2017-12-14
1320
Позитивні наслідки руху капіталу для країни реципієнта:
- отримання нових технологій при порівняно низьких витратах;
- легше здійснення й розширення науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок;
- порівняно швидкий розвиток виробництва;
- розширення експорту;
- підвищення рівня кваліфікації працівників;
- розвиток сфери послуг;
- створення нових робочих місць;
- поповнення національного бюджету;
- набуття передового іноземного досвіду в господарюванні.
Негативні наслідки руху капіталу для країни реципієнта:
- можливе вивезення сировинних ресурсів;
- іноземне втручання у національну банківську справу, особливо це стосується країн, що розвиваються;
- посилення конкуренції з місцевими виробниками, що може призвести до згортання деяких видів національної промислової діяльності;
- захоплення іноземним капіталом основних сфер економіки країни, що приймає, а це може призвести до однобокого розвитку національної економіки;
- втрата контролю над частиною національного ринку з боку вітчизняних виробників;
- вивезення прибутків з країни (це може здійснюватись і в прихованому вигляді, а саме за рахунок підвищення частки витрат на сировину і засоби виробництва, що використовуються інофірмою, невиправдано знижуючи тим частку прибутку у виручених коштах);
- деякі втрати політичної свободи (це також насамперед стосується країн, що розвиваються).
2. Міжнародні інвестиції – це інвестиції реалізація яких передбачає взаємодію учасників, які належать до різних держав (резидентів і нерезидентів стосовно конкретної країни). Вони можуть бути представлені інвестиціями за рубіж та іноземними інвестиціями.
Зарубіжні інвестиції - усі види цінностей, що вкладаються в об’єкти інвестування, розміщені за межами територіальних кордонів даної країни.
Іноземні інвестиції - усі види цінностей, що вкладаються іноземним інвестором в об’єкти інвестування на території даної країни.
З напрямом руху інвестиційних ресурсів пов’язані поняття “втеча капіталу” та “чистий приплив капіталу”.
Втеча капіталу - це переведення значних розмірів капіталу в країни зі сприятливішим інвестиційним кліматом (для уникнення високого рівня оподаткування, негативних наслідків інфляції, ризику експропріації та ін.). Головною метою втечі капіталу є вигідна гарантованість його розміщення в інших країнах.
Чистий приплив капіталу - це різниця між обсягом надходження грошових коштів з-за кордону (через позики і продаж іноземним інвесторам фінансових активів) та обсягом вивозу капіталу у формі позичок іноземним позичальникам чи купівлі фінансових активів зарубіжних емітентів.
Міжнародна інвестиційна діяльність - це сукупність дій її суб’єктів (інвесторів і учасників) щодо здійснення інвестицій за кордон та іноземних інвестицій з метою одержання прибутку.
Головними видами іноземних інвестицій є прямі та портфельні.
Прямі іноземні інвестиції - це вид міжнародної інвестиційної діяльності з метою придбання резидентом однієї країни (прямим інвестором) стійкого і довгострокового впливу на діяльність підприємства, що є резидентом іншої країни (підприємство прямого інвестування).
За методикою Міжнародного валютного фонду до прямих інвестицій відносять капіталовкладення, за яких іноземний інвестор володіє мінімум 25 % акціонерного капіталу відповідної компанії. В США прямими вважаються іноземні інвестиції, що забезпечують як мінімум 10-процентний контроль над акціонерним капіталом закордонної компанії. Але на практиці ця сума дуже часто не перевищує навіть 1 % американської компанії, оскільки акції дуже розпорошені серед акціонерів. Однак при цьому досягається сильний вплив на діяльність корпорації шляхом участі в управлінні та укладенні патентно-ліцензійних угод. У Великій Британії, Франції та Німеччині ця частка дорівнює відповідно 20, 20 та 25 %.
До прямих іноземних інвестицій належать:
1) вклади компаніями власного капіталу за кордоном у створення філій або у придбання частки акцій дочірніх і асоційованих компаній;
2) реінвестування прибутку або, точніше, не переказана прямому інвестору і не розподілена як дивіденди частка прямого інвестора у сумарних доходах підприємства, використана для оплати наступних угод між інвестором і підприємством;
3) внутрішньокорпораційні перекази капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором, з одного боку, і філіями, дочірніми та асоційованими компаніями з другого.
