Дидактичні і методичні вимоги до академічної лекції

Лекція є найкращим засобом для викладення інформації певній кількості людей (особливо великим групам). Цей метод гнучкий і може включати поєднання кількох методів - бесіду чи промову, наочні посібники, опитування чи обговорювання. Цей спосіб викладання добре відповідає ситуаціям, коли треба дати певну інформацію для підготовки підґрунтя для подальшої роботи.

Коли йдеться про лекцію у вищому навчальному закладі, то мається на увазі академічна лекція, яка відповідає навчальному завданню конкретної дисципліни і спрямована на реалізацію відповідної програми. Це ставить певні вимоги до змісту, струк­тури, технології і методики підготовки та читання лекції.

Структура академічної лекції: план — основні питання лекції; вступна частина — зв´язок з минулою лекцією, введення в тему; виклад основних положень з акцентованими висновками за кож­ним окремо; підбиття підсумків — загальний висновок.

Академічна лекція будується на принципах системності, інфор­мативності, наочності, зрозумілості (доступності). Кожна лекція є логічно завершеною ланкою єдиної замкненої системи — курсу лекцій. У її тексті мають бути чітко пов´язані між собою струк­турно-логічні дидактичні блоки. Проектується графічний текст, планується, де, коли, скільки і які схеми, рисунки, графіки, формули подаються як підтвердження вербальної інформації. Прин­цип наочності реалізується засобами візуалізації (ТЗН, роздатковий матеріал, схеми, планшети тощо). Лекція має читатися зрозу­мілою для студентів мовою, незнайомі слова і терміни роз´ясню­ються, не варто перенасичувати лекцію "наукоподібними" термі­нами і модними іноземними словами. Текст лекції має бути логічним, простим і зрозумілим.

Зміст навчального матеріалу означеної теми має великі мож­ливості для інтелектуального розвитку студентів. Включення в лекцію низки проблемних ситуацій, виокремлення завдань спри­ятиме активізації мислення студентів, а отже, і розвитку їхнього інтелекту. Широка палітра для реалізації вимог виховної функції мі­ститься у темі про розвиток і формування особистості. Необхідно виділити низку загальнодидактичних вимог до лекції у вищій школі:

- зміст лекції має відповідати робочій навчальній програмі, відображати найновіші досягнен­ня науки, висвітлювати перспективи подальшого розвитку на­укових пошуків;

- в лекції мають реалізовуватись вимо­ги загальнодидактичних принципів навчання: науковості, систе­матичності і послідовності, свідомості, активності й само­стійності, наочності, зв´язку змісту навчального матеріалу з про­фесійною діяльністю, доступності, емоційності;

- має бути забезпечена логічно доцільна структура лекції відповідно до змісту навчального матеріалу;

- лекція має сприя­ти активізації мисленнєвої діяльності студентів з метою їх інте­лектуального розвитку;

- в лекції доцільно виокремлю­вати певні компоненти змісту для самостійного опрацювання сту­дентами з належним методичним забезпеченням.

Щодо методичних вимог до лекції, то вони наступні:

лекцію треба викласти так, щоб студенти зрозуміли, зацікавилися її змістом, осмислено за­конспектували і при цьому не перевтомилися. Важливою умовою цього є ораторська і педагогічна майстерність лектора, його мов­леннєва культура. Треба вміло користуватися текстом лекції, не допускаючи неперервного монотонного читання і не відриваючись далеко від теми, захопившись окремими подробицями і деталя­ми. Необхідно створювати оптимальні умови для конспектуван­ня. Це особливо важливо на молодших курсах. Значущі момен­ти, дидактичні одиниці доцільно виділяти інтонацією, зміною темпу, повторенням. Корисними під час лекції будуть рекомен­дації викладача типу: "Цю тезу підкресліть особливо", "Виділіть це поняття певним позначенням", "Це можна не записувати, по­слухайте, а рука відпочине". Зберігаючи оптимальний темп викладу, лектор має бути впевненим, що студенти встигають конс­пектувати, розуміють і осмислюють почуте, не перенапружуючи свої зусилля до стресового стану.

Який би не був досвідчений викладач, він повинен завчасно підготувати повний текст лекції, постійно удосконалювати, по­ліпшувати її, доповнювати, додавати новий матеріал, проектува­ти хід, подумки тренуватися. Підготовка і читання лекцій, якщо підходити до цього серйозно і відповідально, — складна, тяжка і затратна в часі робота. К.Д. Ушинський писав, що мистецтво класної розповіді зустрічається у викладачеві не часто, — не тому, що це рідкісний дарунок природи, а тому, що й обдарованій лю­дині треба багато попрацювати, щоб виробити у собі здатність якісної педагогічної розповіді.

Шкідливими і небезпечними є поради окремих, як правило слабких, лекторів молодим типу: "Будь переконаним у тому, що ти в аудиторії найрозумніший, що студенти все сприймуть, що б ти не говорив". Треба кожного разу ретельно готуватися до лекції, продумувати її сценарій стосовно конкретної аудиторії, бути ви­могливим до себе, самокритичним.

Однією з важливих вимог лекції є її емоційність. Але не варто перенасичувати лекцію емоціями. Раціональний і емоційний ком­поненти мають бути збалансованими. Ніяка емоційність, вишукані прийоми педагогічної техніки не замінять і не закриють змістової пустоти, наукової неспроможності, непідготовленості викладача.

Необхідно враховувати особливості студентської аудиторії. Одну й ту саму лекцію треба подавати по-різному залежно від профілю ВНЗ, факультету, курсу, форми навчання. Особливо уважно треба підходити до читання лекцій першокурсникам, враховувати їх недостатню адаптованість. Певна специфіка вла­стива і викладу лекцій студентам заочної форми навчання.

Лекція не повинна мати характеру дослівного, текстового, письмового стилю. Жива, імпровізована усна мова набагато лег­ше сприймається і засвоюється студентами ніж письмова, книж­на. Вона має бути літературно правильною, виразною, ясною, простою, образною, доступною. Стиль — лаконічний, конкрети­зований, предметний. Не треба "лити воду" і витрачати дорогоцін­ний час на елементарні речі. Доцільно дотримуватися принци­пу: "Немає часу, щоб витрачати час даремно".

При читанні лекції не повинно бути другорядних елементів, дрібниць. Найважливіший компонент лекції — її зміст. Але до­сить важливими є манера викладу, інтонація, жести, міміка, то нальність, гучність голосу. Говорити слід достатньо гучно, щоб чули, і достатньо тихо, щоб слухали; ясно, просто, виразно, до­хідливо, не монотонно, але й не "хвилеподібно".

Не рекомендується заучувати зміст лекції напам´ять, а також читати всуціль, не відриваючись від тексту. Найкраще спри­ймається студентами імпровізаційний виклад матеріалу з періо­дичним умілим користуванням планом-конспектом лекції.

Педагогічна парадигма співробітництва вимагає ставлення до студентів як до партнерів, рівних співрозмовників. Треба уміти вести себе розкуто, невимушено, але й не чванливо, не розв´язно. Лектор має бути доброзичливим, атракційним, емпатичним.

Необхідно пам´ятати, що студенти не тільки слухають зміст лекції, а й уважно спостерігають і оцінюють самого лектора. Треба бути належно і охайно одягненим, дотримуватися природних, невимушених поз, поводити себе щиро, доброзичливо, впевнено.