміти витягати з будь-якої критики раціональне зерно.

* критикують інших – робіть висновки для себе.

Отже, щоб критика пішла на користь, її треба насамперед почути й осмислити. Потім залишається застосувати отриману інформацію надалі не допустити повторення помилок.

Лекція 3 (тематична)

 

Лексичні норми СУМ

План лекції

1. Лексичні норми СУМ.

2. Лексика, лексикологія, лексикографія.

3. Слово – найменша одиниця спілкування. Характеристики слова.

4. Синоніми, омоніми, антоніми, пароніми.

5. Склад лексики з погляду походження.

6. Склад лексики із стилістичного погляду.

7. Фразеологізми. Джерела їх виникнення.

 

1. Лексичні норми сучасної української ділової мови полягають у правильному доборі та вживанні слів, їх перекладі та сполучуваності. А для цього, звичайно, необхідно знати лексику.

2. Лексика – це сукупність усіх слів мови.

Лексикологія – це наука, що вивчає лексику.

Лексикографія – це наука про укладання словників. Словники бувають двох видів: енциклопедичні та лінгвістичні (мовні). Останні у свою чергу поділяються на орфографічні, орфоепічні, перекладні, тлумачні, словники іншомовних слів, фразеологічні, семасіологічні, ономастичні тощо.

3. Слово – це найважливіша одиниця спілкування. Воно має лексичне та граматичне значення.

Слова мають конкретне значення (стіл, книга, цукерки) та абстрактне (гордість, забуття, практицизм).

Слова можуть мати пряме значення (золотий перстень – зроблений із золота) та переносне (золоті руки). На основі полісемії в мові виникли такі явища:

Метафора тип перенесення ознак на основі подібності (розмір, колір, форма тощо): Дощ іде, а хати всміхаються.

Метонімія – перейменування (просторове, часове, логічне): аудиторія, солов’їні гаї, читаю Шевченка.

Синекдоха – вживання цілого замість частини і навпаки: Зелений капелюх ще довго блукав по алеї (тобто людина в зеленому капелюсі…). Дорогого гостя вийшов зустрічати весь Київ (замість: населення Києва).

 

Слова можуть мати одне значення (стіл) та багато (земля – і планета, і ґрунт, і суша, і місце життя та діяльності людини, і поля, і країна, і держава). Всі значення багатозначного слова пов’язані між собою за смисловим елементом. Наприклад: кипить робота (швидко просувається); кипить борщ (клекотіти під час нагрівання); під веслами кипіла вода (вирувала) тощо.

4. Синоніми – це слова, що мають однакове значення (мати, ненька). Бувають:

І. Лексичні:

А). абсолютні синоніми (позначають одне і те ж саме поняття без будь-яких додаткових і смислових відтінків у значенні: асиміляція – уподібнення, мука – борошно, Батьківщина – Вітчизна);

Б). логічні, або поняттєві, ще їх називають ідеографічні, що передають різні відтінки (хата – дім, будинок, житло, квартира);

В). стилістичні синоніми. Вони передають різне стилістичне забарвлення (емоційно-оцінне), закріплюються, як правило, у мовленні певного стилю (наприклад: «пояснення» – стилістично нейтральне слово; «коментар» – вжив. у науковому та публіцистичному стилях; неправда – брехня, ходити – швендяти (розм.) тощо).

Перифраза, або ж парафраза, – це описовий зворот мови, що дозволяє уникати повторів: Франко – Каменяр; Шевченко – Кобзар; Леся Українка – Дочка Прометея; педагоги – майстри педагогічної ниви; геологи – розвідники надр; залізничники – господарі сталевих магістралей, блакитне паливо – газ, чорне золото - вугілля тощо.

Евфемізми – це різновид синонімів, намагання уникнути грубих слів: дурень - нерозумний, брехня - неправда, п’є – заглядає в чарку.

ІІ. Контекстуальні (є синонімами лише у контексті: молоти – товкти – плести язиком).

ІІІ. Морфологічні синоніми (варіанти форм, що передають те ж саме поняття: батьку – батькові). Але не всі науковці виділяють цей розряд синонімів.

