Тема 9. Міжнародна передача технологій

 

1. Значення, способи і форми міжнародної передачі технологій.

2. Інтелектуальна власність і світовий ринок технологій.

3. Міжнародне ліцензування.

4. Міжнародні інжинірингові послуги.

 

Рекомендована література:

24. Козак Ю.Г., Ковалевський В.В., Ржепішевський К.І. Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях: Навчальний посібник. – К.: “Центр навчальної літератури”, 2004. – С. 157-185.

25. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. Посіб. – 4-те вид., стер. – К.: Знання-Прес, 2003. - С. 285-290.

26. Киреев А.П. Международная экономика: Учеб. Пособие для вузов: В 2 ч. – ч.1: Международная экономика: движение товаров и факторов производства. – М., 1999. – С. 341-360.

27. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: Підручник. – К.: КНЕУ, 2003. – С.540-577.

28. Світова економіка: Підручник / А.С.Філіпенко, О.І.Рогач, О.І.Шнирков та ін.. – 2-ге вид., стереотип. – К.: Либідь, 2001. – С. 30-33, 183-201.

29. Школа І.М., Козменко В.М, Бабінська О.В. Міжнародні економічні відносини: Підручник / За ред.. І.М.Школи. – Київ: КНТЕУ, 2003. – С. 160-180.

 

1. У сучасних умовах все більше поширюються відносно нові форми міжнародних економічних відносин – міжнародні науково-технічні відносини. Під ними розуміють відносини з приводу обміну результатами науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) між країнами, систему відносин між господарюючими суб’єктами з різних країн з приводу виробництва, обміну і споживання ідей в умовах обмеженості науково-технічних ресурсів, безмежності потреб і на основі МПП.

Міжнародне науково-технічне співробітництво – це форма міжнародних економічних відносин, яка являє собою систему економічних зв’язків у сфері перетину науки, техніки, виробництва, послугової діяльності та торгівлі й існує на основі спільних, наперед вироблених та узгоджених намірів, закріплених у міжнародних економічних договорах та угодах.

Основними формами реалізації науково-технічних досягнень є міжнародна передача технологій та міжнародне технічне сприяння. Міжнародна передача (трансферт) технологій – це міждержавне переміщення науково-технічних досягнень на комерційній чи безоплатній основі.

Технологія – це наукові методи досягнення практичних цілей. У поняття технології звичайно включаються три групи технологій: 1) технологія продуктів; 2) технологія процесів; 3) технологія управління.

Технологія в чистому вигляді - це методи і техніка виробництва товарів і надання послуг. Матеріалізована технологія – це машини і обладнання. Передача технологій об’єднує обидва поняття і може проявлятися як у вигляді торгівлі патентами, ліцензіями “ноу-хау”, так і у вигляді торгівлі технологічно ємними товарами.

 

Технологія передається способами, які можна поділити на некомерційні і комерційні. Способи некомерційної передачі технологи:

1) надання науково-технічної інформації, тобто поширення відомостей про технології через літературні джерела, патенти, інформаційні листи, стандарти тощо;

2) проведення виставок, ярмарків, конференцій, симпозіумів;

3) стажування спеціалістів;

4) спільні фундаментальні науково-технічні розробки.

Всі вищеназвані способи спрямовані на широкомасштабний пошук місць впровадження технології. Некомерційні способи, як правило, передують комерційним способам передачі технології.

Способи комерційної передачі технології залежно від складності реалізації можна поділити на три групи:

1. Передача технології:

• виконання НДДКР за замовленнями;

• ліцензування;

• інжиніринг;

• закупівля зразків техніки для імітації;

• закупівля машин і обладнання;

• лізинг машин і обладнання.

2. Спільне розроблення і використання технології:

• координація НДДКР - взаємне інформування партнерів про плани науково-технічних розробок;

• кооперування НДДКР на договірній основі;

• спільне ведення НДДКР через залучення спеціалістів для роботи за кордоном чи організацію спільного колективу розробників.

3. Промислове кооперування та спільне підприємництво:

• у формі науково-технічного виробничого кооперування - спільного розроблення і спільного виробництва продукції в різних країнах;

• у формі спільних підприємств (СП).