Такої класифікації іноземних інвестицій вимагає СНР ООН, але поки що не всі країни дотримуються цих рекомендацій.
Прямі інвестиції, на відміну від портфельних, - це не просто переміщення капіталу за кордон. На основі ПЗІ виникають тривалі ділові зв’язки між інвестором і підприємством - об’єктом інвестування: передавання сучасної технології (в тому числі управлінської), ринкових секторів, права використання торговельної марки інвестора і т. ін. Право контролю інвестору-резиденту іншої країни забезпечує контрольний пакет звичайних акцій і голосів в акціонерному підприємств або їх еквівалент в неакціонерному підприємстві.
Підприємство з іноземними інвестиціями – акціонерне або неакціонерне підприємство, в якому прямому інвесторові – резиденту іншої країни належить більше 10% звичайних акцій та голосів (в акціонерному підприємстві) або їхній еквівалент (в неакціонерному підприємстві).
Підприємство з іноземними інвестиціями може мати форму:
- дочірньої компанії – підприємства, в якому прямий інвестор-нерезидент володіє більше ніж 50% капіталу;
- асоційованої компанії – підприємства, в якому прямий інвестор-нерезидент володіє менш, ніж 50% капіталу;
- філіалу – підприємства, що повністю належить прямому інвесторові.
Поширеними формами міжнародної підприємницької інвестиційної діяльності є міжнародні спільні підприємства та ТНК.
Спільне підприємство – це підприємство засноване на коштах двох і більше суб’єктів з різних країн, яке працює в режимі нормального підприємства, як юридична особа, а прибутки діляться між засновниками за принципом пропорційності до внесків. За формою вони можуть бути побудовані у вигляді товариств з обмеженою відповідальністю, командитних товариств або акціонерних товариств. Для МСП характерні такі особливості: наявність угоди про довгострокові завдання співробітництва; об’єднання сторонами активів; оцінка об’єднаних активів як капіталовкладень обох сторін; реалізація погоджених завдань через самостійні органи управління, які незалежні від органів управління сторін; участь обох сторін у прибутках та збитках відповідно до вкладеного капіталу.
Транснаціональна корпорація – це міжнародна компанія, що є національною за капіталом, але міжнародною за сферою діяльності. Тобто, її головна компанія належить капіталу однієї країни, а філіали розкидані по багатьох країнах.
За визначенням ЮНКТАД ,транснаціональними вважаються компанії, що, по-перше, мають дочірні підрозділи будь-яких організаційно-юридичних форм чи сфер діяльності в двох або більше країнах та, по-друге, здійснюють загальну координацію діяльності своїх зарубіжних підрозділів.
На них припадає основна частка ПЗІ, здійснювана промислово розвинутими країнами. Саме з появою ТНК частина міжнародного руху капіталу, яка раніше переважно була портфельними іноземними інвестиціями, набуває форми ПЗІ.
Міжнародна корпорація – це форма структурної організації крупної корпорації, що здійснює прямі інвестиції у різні країни світу. Іншою формою міжнародних корпорацій є багатонаціональна корпорація, головна компанія якої належить капіталу двох і більше країн, а філіали також знаходяться в різних країнах. Проте більшість сучасних міжнародних корпорацій мають форму ТНК.
Міжнародні портфельні інвестиції - це вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не дають інвесторові права реального контролю над об’єктом інвестування.
Такі вкладення можуть здійснюватися або в акції, що засвідчують майнові права їхнього власника, або в боргові цінні папери (облігації, боргові розписки і т. ін.), що засвідчують відносини позики. Щодо інвестицій в акції статистика багатьох країн визначає кількісним критерієм портфельних інвестицій володіння менш ніж 10% акціонерного капіталу. Головним мотивом таких міжнародних портфельних інвестицій є не участь в управлінні підприємством, а отримання доходу у вигляді дивідендів Як свідчать події останніх десятиріч, міжнародні портфельні інвестиції більш ліквідні, рухливі та чутливі до ситуації на фінансових ринках, ніж прямі іноземні інвестиції. Портфельному інвесторові все рівно, в яку галузь або компанію вкладати кошти. Критеріями інвестування є лише рівень доходів та перспектив зниження ризику. У разі погіршення ситуації на ринках та зростання ризику портфельний інвестор може вилучити свої інвестиції набагато швидше, ніж прямий інвестор.
