Студопедия


Авиадвигателестроения Административное право Административное право Беларусии Алгебра Архитектура Безопасность жизнедеятельности Введение в профессию «психолог» Введение в экономику культуры Высшая математика Геология Геоморфология Гидрология и гидрометрии Гидросистемы и гидромашины История Украины Культурология Культурология Логика Маркетинг Машиностроение Медицинская психология Менеджмент Металлы и сварка Методы и средства измерений электрических величин Мировая экономика Начертательная геометрия Основы экономической теории Охрана труда Пожарная тактика Процессы и структуры мышления Профессиональная психология Психология Психология менеджмента Современные фундаментальные и прикладные исследования в приборостроении Социальная психология Социально-философская проблематика Социология Статистика Теоретические основы информатики Теория автоматического регулирования Теория вероятности Транспортное право Туроператор Уголовное право Уголовный процесс Управление современным производством Физика Физические явления Философия Холодильные установки Экология Экономика История экономики Основы экономики Экономика предприятия Экономическая история Экономическая теория Экономический анализ Развитие экономики ЕС Чрезвычайные ситуации ВКонтакте Одноклассники Мой Мир Фейсбук LiveJournal Instagram

Тема 8. Міжнародна міграція робочої сили




1. Суть та основні поняття міжнародної трудової міграції.

2. Етапи розвитку міжнародної трудової міграції.

3. Основні форми, причини та наслідки міжнародної трудової міграції.

4. Сучасні світові центри прийняття робочої сили.

 

Рекомендована література:

19. Дахно І.І., Бовтрук Ю.А. Міжнародна економіка: Навч. Посіб. – К.: МАУП, 2002. – С. 36-41

20. Козак Ю.Г., Ковалевський В.В., Ржепішевський К.І. Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях: Навчальний посібник. – К.: “Центр навчальної літератури”, 2004. – С. 149-157.

21. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. Посіб. – 4-те вид., стер. – К.: Знання-Прес, 2003. - С. 223-233.

22. Киреев А.П. Международная экономика: Учеб. Пособие для вузов: В 2 ч. – ч.1: Международная экономика: движение товаров и факторов производства. – М., 1999. – С. 321-340.

23. Школа І.М., Козменко В.М, Бабінська О.В. Міжнародні економічні відносини: Підручник / За ред.. І.М.Школи. – Київ: КНТЕУ, 2003. – С. 141-155.

 

1.Міжнародна міграція є явищем досить давнім. Пройшовши багато етапів розвитку, воно переросло у стадію сучасного глобального розмаху. В умовах нерозвиненої статистики та прикордонної системи потоки міжнародних мігрантів протягом декількох століть взагалі не фіксувалися державними установами. Проте й сьогодні визначити точно обсяги міжнародного переміщення населення практично неможливо через наявність великої кількості проблем та особливостей сучасних світогосподарських зв’язків

Сьогодні міжнародна міграція робочої сили охоплює весь світ. До середини 90-х років у світі нараховувалося не менше 30 млн. трудящих які працюють за межами батьківщини, понад половину з них є вихідцями з країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою.

Міжнародна міграція існує в різних формах: трудової, сімейної, туристичної тощо. Проте провідна роль у системі сучасних міжнародних економічних відносин належить трудовій. Також слід розрізняти поняття “міграція населення” та ”міграція робочої сили”.

Міграція населення – це переміщення людей у територіальному просторі з метою пошуку нового місця постійного проживання. Міграція трудових ресурсів – це переміщення людей у територіальному просторі з метою пошуку місця роботи. Міжнародна трудова міграція – це переселення працездатного населення з одних країн в інші, що виражається у перерозподілі трудових ресурсів між ланками світового господарства.

Загалом розрізняють такі основні поняття, що стосуються цієї сфери міжгосподарських зв’язків:

1) міграція (від лат. migration – переселення, переміщення) – переміщення через кордон;




2) імміграція (від лат. immigrare - вселяюся) – в’їзд в країну на постійне або довготривале проживання громадян іншої країни;

3) еміграція (від лат. emigrare - виселення) – переселення громадян в іншу країну на постійне або довготривале тимчасове проживання;

4) рееміграція – це виїзд іммігрантів з країни імміграції або повернення емігрантів на батьківщину;

5) “відплив умів” – міжнародна міграція висококваліфікованих кадрів.