Усі способи передачі технології в рамках окремої угоди можуть використовуватись у будь-якому поєднанні. Технологія передається двома каналами:

• внутріфірмовим;

• міжфірмовим.

Внутріфірмовий канал - це реалізація власних науково-технічних досягнень або зарубіжних досягнень в зарубіжних філіях фірми.

Міжфірмовий - це укладання ліцензійних, зовнішньоторгових, коопераційних угод про спільне підприємництво між незалежними компаніями в різних країнах.

Основою міжнародної передачі технології є проведення НДДКР. На їх виконання передові промислово розвинені країни витрачають значні кошти, зосереджуючи у себе більшу частину результатів передових наукових досліджень. Це передовсім США, Японія, ФРН, Франція, Англія. Сума витрат на НДДКР в США перевищує суму витрат для цих потреб в усіх інших перерахованих країнах, разом узятих. Країни, які-не мають змоги витрачати кошти на НДДКР, змушені купувати їх результати для підвищення свого економічного потенціалу.

Міжнародна передача технології може здійснюватись у таких формах:

а) патентна угода - міжнародна торгова операція,: за якою власник патенту доступається правами на використання винаходу покупцеві;

б) ліцензійна угода - міжнародна торгова операція, за якою власник винаходу дає іншій стороні дозвіл на його використання, в певних межах;

в) ноу-хау - передача технічного досвіду і секрету виробництва, використання яких забезпечує певні переваги в досягненні його кінцевої мети;

г) угода на інжиніринг - це угода на інженерно-консультаційні послуги покупцю для реалізації технічного проекту. Вони охоплюють широкий комплекс заходів з підготовки техніко-економічного обґрунтування проектів, проведення науково-дослідних робіт, здійснення консультацій, нагляду, випробовування тощо;

д) франчайзинг - це надання великою “материнською” фірмою права дрібній фірмі вести протягом певного періоду свою справу під її опікою та, використовуючи її обладнання, реалізовувати через неї свою продукцію.

 

2. Інтелектуальна власність – це володіння виключним правом, яке визначає виключення і обмеження доступу, передання, контролю та відповідальності щодо об’єкта інтелектуальної власності. Об’єктом (предметом) інтелектуальної власності в широкому розумінні називають новітні технології, й зокрема: наукові відкриття, винаходи, виробничий та інший досвід, ноу-хау, дослідні або промислові зразки, устаткування, апаратура, інструменти, технологічні лінії, технічна документація, способи виробництва й технологічні процеси тощо.

Основними правовими формами захисту технології є:

- патент;

- ліцензія;

- копірайт (право відтворення) – ексклюзивне право автора літературного, аудіо- або відео-витвору на показ і відтворення своєї роботи;

- товарна марка – символ визначеної організації, який використовується для індивідуалізації виробника товару і який не може бути використаний іншими організаціями без офіційного дозволу власника.

Патент – документ, який видається компетентним державним органом на певний термін винахіднику чи його правонаступнику, де засвідчується авторство і виключне право на винахід.

Основні критерії патентоспроможності винаходу:

- новизна;

- наявність винахідницької творчості;

- здатність бути застосованим у практичній діяльності.

Значення патентного захисту для реалізації продукції полягає в тому, що патент дозволяє:

1) розширити вибір засобів конкурентної боротьби;

2) усунути з ринку чи ослабити конкурента;

3) отримати виключне право на комерційне використання продукту;

4) стимулювати попит на продукт, оскільки посилання при рекламі на патент дає більший ефект, ніж простий опис якостей продукту;

5) отримати базу для надання ліцензії.

Розвиток міжнародного ринку технологій зумовлений прискоренням НТП. В цих умовах передова техніка і технологія сконцентровані в невеликій групі промислово розвинутих країн, що вкладають величезні кошти в НДДКР (науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки). Так у США витрати на НДДКР перевищують витрати на ці цілі в Німеччині, Франції, Англії, Італії, Японії; тому в США зосереджена велика частина передових наукових досліджень.

Сучасному світовому ринку технологій притаманні такі основні особливості:

1. Розвиток ринку наукоємних технологій, коли прогресивною вважається тенденція не просто зростання експортного потенціалу, а його “інтелектуалізація”, тобто збільшення частки науко ємних високотехнічних товарів у загальній структурі експорту.