ІV. Синтаксичні синоніми - це граматично різні конструкції, що виражають ту ж саму думку. Наприклад: Сонце зайшло, і надворі швидко стемніло. – Як тільки сонце зайшло, на дворі швидко стемніло. - Коли сонце зайшло, надворі швидко стемніло.

Картина, написана олією, висіла над роялем. – Картина, що була написана олією, висіла над роялем. – Написана олією картина висіла над роялем.

V. Фразеологічні синоніми – це різні фразеологізми з однаковим значенням:

ні туди ні сюди, ні в тин ні в ворота, ні риба ні м'ясо, ні Богу свічка ні чорту кочерга тощо.

 

Синоніми використовуються:

? для більш точного вираження думки;

? для вираження емоцій;

? як засіб уникнення повторів;

? як засіб зв’язку сусідніх речень у тексті.

Незнання синонімічних можливостей мови призводить до помилок. Часто виникають ускладнення, коли в російській мові на позначення певних понять існує одне слово, а в українській мові – декілька. Деякі слова відрізняються лише префіксами. Тут треба бути дуже уважним, бо заміна однієї букви може вплинути на значення слова та всього тексту. Запам’ятайте значення слів-синонімів, що часто вживаються у діловому мовленні:

Замісник – заступник. Замісник – це тимчасова посада, а заступник - постійна.

Квиток – білет. Квиток буває театральний, на потяг тощо, а білет - екзаменаційний, кредитний, банківський.

Наступний – подальший. Слово наступний уживається лише з конкретним поняттям: наступна зупинка; наступний тиждень. На означення абстрактного поняття вживається слово подальший: У подальшому зобов’язуюся так не чинити...

Положення – становище – стан: положення - горизонтальне, вертикальне. Становище – міжнародне, офіційне. Стан – справ, хворого, фінансів.

Розібратися у різноманітті синонімічного багатства мови вам допоможе посібник Б. Антоненка-Давидовича «Як ми говоримо» та довідник «Культура української мови» (Єрмоленко С.Я.).

 

Антоніми – це слова, що мають протилежне значення (солодкий – гіркий; мати – мачуха; говорити – мовчати; туди – сюди; тихо - голосно).

За семантикою антоніми бувають:

- якісно-оцінні (красивий – потворний; добре – погано; добрий-злий);

- координаційні (туди-сюди; початок – кінець);

- протилежно спрямованої дії (плакати – сміятися, вливати - виливати).

Розрізняють спільнокореневі ( друг– недруг) і різнокореневі (холодно – жарко). Примітка: слова з часткою -не лише тоді вважаються антонімами, коли вона творить слово з новим значенням: правда – неправда (брехня). А такі пари, як, скажімо, теплий – нетеплий не є антонімами.

Антоніми можуть бути виражені такими частинами мови:

-іменниками: молодість – старість;

-прикметниками: здоровий – хворий;

- займенниками: всякий – ніякий;

-дієсловами: хвалити – гудити;

-прислівниками: вперед – назад;

-прийменниками: над – під.

В антонімічні відношення можуть вступати фразеологізми: вночі – серед білого дня; мовчати – теревені правити; як кіт наплакав (мало) – хоч греблю гати (багато); молоти язиком (говорити) – тримати язик за зубами (мовчати); рання пташка росу п’є, а пізня – сльози ллє; повний колос до землі гнеться, а пустий угору пнеться.

Як відомо, одним з найбільших видів словесної виразності є зіставлення або порівняння понять. Порівнювати їх можна як за подібністю, так і за протилежністю. Особливо підсилюється думка і стає виразною, яскравою та дохідливою при зіставленні понять, протилежних своїм значенням. Отже, вживання антонімів – важливий засіб у поліпшенні якості оформлення висловлюваної думки, а тому використання їх у науковій, художній і публіцистичній літературі дуже поширене. У необразній мові великої уваги вимагає й добір слів при зіставленні та протиставленні. Поняття, що порівнюються, повинні лежати в одній площині.

Антоніми зустрічаються у назвах художніх творів: «Війна і мир», «Червоне і чорне», «Правда і кривда», «З журбою радість обнялась», «І мертвим і живим…».