В результаті міграції робочої сили сформувався світовий ринок трудових ресурсів. Світовий ринок трудових ресурсів – це система відносин, що виникають внаслідок постійного балансування попиту і пропозиції на внутрішніх ринках праці країн-експортерів і країн-імпортерів робочої сили у зв’язку з нерівномірністю кількісного та якісного розміщення робочої сили по світу.

Ринок робочої сили виконує такі функції:

1) здійснює остаточне визначення вартості робочої сили, впливає на відхилення ціни на цей специфічний товар від вартості;

2) регулює попит і пропозицію робочої сили;

3) зводить продавців робочої сили з її покупцями;

4) забезпечує конкуренцію між найманими працівниками, спонукаючи їх до підвищення свого загальноосвітнього і кваліфікаційно-професійного рівня, одночасно знижуючи ціну робочої сили;

5) забезпечує конкуренцію між підприємцями, спонукаючи їх підвищувати якість умов праці та рівень часткової оплати праці;

6) сприяє зростанню збалансованості між трудовими ресурсами і робочими місцями, досягненню елективної зайнятості;

7) прискорює міграційні процеси в національному та інтернаціональному масштабах, вирівнює умови відтворення робочої сили;



8) сприяє виявленню шляхів та розробці заходів соціального захисту робочої сили.

Сучасний світовий ринок праці, що є складовою ринку робочої сили, характеризують три основні моделі трудових відносин: європейська, англосаксонська і китайська. Вони відображають характер соціально-трудових відносин у різних країнах світу.

· Для європейської (континентальної) моделі характерний високий рівень правової захищеності працівника, жорсткі норми трудового права, орієнтовані на збереження робочих місць, регіонально-галузеве регулювання рівня оплати праці та її диференціації.

· Англосаксонська модель характеризується свободою роботодавця у відносинах найму і звільнення, перевагою колективно-договірного регулювання на рівні підприємства і фірми, що сприяє динамічним змінам на ринку праці, чутливому реагуванню на потребу зміни кількості робочих місць.

· Китайська модель поєднує жорстке регулювання трудових відносин у державному секторі з повною відсутністю правового регулювання у приватному секторі.

Ці моделі значною мірою відображають ситуацію, що склалася на ринках робочої сили у різних регіонах світу, а їхні відмінності обумовлюють розміри та легальність міграційних процесів.

 

2.Історично міжнародне переміщення трудових ресурсів проходить 4 етапи:

І етап міжнародної міграції безпосередньо пов’язаний з промисловою революцією, яка відбулася у Європі в останній третині XVIII – середині ХІХ ст. Наслідком цієї революції стало те, що накопичення капіталу супроводжувалось зростанням його органічної будови. Остання призвела до утворення “відносного перенаселення”, що викликало масову міграцію з Європи до Північної Америки, Австралії, Нової Зеландії. Цим було започатковано формування світового ринку праці, що сприяло:

· економічному розвитку в країнах імміграції, оскільки задовольняло гостру потребу цих країн в трудових ресурсах в умовах високих темпів накопичення капіталу і відсутності резервів залучення робочої сили;

· колонізації малозаселених районів землі і втягуванню в систему світового господарства нових країн.

II етап міжнародного переміщення трудових ресурсів охоплює період з 80-х років XIX століття до І світової війни.

В цей період значно зростають масштаби нагромадження капіталу, характерною рисою якого виступає посилення нерівномірності цього процесу в рамках світового господарства.

Високий рівень концентрації виробництва і капіталу в передових країнах (США, Великобританії та ін.) зумовлює підвищений попит на додаткову робочу силу, стимулює імміграцію з менш розвинутих країн (відсталі країни Європи, Індія, Китай тощо). За цих умов змінюється структура та кваліфікаційний склад мігрантів. На початку XX ст. основну масу мігрантів становила некваліфікована робоча сила.

III етап розвитку міжнародної міграції охоплює період між двома світовими війнами.

Особливістю цього етапу є скорочення масштабів міжнародної трудової міграції, у тому числі міжконтинентальної міграції і навіть рееміграції з класичної країни-іммігранта - США.

Це було зумовлено такими причинами:

1. Наслідками світової економічної кризи 1929-1933 рр., що проявились у зростанні безробіття в розвинутих країнах, і необхідності обмеження міграційних процесів.

2. Замкнуто-тоталітарним характером розвитку СРСР, який виключив його з кола країн-емігрантів робочої сили.