2. Монополія найбільших фірм на ринках технологій, оскільки вони володіють достатніми фінансовими ресурсами для проведення дорогих досліджень. Наприклад, витрати на НДДКР у загальній сумі реалізації на одного зайнятого в американських ТНК „Ай Би Ем”, „Істмен Козак” складають 6%, у „Боінг” і „Ханіуелл” – 5%, У „Дюпон де Немур” і „Ксерокс” – 4%, у „Дженерал моторс”, „Форд мотор” – 3%. Широко використовує іноземні науково-технічні знання Японія, що дало їй можливість випускати нову продукцію, удосконалену за рахунок власних наукових досліджень.

3. Технологічна політика ТНК, дослідження яких зміщуються в галузі, що визначають успіх у виробничій і збутовій діяльності. Крім того внутрікорпораційна торгівля є головним напрямком міжнародного технологічного обміну. Так, серед усіх ліцензійних надходжень розвинутих країн частка внутрікорпорацйних надходжень становить понад 60%, у т.ч. у США частка надходжень від продажу ліцензій дочірнім компаніям і філіям становить близько 80%, в Англії – 50%.

4. Взаємини ТНК із країнами, що розвиваються, коли ТНК намагаються створити таку структуру МПП, що забезпечувала б економічну і технічну залежність, країн, що розвиваються. Так, у цих країнах створюються підприємства з випуску комплектуючих виробів, що поставляються на дочірні підприємств в інших країнах.

5. Участь у міжнародному технологічному обміні “венчурних” фірм (дрібних і середніх фірм із числом зайнятих до 1 тис. чол.), перевага яких полягає у вузькій спеціалізації. Випускаючи обмежену номенклатуру товарів, ці фірми отримують доступ на вузькоспеціалізовані світові ринки; не несуть додаткових витрат на вивчення ринку, рекламу; приділяють більше уваги безпосередньому вирішенню науково-технічних задач.

6. Розвиток міжнародної технічної топомоги, яка надається розвинутими країнами країнам, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою в галузі передачі технічних знань, досвіду, технології, навчання персоналу.

 

3. Міжнародна торгівля ліцензіями є основним економічним механізмом міжнародного технологічного обміну і наразі набула широкого і швидкого поширення.

Ліцензія – це дозвіл, який видається власником технології (ліцензіаром), захищеної чи незахищеної патентом зацікавленій стороні (ліцензіатові) на використання цієї технології упродовж визначеного часу і за визначену плату.

Основні види ліцензій:

- проста (невиняткова) ліцензія, при продажу якої за ліцензіаром залишається право самостійно використовувати об’єкт ліцензії, а також надавати ліценції на дану технологію й іншим ліцензіатам на даній території;

- виключна (виняткова) ліцензія, що передбачає монопольне право ліцензіата використовувати технологію і відмова ліцензіара від продажу запатентованих винаходів чи „ноу-хау” на домовленій території; проте це не позбавляє ліцензіара прав на самостійне використання предмета даної ліцензії, якщо інше не обумовлене контрактом;

- повна ліцензія, що надає ліцензіатові виключне право на використання патенту або „ноу-хау” упродовж терміну дії угоди і відмова ліцензіара від самостійного використання предмета ліцензії упродовж цього терміну;

- відкрита ліцензія, коли патентом має право користуватися будь-яка зацікавлена особа; така ліцензія оформлюється у відповідному патентному відомстві, при цьому патентне мито стягується у половинному розмірі;

- примусова ліцензія, коли компетентні органи примушують патентовласника передати іншим особам право на використання патенту.

Ліцензійна угода є угодою про передачу прав на використання ліцензій, патентів та інших об’єктів інтелектуальної власності. За способом передачі технологій ліцензійні угоди поділяються на:

самостійні - коли технологія передається незалежно від її матеріального носія;

супутні – коли ліцензія надається одночасно з укладанням контракту на будівництво підприємства, постачання комплектного технологічного устаткування і надання інженерно-консультаційних послуг.

