Тема 10. Міжнародна валютно-фінансова система. 1. Валюта і валютний курс

1. Валюта і валютний курс.

2. Значення та еволюція світової валютної системи.

3. Міжнародні валютні ринки.

4. Види та інструменти світової валютної політики.

Рекомендована література:

30. Козак Ю.Г., Ковалевський В.В., Ржепішевський К.І. Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях: Навчальний посібник. – К.: “Центр навчальної літератури”, 2004. – С. 282-369.

31. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. Посіб. – 4-те вид., стер. – К.: Знання-Прес, 2003. - С. 229-322.

32. Киреев А.П. Международная экономика: Учеб. Пособие для вузов: В 2 ч. – ч.II: Международная макроэкономика: открытая экономика и макроэкономическое прогнозирование. – М., 1999. – С. 17-123.

33. Міжнародні фінанси: Підручник / О.І.Рогач, А.С.Філіпенко, Т.С. Шемет та ін..; за ред.. О.І.Рогача. – К.: Либідь, 2003. – с. 66-160.

34. Школа І.М., Козменко В.М, Бабінська О.В. Міжнародні економічні відносини: Підручник / За ред.. І.М.Школи. – Київ: КНТЕУ, 2003. – С. 325-348.

 

1. Під валютою слід розуміти будь-який товар, що здатний виконувати функцію засобу обміну в міжнародних розрахунках.

Розрізняють наступні види валют:

1. В залежності від приналежності (статусу) валюти:

1) національна валюта - це встановлений законом платіжний засіб даної країни, вона є основою національної валютної системи;

2) іноземна валюта - грошові знаки іноземних держав, кредитні та платіжні засоби, які виражені в іноземних грошових одиницях і які використовуються в міжнародних розрахунках;

3) міжнародна (регіональна) валюта – міжнародна (СДР) або регіональна (євро) грошова розрахункова одиниця, платіжний та резервний засіб.

2. По відношенню до валютних запасів країни розрізняють резервну валюту, під якою розуміють іноземну валюту, в якій центральні банки певних держав нагромаджують і зберігають резерви для міжнародних розрахунків по зовнішньоторговельних операціях та іноземних інвестиціях (долар США, японська єна, євро).

3. По відношенню до курсів інших валют:

1) тверда (сильна) валюта - характеризується стабільним валютним курсом і нерідко використовується як синонім конвертованої валюти;

2) м’яка (слабка) валюта – характеризується нестабільним валютним курсом.

4. За режимом використання:

1) вільноконвертована – це валюта, яка вільно й необмежено обмінюється на інші валюти; також сюди можна віднести валюти країн, які повністю відмінили валютні обмеження як для нерезидентів, так і для резидентів;

2) частково конвертована – валюта, яка обмінюється тільки на деякі інші валюти; валюти країн, які відмінили валютні обмеження не з а всіма валютними операціями, або тільки для нерезидентів;

3) неконвертована (замкнена) – валюта, яка функціонує тільки в межах однієї країни й не обмінюється на інші валюти; валюти країн, які повністю зберігають валютні обмеження за всіма валютними операціями як для резидентів, так і для нерезидентів.

При проведенні валютних операцій укладаються валютні угоди, які являють собою домовленості про обмін грошей однієї країни на гроші іншої. При цьому фігурують такі поняття, як валютний курс і валютний паритет.

Валютний курс – це співвідношення обміну двох грошових одиниць або ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошовій одиниці іншої країни. Валютний паритет – це співвідношення між валютами різних держав, що встановлюється законодавчо. Валютні паритети встановлюються на базі СДР і знаходяться в основі валютних курсів, які інколи відхиляються від паритетів

Фіксування курсу національної грошової одиниці в іноземній називається валютним котируванням. Пряме котирування – це вираження одиниці іноземної валюти у національній, непряме котирування – це вираження одиниці національної валюти в іноземній. В більшості країн для встановлення курсу національної валюти використовується пряме котирування, у Великобританії - непряме котирування, а в США застосовуються обидва котирування. Валюта котирування – іноземна валюта, курс якої визначають. База котирування – валюта, з якою порівнюють дану грошову одиницю.

На валютному ринку його учасники використовують два курси:

1) курс продавця - це курс, за яким банк-резидент продає іноземну валюту за національну;

2) курс покупця. - це курс, за яким банк-резидент купує іноземну валюту за національну.

Курс продавця завжди вищий за курс покупця. Різниця між курсом продавця і покупця називається маржею. За рахунок маржі банк покриває видатки і формує прибуток за валютними операціями.