IV етап розвитку міжнародної міграції робочої сили розпочався після II світової війни і триває понині.

Цей етап, зумовлений НТР, монополізацією міжнародних ринків праці і капіталу, процесами інтернаціоналізації та інтеграції.

Його характерними рисами є:

· зростання внутріконтинентальної міграції, зокрема, в Європі та Африці;

· зростання попиту збоку сучасного виробництва на висококваліфіковані кадри, виникнення нового виду трудової міграції, котрий отримав назву “втеча розумів”;

· посилення державного і міжнародного регулювання трудової міграції.

Крім того, в історії розвитку міжнародної міграції робочої сили відзначають, так звані сплески або вибухи міграції. Так, в 40-і роки XIX століття відбувся вибух еміграції з Ірландії в США, внаслідок так званого “картопляного голоду”. На початку 80-х років XIX століття широкомасштабна еміграція з Італії та Східної Європи до США була викликана падінням цін на європейську пшеницю. Перед першою світовою війною, з початком економічного пожвавлення, посилилась міграція, але була перервана війною. Велика депресія та друга світова війна серйозно знизили рівень міграції. Після II світової війни потік мігрантів знову став збільшуватись. По-перше, утворився усталений потік висококваліфікованих фахівців до США і Канади. По-друге, потоки біженців з Угорщини після повстання 1956 р., з В’єтнаму (1975 р.) та з Куби (1980 р.). По-третє, еміграція з колишніх соціалістичних країн після розпаду колишнього СРСР і припинення дії Варшавського договору. По-четверте, із створенням ЄС та інших економічних об’єднань вільне пересування робочої сили між країнами стало необхідною умовою нормального функціонування світового господарства.

На сучасному ж етапі міжнародна трудова міграція набула певних особливостей, найсуттєвішими з яких є:

• зростання масштабів міграції;

• збільшення питомої ваги мігрантів у загальній кількості працездатного населення країн;

• розширення еміграції з країн Східної Європи та країн, що утворилися на території колишнього СРСР;

• формування нових центрів залучення робочої сили;

• зростання нелегальної імміграції;

• посилення “відпливу інтелекту”;

• ротаційний характер міграції.

 

3.Міжнародна трудова міграція має декілька форм та видів і класифікується за декількома критеріями:

1. За часовою ознакою:

1) остаточна;

2) тимчасова (звичайне наймання на роботу на певний кількарічний термін);

- сезонна (робота, пов’язана із сільським господарством чи іншими сезонними видами виробництва);

- маятникова (періодичні поїздки, які притаманні прикордонним регіонам, або поїздки на відносно короткий термін з поверненням для відкриття нових віз).

2. За юридично-обліковою ознакою:

- легальна міжнародна міграція трудових ресурсів (офіційна робота за контрактом з усіма атрибутами легальності);

- напівлегальна (перебування в країні легальне, а робота нелегальна по відношенню до владних структур, тобто робота в тіньовому секторі);

- нелегальна (нелегальне перебування, і нелегальне виконання робіт).

3. За характером прийняття рішення:

- добровільна;

- примусова.

4. За рівнем кваліфікації:

- міграція висококваліфікованих трудових ресурсів (переміщення носіїв глибоких знань і умінь наукового та інженерного рівня – “відплив умів”);

- міжнародна міграція кваліфікованої робочої сили (міграція робітників, які володіють знанням і навичками щодо виконання тих чи інших кваліфікованих робіт);

- міжнародна міграція некваліфікованої робочої сили (це переміщення людей, які можуть виконувати тільки ті види нескладних робіт, які не потребують попередніх знань і навичок).

Основні причини зародження та існування міжнародної трудової міграції:

1. З боку країн-донорів:

- велика густота населення;

- масове безробіття;

- низький життєвий рівень;

- порівняно низька заробітна плата;

- виробнича необхідність (для спеціалістів, що працюють у країнах, що розвиваються);

- неможливість ефективної реалізації високоякісної трудового ресурсу.

2. З боку країн-реципієнтів:

- потреба в додатковій висококваліфікованій робочій силі;

- потреба в додатковій дешевій (для простої, некваліфікованої роботи) і мобільній робочій силі;

- порівняно висока заробітна плата.