Об’єктами ліцензії є:

- запатентований винахід чи технологічний процес;

- технологічні знання і досвід, “ноу-хау”;

- промислові зразки (нове художньо-конструкторське рішення, що визначає його зовнішній вигляд);

- товарний знак.

Об’єкт ліцензування повинен мати патентну чистоту. Патентна чистота – це юридична властивість об’єкта, яка означає, що він може використовуватись у даній країні без порушень діючих на її території охоронних документів виключного права (патентів, що належать третім особам).

Ліцензійні платежі – це визначена винагорода ліцензіарові, виплачувана ліцензіатом як відшкодування за надання прав на використання предмета угоди. Серед основних видів ліцензійних платежів відзначають:

1) паушальні платежі - це чітко зафіксовані в угодах суми, що встановлюються на основі оцінки очікуваного економічного ефекту і сплачуються одноразово або в розстрочку;

2) відсоткові відрахування, чи поточні відрахування (“роялті”) – встановлюються у вигляді визначених фіксованих ставок (у відсотках) і виплачуються ліцензіатом через визначені погоджені проміжки часу (щорічно, щоквартально, щомісячно або на визначену дату);

3) перехресне ліцензування - це обмін ліцензіями чи патентами, котрі за передбаченням є еквівалентними;

4) попередня плата - це платіж, який компенсує витрати ліцензіара ще до здійснення ліцензійної угоди;

5) передача цінних паперів і надання права участі у прибутку.

 

4. Міжнародний інжиніринг – це форма міжнародного науково-технічного співробітництва, що має вигляд сукупності інтелектуальних видів діяльності, кінцева мета яких полягає в одержанні найкращих (оптимальних) результатів від закордонних капіталовкладень чи інших витрат, пов’язаних з реалізацією проектів різного призначення, за рахунок найраціональнішого підбору й ефективного використання матеріальних, трудових, технологічних і фінансових ресурсів у їхній єдності та взаємозв’язку, а також методів організації та управління на основі передових науково-технічних досягнень і з урахуванням конкретних умов і факторів здійснення проектів.

Загалом інжиніринг можна звести до таких видів діяльності:

1. Допроектні послуги:

- проведення соціально-економічних досліджень;

- вивчення ринку;

- здійснення польових досліджень, топографічні знімки і складання планів місцевості;

- дослідження ґрунтів, розвідування копалин;

- розроблення планів капіталовкладень, забудови регіонів, розвитку транспортної мережі;

- проведення досліджень для підготовки і підготовка техніко-економічного обґрунтування проекту;

- консультативна діяльність і нагляд за проведенням попередніх робіт.

2. Проектні послуги:

а) базисний інжиніринг:

- попередня підготовка інженерних досліджень і проектів, генерального плану та сухопутних схем і рекомендацій;

- попередня оцінка вартості проекту, витрат на його експлуатацію і створення.

б) детальний інжиніринг:

- надання пропозицій щодо кінцевого проекту;

- детальне дослідження проекту;

- розроблення зведеного архітектурного проекту;

- підготовка робочих креслень, технічних специфікацій;

- консультація і нагляд за проведенням зазначених робіт.

3. Післяпроектні послуги (роботи над укладанням контракту на будівництво і навколобудівничі роботи):

- підготовка контрактної документації, організація торгів, оцінка позицій, співставлення рекомендацій щодо них, презентація контракту;

- ведення проекту, нагляд та інспекція за здійсненням робіт управління будівництвом;

- здійснення приймальних випробувань після передачі в експлуатацію, видання сертифікату про завершення робіт, складання технічного висновку про будівництво;

- підготовка інженерного й технічного персоналу;

- приготування умов для збуту продукції.

4. Спеціальні послуги, обумовлені конкретними проблемами створення певного об’єкта (економічні дослідження проблем утилізації відходів, різні юридичні процедури тощо).

Міжнародний інжиніринг здійснюється у формі інжинірингової угоди, тобто оформляється у вигляді контракту, за яким обумовлюються технічні, організаційні та комерційні умови, і який є по своїй суті різновидом замовлення на відповідні послуги. Саме це і ріднить міжнародний інжиніринг з міжнародною послуговою системою, а особливістю його є наповненість послугової форми інженерно-технічним та науковим змістом.