З антонімами тісно пов’язане поняття «антитеза». Антитеза - це протиставлення понять або зіставлення протилежних явищ, образів для посилення враження: Ще сонячні промені сплять – досвітні вогні вже горять!

М’яко стеле, та твердо спати!

Або, наприклад, у строфі з вірша Л. Забашти, присвяченого А. Малишкові, все тримається на антитезі:

Ти – злиток сонця.

Ти – вогонь і грім.

Ти – тихий дощик, що напоїть душу.

Ти – зрілий муж, якому все під силу.

І ти – дитя, хлоп’я мале і ніжне,
Ти – шлях в степу, легкий і білосніжний,

І ти – важкий, буремний океан.

 

Та художні образи не завжди будуються на прямому протиставленні, зіткненні полярного. Цікавим художнім засобом, що грунтується на використанні антонімії, є оксиморон.

Оксиморон (оксюморон) – літературно-поетичний прийом; поєднання слів з протилежним значенням, контрастних понять, що спільно дають нове уявлення: гарячий сніг, дзвінка тиша, ніжний ворог, живий труп, вільна неволенька, мертві душі; темне світло; залізна ласка; щаслива печаль тощо. Такі слова вживаються переважно у художній літературі («Як упав же він з коня на гарячий сніг …») й розмовному стилі (Глянеш на нього, а він живий труп, - сильно хворіє).

Омоніми – це слова, однакові за звуковим складом, проте зовсім різні за значенням:

Зáмок – замóк (омографи);

Сонце – сон це (омофони);

Мати (іменник) – мати (дієслово), поле (іменник) - поле (дієслово) – омоформи. Але інколи дуже важко відрізнити омоніми від багатозначних слів. Наприклад, рукав – це омонім чи багатозначне слово? Існує декілька способів розрізнення. Найпростіший, на наш погляд, - це розрізнення за словником. Багатозначні слова подаються через кому (рукав річки, рукав сорочки), а омоніми – через індекс:

Кран ¹ - на будівництві

Кран ² - водогінний

Пароніми – це слова, що різняться сферою вживання, приблизно звучать.

Наприклад:

гастроном – астроном

вибори – вироби

гриб – грип

громадський – громадянський

адреса – адресант – адресат

особистий – особовий

ферма – фірма

куш – кущ

каска – казка

Аріон (поет) – оріон (сузір’я)

абонент – абонемент

афект - ефект

Дуже часто не розрізняють:

факт (явище об’єктивної дійсності) – фактор (рушійна сила)

звичний (який увійшов у звичку) - звичайний (щоденний)

виборний (посада) – виборчий (бюлетень)

батьків – батьківський

воєнний – військовий

дружний – дружній

духовний – душевний

писемний – письмовий

робітничий - робочий

З точки зору морфології, пароніми – це слова, утворені з одного кореня за допомогою різних афіксів, вживані з різним значенням: сильний – силовий; доглядати – наглядати; казка – каска (кореневі зміни).

Або: пароніми – це слова, які мають спільні корені, близькі за значенням, але розрізняються за функцією, закріплюються лише в певній сполучуваності, що становить норму. Близькозвучність паронімів спричиняє їх змішування, а звідси й типові помилки.

З омонімами та паронімами пов’язані такі стилістичні фігури: каламбур та парономазія.

Каламбур – гра слів, побудована на гумористично-пародійному використанні різних значень того самого слова. Наприклад (російською): Осип охрип, а Архип осип.

Або:

На ескулапа він учився-

Не вийшло лікаря з Миколи.

Тепер сатириком зробився,

І добре робить він «уколи».

(Ю. Кругляк)

 

Або ще:

Він на éпосі жадає

Прислужитися епóсі.

(В.Лагода)

У лінгвістиці є таке поняття, яке називається міжмовною омонімією. Наприклад: луна баня

рос. - месяц рос. - місце, де миються

укр. - відбиття звуку від якої-небудь перешкоди укр. - купол церкви

Омоніми з’являються у мові внаслідок запозичення: кок (зачіска) - кок (кухар); перетворення одного з лексичних значень багатозначного слова у самостійне слово (коса – піщана, дівоча, знаряддя праці); словотворення (посол¹ – посада, посол ²– засолювання чого-небудь).