Міжнародні портфельні інвестиції поділяються на інвестиції в:
- акціонерні цінні папери – грошовий документ, що обертається на ринку і засвідчує майнове право власника документу по відношенню до особи, яка випустила цей документ;
- боргові цінні папери – грошовий документ, що обертається на ринку і засвідчує відношення займу власника документу по відношенню до особи, що випустила цей документ;
- облігації, звичайного векселя, боргової розписки – грошові інструменти, що дають їхньому утримувачу безумовне право на гарантований фіксований грошовий дохід або на змінний грошовий дохід, що визначається за домовленістю;
- інструменти грошового ринку - грошові інструменти, що дають їхньому утримувачу безумовне право на гарантований фіксований грошовий дохід на визначену дату (казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти);
- фінансових деривативів – що мають ринкову ціну похідних грошових інструментів, які засвідчують право власника на продаж чи купівлю первинних цінних паперів (опціони, ф’ючерси, варранти, свопи).
3. Міжнародний кредит – це форма руху позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, пов’язана з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості та сплати процентів.
Об’єктивну основу міжнародного кредиту складають: інтернаціоналізація виробництва і капіталу, інтенсифікація МПП. Беручи участь у кругообігу капіталу на всіх його стадіях, міжнародний кредит опосередковує його перехід з однієї форми в іншу: з грошової у виробничу, потім у товарну і знову в грошову. Міжнародний кредит розглядають як особливий вид міжнародної торгівлі, яка не є обміном товару на товар, а обміном сьогоднішнього товару на товар в майбутньому. Такий обмін називають міжчасовою торгівлею.
Головні принципи міжнародного кредиту:
1) поверненість (якщо не спрацьовує цей принцип, тобто кошти передаються на умовах неповернення, то це вже називається не кредитом, а фінансуванням);
2) терміновість (в розумінні строковості, тобто повернення і оплата в зазначений термін);
3) платність (передбачає сплату процентів за надання кредиту);
4) гарантованість (матеріальна або певна інша забезпеченість).
Функції міжнародного кредиту:
1) забезпечує перерозподіл фінансових і матеріальних ресурсів між країнами, дозволяючи використовувати їх з більшою ефективністю або задовольняти найгостріші потреби в позичальних коштах;
2) перераховує тимчасово вільні грошові кошти з одних країн на фінансування капіталовкладень в інші;
3) прискорює процес реалізації у світовому масштабі, розсуваючи тим межі розширеного відтворення.
Розвиток міжнародного кредиту на сучасному етапі в значній мірі визначається діяльністю ТНК, зростанням їх ролі в розвитку міжнародних економічних відносин. Іншою особливістю сучасного міжнародного кредиту є світова криза заборгованості, суть якої полягає у відмові від платежів по боргу суверенним боржникам з ряду причин. Основна частина заборгованості припадає на країни, що розвиваються.
Міжнародні кредити класифікують за такими основними ознаками:
1. За цільовим призначенням:
· Прив’язані кредити - це кредити, які мають чітко виражений цільовий характер, закріплений у кредитній угоді. Прив’язані кредити поділяються на комерційні та інвестиційні кредити.
- комерційні кредити - це кредити, що надаються для закупівлі певних товарів або для оплати певних необхідних послуг.
- інвестиційні кредити - це кредити, що призначаються для будівництва чи створення конкретних об’єктів.
· Фінансові кредити - це кредити, які можуть використовуватись позичальниками на довільні цілі, тобто такі, що не мають чіткого цільового призначення. До фінансових кредитів відносять облігаційні позики.
2. За загальними джерелами:
· Внутрішні кредити - це кредити, що надаються національними суб’єктами для здійснення зовнішньоекономічної діяльності національним же суб’єктам.
· Іноземні кредити - це кредити, що надаються іноземними кредиторами національним позичальникам для здійснення зовнішньоекономічних операцій.