Основними причинами нелегальної міграції є:

- відсутність чіткої імміграційної політики або відсутність адміністративної інфраструктури її реалізації;

- юридична некваліфікованість мігрантів, що не дозволяє діяти у відповідності з існуючим міграційним законодавством;

- складний або суперечливий характер процедури легалізації;

- попередні таємні домовленості між потенційними мігрантами та їхніми наймачами.

Наявність нелегальних іммігрантів зумовлює існування цілого комплексу економічних і особливо соціальних проблем в країні-реципієнті, які рано чи пізно вимагатимуть свого вирішення засобами збалансованої імміграційної політики.

Основними причинами “відпливу умів” в більшості країн є:

- постійне зниження соціального статусу вченого та спеціаліста;

- те, що результати роботи вчених та спеціалістів часто не знаходять своєї остаточної реалізації;

- бажання покращити своє матеріальне становище;

- більша можливість за кордоном реалізувати свої знання та досвід;

- національна та релігійна нетерпимість;

- зростання безробіття в країні, навіть серед висококваліфікованих спеціалістів.

Соціально-економічні наслідки міжнародної трудової міграції мають, як позитивні, так і негативні сторони.

До позитивних наслідків міжнародної трудової міграції слід віднести наступні:

1. Для країн імміграції:

- отримання готових спеціалістів. За сучасними оцінками, чиста вигода для країни, що приймає, від залучення одного “середнього” вченого-гуманітарія становить 230 тис. дол. США, вченого у галузі суспільних наук - 235 тис. дол., інженера - 253 тис. дол., лікаря - 646 тиси дол.

- отримання дешевої, робочої сили. Фірми країн імміграції мають економію як за рахунок нижчої оплати праці іммігрантів, так і за рахунок того, що праця іноземних робітників дає змогу знизити загальний рівень заробітної плати.

- отримання, як правило, молодої робочої сили, що сприяє омолодженню структури трудових ресурсів країн імміграції.

- грошові перекази емігрантів на батьківщину спродають розширенню реалізації товарів країн імміграції за кордоном;

- прискорення економічного зростання;

- зростання державного бюджету.

2. Для країни еміграції:

- експорт трудових ресурсів, приносить країні вигоду у вигляді валютних переказів емігрантів своїм сім’ям. Переказані грошові суми, яка правило, в банках країни-експортера обмінюються на національну валюту, а, отже, іноземна валюта залишається в цих банках. Деякі країни від експорту трудових ресурсів отримують майже такі ж за величиною доходи, як і доходи від інших видів експорту, а то й більші. Серед них: Йорданія, Пакистан, Єгипет, Індія, Португалія, Туреччина.

- експортом трудових ресурсів країна ослаблює проблему безробіття;

- ротаційний характер еміграції, тобто повернення на батьківщину одних і еміграція інших, призводить до того, що кваліфікація і досвід місцевих спеціалістів загалом зростають.

Виграє від міжнародної трудової міграції усе світове господарство. Переміщення трудових ресурсів оптимізує їхнє використання, яке, в свою чергу, збільшує ефективність світової економіки і сприяє зростанню світового валового продукту.

До негативних наслідків міжнародної трудової міграції, насамперед, відносяться:

1. Для країн імміграції:

- виникнення додаткових проблем, пов’язаних з соціальним захистом іммігрантів;

- відтік національної валюти за кордон у вигляді переказів;

- втрата вишколених спеціалістів при репатріації мігрантів, тобто при поверненні мігрантів на батьківщину ще в працездатному віці.

2. Для країн еміграції:

- втрата наймобільнішої і, як правило, найкращої і наймолодшої частини трудових ресурсів, що веде до старіння структури трудових ресурсів;

- втрата висококласних спеціалістів (проблема “відпливу умів”);

- втрата власних підготовлених спеціалістів;

- додаткові витрати з бюджету на підготовку нових спеціалістів;

- виникнення тимчасової тенденції до спаду темпів економічного зростання;

- серйозною є проблема реадаптації робітників, які повертаються після роботи за кордоном і відвикли від місцевих умов праці та життя.

Загальними негативними наслідками міжнародної трудової міграції є:

- прояв певної дискримінації іммігрантів, особливо по відношенню до нелегальних;

- існування фізичної, моральної та іншого роду небезпеки для мігрантів;

- поглиблення проблеми пошуку місця роботи для місцевого населення країни-імпортера робочої сили;

- певний програш підприємців країни-експортера, які втрачають, до певної міри, можливість мати широкий вибір робочої сили, особливо висококваліфікованої.