Вживаючи омоніми, треба завжди дбати про те, щоб у словосполученні точно можна було визначити його значення. І цим уникнути будь-якої двозначності висловлюваної думки. П арономазія (контекстуальні пароніми) - ц е слова, свідомо зближені з метою створення емоційно-експресивного враження. Наприклад: приватизація - при х ватизація; вігвам – фіг вам.

Або: «Бачиш, Йоно Померанію? – Де? Йона довірливо зазирає в карту. – Ось вона кругом.- Де фашизм, там йому і помиранія!» (О. Гончар).

Пароніми, як і слова інших семантичних груп, використовуються у СУМі з певною стилістичною метою – переважно для словесної гри та каламбурів або для створення музичності, милозвучності фрази. Отже, пароніми, подібно до синонімів та антонімів, але меншою мірою, є важливим стилістичним засобом, що допомагає увиразнити думку, створити самобутній, яскравий образ.

5. Склад лексики з погляду походження: мова постійно змінюється; одні слова народжуються, інші помирають, але ядро мови залишається незмінним. Тому лексика буває активною і пасивною. Всю лексику можна розподілити на три групи: слова звичайні, тобто загальновживані; застарілі (історизми та архаїзми. Історизми – це слова, що позначають предмети і поняття, яких уже нема. Наприклад, жупан, намітка, боярин. Архаїзми – це слова, яким у сучасній мові є відповідники. Наприклад: ланіти – щоки, вуста – губи, перст – палець, шульга – лівша); нові (їх називають неологізми: флеш, євроремонт, інавгурація, менеджер, іміджмейкер).

Лексика буває власне українська та запозичена. Слова, що прийшли із слов’янських мов, називаються запозиченими, а ті, що прийшли з неслов’янських мов, - іншомовними. Іншомовні слова не перекладаються, а лише записуються відповідно до українського правопису: директор, акумулятор, специфіка. Проте не слід зловживати іншомовними словами, якщо в рідній мові є відповідники. Єдиним виправданням уживання іншомовних слів є те, що за багато років вони стали нормою і без них не обійтися: кредит, дебет, сальдо, бухгалтер. А в ділових паперах не бажано вживати іншомовне слово і його український відповідник поруч (тобто слід уживати щось одне).

6. Склад лексики із стилістичного погляду:

а). Нейтральні слова (ніс) та емоційні (рубильник, шнобель, носюра).

б). Професійно-виробнича лексика. Професіоналізми – це слова, притаманні певній професії.

в). Науково-технічна. Терміни – це слова що вживаються для точного означення поняття. Виділяють такі групи термінологічної лексики:

v Математична;

v Фізична;

v Лінгвістична;

v Літературознавча;

v Філософська, політична;

v Політико-економічна;

v Фінансова;

v Біологічна;

v Технічна;

v Музична;

v Військова;

v Морська;

v Медична;

v Шахова тощо.

г). Офіційно-ділова.

r). Емоційно забарвлена (арго, сленг, жаргонізми, вульгаризми, згрубілі слова, просторічні тощо).

д). Розмовно-побутова лексика.

е). Діалектна (місцева говірка).

 

7. Фразеологізми (стійкі сполуки слів). Наприклад, п’ятами накивати, пекти раків, на всі заставки, байдики бити, молоти язиком.

Джерела виникнення фразеологізмів:

Ø Виробничо-професійна діяльність людини (грати першу скрипку – з мови музикантів, тріщить по швах – з мови кравців, відстрілятися – з мови військових тощо);

Ø Вислови видатних людей («Не менше стало злих людей, хоч і зреклися Духа злого» - Гете.

«Хіба ревуть воли, як ясла повні?» - Панас Мирний.