· Змішані кредити - це кредити як внутрішнього, так і зовнішнього походження.
3. За кредиторами:
· Приватні кредити - це кредити, що надаються приватними фізичними та юридичними особами.
· Урядові (або державні) кредити - це міжнародні кредити, що надаються урядовими установами від імені держави.
· Кредити міжнародних фінансово-кредитних організацій.
· Змішані кредити - у цьому випадку це міжнародні кредити, що надаються під одну програму різними кредиторами, тобто вони є частково приватними, частково урядовими, а частково надаються міжнародними організаціями.
4. За формою кредитування:
· Товарні кредити - це міжнародні кредити, що надаються в основному експортерами своїм покупцям у товарній формі з умовою майбутнього покриття платежем у грошовій чи іншій товарній формі.
· Валютні (грошові) кредити - це кредити, що надаються у національній або іноземній валюті (на євроринку у валюті третьої країни), тобто у грошовій формі. Кредити даного виду можуть даватися і в композитних грошах.
5. За формою забезпечення:
· Забезпечений кредит - це кредит, що забезпечується нерухомістю, товарами, товаророзпорядчими та іншими комерційними документами, цінними паперами, цінностями як заставою. У міжнародній практиці іноді використовують для забезпечення кредиту офіційні запаси золота, що оцінюються за середньоринковими цінами. Але більшість країн продає золото у випадках термінової потреби в грошах.
· Бланковий кредит - це міжнародний кредит, який надається просто під зобов’язання боржника вчасно його погасити. Документом при цьому виступає соло-вексель з одним підписом позичальника.
6. За терміном дії:
· Короткострокові кредити - це кредити, які надаються на термін до 1 року і використовуються в основному в міжнародній торгівлі товарами (частіше сировиною) і при наданні послуг.
· Середньострокові кредити - це кредити на термін від 1 до 5-7 років, які в основному використовуються при експорті машин і різного обладнання.
· Довгострокові кредити - це кредити на термін понад 5-7 років, які надаються головним чином для фінансування інвестицій в інфраструктуру та виробничу сферу.
Для єврокредитів досить характерними є так звані синдиковані кредити. Синдикованими такі кредити називаються тому, що надаються міжнародними консорціумами (синдикатами) банків, котрі об’єднують у собі від двох до 40 кредитних установ з різних країн. Група банків спеціально тимчасово об’єднується з метою спільного проведення банківських операцій і розподілу ризику серед учасників згідно з їхньою часткою.
4. До нових форм міжнародного кредиту відносять факторинг, форфейтинг і лізинг.
1. Факторинг - це операція з продажу зарубіжних рахунків до отримання постачальниками експортної продукції комерційним банкам або спеціалізованим компаніям. Факторинг може здійснюватися з правом регресу і без нього. Факторинг з правом регресу означає, що за невиконання умов угоди фінансова організація, яка купила рахунки, може відшкодувати збитки з компанії, що продала їх. Однак за звичаєм факторинг зарубіжних рахунків до отримання здійснюється без права регресу.
Відмітні особливості факторингу:
- приймаються вимоги угод до 1 року;
- немає обмежень щодо суми;
- використовуються в основному на внутрішньому ринку;
- можливий регрес вимог на покупця;
- використовується широке коло валют;
- не завжди потребуються додаткові гарантії.
Факторингові послуги звичайно надають факторингові компанії, багато з яких належать банкам. Вони скуповують рахунки у експортерів зі знижкою. Вони можуть негайно сплатити готівкою до 85% номінальної вартості рахунків експортерів. Решта суми виплачується після сплати рахунків імпортерам.
Вигода для імпортера полягає в тому, що він отримує можливість не мати справу з акредитивом. Експортер уникає загрози кредитного і валютного ризиків. Він не повинен очікувати моменту, коли імпортер оплатить товар.
Міжнародні факторингові операції координуються спеціально створеною міжнародною організацією “Фекторз Чейн Інтернейшенл”. Цією організацією розроблено спеціальний кодекс проведення факторингових операцій, в якому визначені зобов’язання факторингової компанії в країні експортера і відповідної компанії в країні імпортера.