 

4.Міграційні процеси відбуваються про всьому світу і мають багатовекторну спрямованість, але на світовому ринку трудових ресурсів склалися чітко визначені центри, куди в основному стікаються трудові ресурси. До таких центрів відносять:

1. Перший центр, що традиційно належить США та Канаді, трудові ресурси яких склалися історично за рахунок іммігрантів. США і надалі залишаються країною, яка притягує емігрантів. Тут іммігранти серед працюючого населення займають понад 8% (близько 18 млн. чоловік). З’їжджаються у США і Канаду іммігранти з усього світу, але найбільшу частку серед них складають вихідці з північної частини Латинської Америки та Південно-Східної Азії (китайці, японці, індонезійці, філіппінці). Бувають роки, коли до США за рік прибувають додатково понад 500 тис. офіційних іммігрантів і стільки ж нелегальних, а вибуває до 200 тис. Серед емігрантів, які виїжджають в США, значна частка вчених та висококваліфікованих спеціалістів. Так, серед членів Національної академії наук 23 %, а серед лауреатів Нобелівської премії в США 33 % - емігранти.

2. Країни Західної та Північної Європи. Велику роль у використанні іноземної робочої сили зіграло створення ЄС, одним з елементів якого є спільний ринок робочої сили. Основу міграційного потоку у високорозвинені країни - Німеччину, Англію, Францію, Австрію, Нідерланди складають емігранти з Туреччини, Португалії, Польщі, Іспанії, Греції, Угорщини, Чехії, Словаччини, колишньої Югославії. Збільшується в країнах Західної Європи частка емігрантів з України, Росії, Білорусі, а також з Індії, Пакистану, Афганістану, В’єтнаму та інших країн, що розвиваються. Характерним для Західної Європи є також переїзд робітників з однієї високорозвинені країни в іншу. Загальна кількість працюючих іммігрантів складає близько 20 млн. чоловік.

3. Район нафтовидобувних країн Близького Сходу. Основними країнами регіону, що приймають, є Об’єднані Арабські Емірати, Катар, Кувейт, Оман, Бахрейн, Саудівська Аравія. Питома вага іноземних робітників в цих країнах становить понад 50 %, в Катарі - 85 %, ОАЕ - 90 %. Переважну частину мігрантів забезпечують Єгипет, Ірак, Сирія, Йорданія, Палестина.

4. Латинська Америка. Число іммігрантів тут складає 5-7 млн. чоловік. Інтенсивними є міграційні потоки між латиноамериканськими країнами. Значна частина робочої сили переміщається з Колумбії, Парагваю, Чилі, Сальвадору в Аргентину, Бразилію, Венесуелу. В основному туди емігрують з сусідніх країн, але є також багато вихідців з Азії та Африки.

Своєрідними центрами притоку іммігрантів за останні роки стали Ізраїль, Південно-Африканська Республіка, Південно-Східна Азія (Сінгапур, Гонконг, Японія), Австралія та Нова Зеландія.

5. Австралія. Це традиційний центр міграції, який забезпечує іммігрантам понад 3% робочих місць. Основними постачальниками трудових ресурсів сюди є Азія (особливо Південно-Східна) і Європа (в основному Центральна і Східна).

6. Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Основними імпортерами трудових ресурсів тут є Японія, Республіка Корея, Бруней, Гонконг, Малайзія, Тайвань, Сінгапур, а головними експортерами - В’єтнам, Лаос, Таїланд, Філіппіни, Китай, Індія.

7. Західна Африка. Головними споживачами трудових ресурсів у цьому регіоні є країни Магрибу, а економічні можливості Лівії були би набагато обмеженішими, якби там не працювали іммігранти. Працюють там вихідці з інших частин Африки.

8. Південна Африка. Цей центр міграції, як, між іншим, і Західна Африка, приваблює трудові ресурси з Центральної та Східної Африки.

 

 





Дата добавления: 2017-12-14; просмотров: 522; Опубликованный материал нарушает авторские права? | Защита персональных данных | ЗАКАЗАТЬ РАБОТУ


Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском:

Лучшие изречения: На стипендию можно купить что-нибудь, но не больше... 8073 - | 6584 - или читать все...

 

107.20.10.203 © studopedia.ru Не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования. Есть нарушение авторского права? Напишите нам | Обратная связь.


Генерация страницы за: 0.012 сек.