1. Суть та основні види міжнародної торговельної політики.
2. Рівні регулювання міжнародної торгівлі.
3. Тарифні методи регулювання міжнародної торгівлі.
4. Нетарифні інструменти регулювання міжнародної торгівлі.
Рекомендована література:
12. Козак Ю.Г., Ковалевський В.В., Ржепішевський К.І. Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях: Навчальний посібник. – К.: “Центр навчальної літератури”, 2004. – с. 57-84.
13. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. Посіб. – 4-те вид., стер. – К.: Знання-Прес, 2003. - с. 46-102.
14. Киреев А.П. Международная экономика: Учеб. Пособие для вузов: В 2 ч. – ч.1: Международная экономика: движение товаров и факторов производства. – М., 1999. – с. 198-260.
15. Основи міжнародної торгівлі: Навчальний посібник; 2-ге вид. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – с.254-311.
16. Рокоча В.В. Міжнародна економіка: Навч. Посіб.: У 2 кн. – К.: Таксон 2000 – Кн. І: Міжнародна торгівля: теорія та політика. – с. 172-236.
17. Циганкова Т.М., Петрашко Л.П., Кальченко Т.В. Міжнародна торгівля: Навч. Посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – с. 266-333.
|
|
18. Школа І.М., Козменко В.М, Бабінська О.В. Міжнародні економічні відносини: Підручник / За ред.. І.М.Школи. – Київ: КНТЕУ, 2003. – с. 244- 263.
1. Як в минулому, так і в сучасних умовах кожна країна має визначати та розробляти механізми оптимального розв’язання проблеми ефективного приєднання до світових глобалізаційних процесів для забезпечення максимальних зовнішніх переваг та мінімальних внутрішніх втрат. В основі вирішення таких проблем лежить питання створення доцільної зовнішньоекономічної політики держави.
Зовнішньоекономічна політика – це загальний курс держави у сфері міжнародних економічних відносин, система принципів та методів, які визначають діяльність органів державної влади та державного управління, спрямовану на забезпечення інтересів національних економік в цілому та національних суб’єктів міжнародного бізнесу зокрема. Важливою складовою зовнішньоекономічної політики держави є зовнішньоторговельна політика, під якою розуміють спроби уряду регулювати міжнародний обмін товарами та послугами й контролювати міжнародне переміщення факторів виробництва, зокрема робочої сили та капіталу.
Першочергова роль держави в регулюванні зовнішньоторговельних процесів склалася історично. В минулому існували держави, які жили тільки за рахунок торгівлі і для торгівлі, наприклад, Фінікія, Венеція, Генуя, міста Ганзейської ліги.
До основних цілей зовнішньоторговельної політики відносяться:
· зміна обсягу експорту й імпорту;
· зміна структури зовнішньої торгівлі;
|
|
· забезпечення країни необхідними ресурсами;
· зміна співвідношення експортних та імпортних цін.
Розрізняють три основні підходи до регулювання міжнародної торгівлі:
· система однобічних заходів, за якої інструменти державного регулювання використовуються урядом країни в однобічному порядку без узгодження з торговим партнером. Звичайно односторонні заходи застосовуються у відповідь на аналогічні кроки інших країн і призводять до виникнення політичних напруг між торговими партнерами (обкладання окремих товарів митами, введення квот на імпорт і т.д.).
· укладання двосторонніх угод, у яких узгоджуються заходи торгової політики між торговими партнерами. Наприклад, при взаємній домовленості кожної з країн можуть вводитись конвенційні мита, що не ущільнюють інтереси іншої сторони, країни можуть узгоджувати технічні вимоги до маркування, пакування, домовлятися про взаємне визнання сертифікатів якості тощо.
· укладання багатосторонніх угод. Торговельна політика узгоджується і регулюється країнами-учасницями (Генеральна угода про тарифи і торгівлю, що входить до системи угод СОТ, угода в сфері торгівлі країн-членів ЄС).