2. Форфейтинг - це операція купівлі банком-форфейтором на повний строк і за заздалегідь встановленими умовами векселів та інших боргових і платіжних документів. Згідно з угодою про форфейтинг імпортер звичайно надає простий вексель, який гарантується банком за дорученням імпортера. Експортер продає цей простий вексель форфейтинговому банку зі знижкою. Банк-форфейтор бере на себе ризик несплати боргових зобов’язань без права регресу (обігу) цих документів на колишнього власника. Форфейтори можуть перепродавати куплені у експортерів векселі на вторинному ринку, який отримав назву “а форфе” (від французького “а f forfeit”, що означає - поступитися правом).
Відмітні ознаки форфейтингу:
- приймаються довгострокові векселі строком понад 1 рік;
- мінімальна сума, що використовується, становить не менше 500 тис. дол.;
- середня сума контракту - 1-2 млн. дол.;
- використовується в основному при міжнародних операціях;
- відсутнім є регрес вимог на експортера;
- купівля вимог лише в ВКВ;
- обов’язковим є банківський аваль.
Для експортера форфейтингова угода вигідна тим, що вона перетворює кредитну угоду в готівкову; йому нема необхідності турбуватися про кредитоспроможність імпортера. Форфейтинг звільняє експортера від відповідальності за векселем після його продажу. Імпортер отримує товари в кредит, не піддаючись, як і експортер, ризику обмінних курсів.
Метод форфейтингу найчастіше застосовується при здійсненні середньострокового кредитування зовнішньої торгівлі засобами виробництва, насамперед з країнами Східної Європи і з країнами Азії та Латинської Америки, що розвиваються.
3. Лізинг - це операція кредитування у формі оренди устаткування, суден, автомобілів, літаків тощо строком від 3 до 15 років. Оренда виступає як форма отримання кредиту і водночас як форма міжнародної торгівлі, що створює умови для прискореного розвитку новітніх технологій. Лізингова компанія (лізингодавець) придбаває устаткування і т. ін. за свій рахунок і передає за контрактом оренди фірмі (лізингоотримувачу) на певний строк. Після закінчення строку оренди фірма-клієнт може його продовжити або викупити орендоване майно за залишковою вартістю. Орендна плата встановлюється на рівні, що перевищує ціну об’єкта оренди, за якою його можна купити за звичайних комерційних умов.
Лізингові операції мають різні види. Розрізняють операційний лізинг та фінансовий лізинг.
Операційний лізинговий контракт передбачає тимчасове використання майна без наступного придбання його у власність. Фінансовий лізинг поєднує оренду з наступним викупом об’єкта за залишковою вартістю.
За методом кредитування розрізняються строковий та відновлюваний лізинг. Строковий лізинг - це одноразова оренда. Відновлюваний (ролловерний) лізинг - договір оренди, котрий відновлюється після закінчення його першого строку.
За умовами експлуатації орендованого об’єкта розрізняють:
- договір чистого лізингу, за яким фірма-лізингоотримувач бере на себе витрати по обслуговуванню орендованого майна;
- договір повного лізингу, за яким лізингова компанія бере на себе витрати з технічного обслуговування та інші витрати, які пов’язані з експлуатацією об’єкта лізингу.
Лізинг вигідний всім учасникам цієї операції. Фірма-виробник отримує негайний платіж готівкою. Лізингодавець застрахований від ризику неплатоспроможності лізингоотримувача тим, що для погашення боргу з оренди він може відібрати об’єкт лізингу і передати його в оренду іншій особі або продати. Вигода для лізингоотримувача полягає в тому, що нема необхідності фінансувати торгівлю і негайно витрачати валютні кошти. Орендна плата сплачується періодично після того, як устаткування встановлено і досягло відповідної продуктивності. Лізинг дає можливість постійно модернізувати устаткування., З точки зору бухгалтерського обліку лізинг зручний тим, що орендоване устаткування не береться на баланс підприємства, а орендні платежі розглядаються як поточні витрати.
Має лізинг і негативні сторони. Наприклад, лізинг може виявитись дорожчим, ніж кредит на купівлю устаткування. Лізингодавець не має права затребувати своє майно у випадку банкрутства лізингоотримувача внаслідок прийняття на себе останнім додаткових боргових зобов’язань.