«А судді хто?» - О. Грибоєдов тощо);

Ø Переклади іншомовних фразеологічних зворотів (бути не в своїй тарілці – з французької; тут собака зарита – з німецької);

Ø Античність (прокрустове ложе; розрубати гордіїв вузол; прийшов, побачив, переміг тощо);

Ø Біблія (Альфа й Омега; око за око; битися до першої краплі крові; випити чашу до дна; Содом і Гоморра; берегти, як зіницю ока; заблудла вівця; вавілонське стовпотворіння; блудний син; страшний суд тощо);

Ø УНТ (ні Богу свічка ні чорту кочерга; як не з’їм, то понадкушую; ні рак ні жаба; пекти раків; прийти на рогах; молоти язиком тощо).

Ø Чимало фразеологізмів утворилося від назв частин людського тіла, предметів назв тварин, рослин явищ природи психічних та фізичних станів людини, її переживань вірувань, звичаїв, обрядів (не клади пальця в рот; ходити догори ногами; схиляти чоло; аж шкіра болить; кому весілля, а курці смерть);

Ø Спостереження людини над життям. Спочатку такі вислови вживалися у прямому значенні, а згодом стали набувати переносного, узагальненого значення (наложити на себе руки; щоб тебе курка вбрикнула; як мокра курка).

 

До фразеологізмів належать і такі стійкі словосполучення, в яких елемент образності майже або зовсім стерся. Їх завдання - якомога точніше і стисліше передавати певні відношення. Вони, як правило, вживаються в діловій і науковій мові: вивести на орбіту; справа честі; холодна війна; бути на чолі. Недоречність вживання цих висловів у побуті використовується для створення гумористичного ефекту («В тебе на Перше травня музики немає. І виходить відрив від народних мас»). Поза офіційною мовою ці словосполучення вживаються як штампи і використовуються для відтворення чиєїсь «штампованої» мови: «Зараз чиновник замислюється, як йому «на даному етапі» на місці своєму втриматися» (М.Стельмах).

Кількість офіційно-ділових і публіцистичних фразеологізмів за радянського періоду значно збільшилася у розмовній мові, а це позначилося і на художній літературі: «Так минуло літо. Зачервоніли дерева в парках і на проспектах… У цей час у бригаді сталася радісна подія – колектив вирішив боротися за звання кращого…».

Однією з поширених помилок при користуванні фразеологізмами є таке їх уведення в текст, при якому вислів руйнується, втрачає свою образність, своє переносне значення і починає сприйматися буквально: «Сміх Варвари ріже вухо панів» («фальшиво, неприємно звучати» сприймається буквально – «відрізати вуха»).

Не слід перевантажувати свою мову фразеологізмами, бо це робить її надто «кучерявою»: «Бачу своїми невсипущими очима непорядок. Як можуть роками бухгалтери сидіти сидьма на одному місці і не тягти все, що погано лежить? Їм же вірити не можна ні на шеляг! Розігнати! І почалося. Женуть, аж пил стовпом стоїть …» (з газети).

Не всі фразеологізми прикрашають мову і збагачують її.

У діловому спілкуванні фразеологізми, цитати на підтвердження якоїсь думки, прислів’я, приказки вживаються здебільшого в усному мовленні. В окремих випадках вони використовуються як розгорнені синоніми до відповідних слів. Але зловживання штампованими канцелярськими зворотами типу „загострити питання”, „на сьогоднішній день" тощо недоречне. У письмовому діловому мовленні, зокрема в офіційних документах, уживання фразеологізмів (ще й емоційно забарвлених) не допускається, а штампованих - не бажане.

 

 

Література:

Жовтобрюх М.А. Курс сучасної української літературної мови у двох частинах, видання друге, випр. – К.: Радянська школа, 1961,с. 19 – 88.

Паламар Л.М. Мова ділових паперів. – 3-тє вид., перероб. І допов. – К., 1998, с.

Зубков М.Г. Мова ділових паперів.-Х.: Майдан, 2002, с. 17-19, 33-34, с. 251-255 (передивитися, взяти до уваги)

Глущик С.В. Сучасні ділові папери.-К.: А.С.К., 2003, с. 45-49.

Мацько Л.І. Українська мова у двох частинах (посібник для вступників до вузів).-К.: Либідь, 1992, І частина, с. 9-10.

 

 

Лекція 4 (тематична)