Кожна валюта має не один валютний курс, а стільки, скільки існує валют. Обмінні курси валют, маючи різне числове вираження, взаємопов’язані і становлять сукупність цін, взаємопов’язаних тристороннім арбітражем. Арбітраж - це операція обміну двох валют через третю з метою отримання прибутку, використовуючи різницю між обмінним курсом і крос-курсом. Він називається тристороннім, оскільки до нього залучені три валюти.

Крос-курсом називається курс обміну двох валют (А і В) через третю валюту (С). Визначення крос-курсу відбувається шляхом конвертації валюти “А” спочатку у валюту “С”, а потім – валюти”С” e “В”.

(А/С)×(С/В) = А/В.

У міжнародній практиці використовуються два методи встановлення валютних курсів:

1) режим фіксованих курсів валют, який діяв до 70-х років у межах Бреттон-Вудської валютної системи і передбачав обмеження коливання національних валют відносно встановленого між ними співвідношення;

2) режим плаваючих курсів, за якого курси визначаються на валютному ринку під впливом попиту та пропозиції. Сьогодні ні один, ні другий режими валютних курсів в чистому вигляді не існують, хоча еволюція міжнародної валютної системи в цілому йшла в напрямку від режиму фіксованих до режиму плаваючих валютних курсів.

2. Світова валютна система - це закріплена міжурядовими угодами форма організації валютних відносин. Основними її завданнями є сприяння міжнародному валютному співробітництву та зростання міжнародної торгівлі, стабілізація валютно-обмінних операцій, створення системи багатосторонніх розрахунків та усунення валютних перешкод у міжнародній торгівлі.

Структуру світової валютної системи складають:

- міжнародні засоби обігу та платежу (золото, національні валюти, міжнародні або композитивні гроші тощо);

- міжнародна валютна ліквідність - це спроможність переміщення валютних ресурсів, що забезпечують гарантію вчасної оплати зобов’язань у міжнародній сфері;

- узаконений режим валютних курсів і паритетів;

- уніфіковані форми і правила міжнародних розрахунків;

- умови конвертованості валют;

- валютні ринки;

- міжнародні валютно-фінансові організації.

З часу формування (друга половина XIX ст.) світова валютна система видозмінювалась. Зміна валютної системи базується на тому, який актив визнається резервним, тобто за допомогою якого активу можна регулювати дисбаланси в міжнародних розрахунках.

 

 

Рис. 2.1. Еволюція світової валютної системи

 

Важливою складовою світової валютної системи є Європейська валютна система.

Європейська валютна система (ЄВС) - це визначені правила розрахунків між групою країн-членів ЄС. Це замкнуте валютне угруповання, до складу якого у 1979 р. увійшли: ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Данія, Ірландія, Великобританія, Іспанія, а пізніше - Ісландія, Португалія, Греція.

ЄВС базується на трьох основних елементах: спеціальній європейській валютній одиниці, механізмі валютних курсів та інтервенцій, механізмі кредитування.

З моменту створення і до 1 січня 1999 р. спеціальною європейською розрахунковою одиницею було визнано ЕКЮ - спеціальний запис на рахунках Європейського фонду валютного співробітництва. Він використовувався як розрахункова база для визначення бюджету ЄС, для розрахунку центральних валютних:курсів, як розрахункова і кредитна одиниця між центральними банками, а також як база для розрахунку відхилень різних валютних курсів. Квота національних валют в структурі ЕКЮ визначалася економічним потенціалом країн (їхньою часткою у сукупному ВНП та товарообігом країни).

З 1 січня 1999 р. із введенням в обіг єдиної для Євросоюзу валюти - євро - в Європі почав діяти Економічний і валютний союз. Остаточний список держав, які готові до впровадження євро, було затверджено главами держав і урядів країн на саміті 2 травня 1998 р. у Брюсселі. Згідно з цим списком до монетарного союзу у січні 1999 р. приєдналися 11 з 15 країн Європейського Союзу - Бельгія, Німеччина, Іспанія, Франція, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Австрія, Португалія і Фінляндія. Утрималися від вступу Англія, Швеція, Данія, а Греція не пройшла за макроекономічними показниками.

Отже, з 1 січня 1999 р. євро замінив національні валюти держав у безготівкових розрахунках, а банкноти і монети введено в обіг з 1 січня 2002 р.

З 1 січня 1999 р. Міжнародний валютний фонд у своєму кошику резервних валют замінив німецьку марку і французький франк на євро.

 

3. Одним з елементів міжнародної валютної системи є міжнародні валютні ринки. Їх виникнення зумовлене розширенням розрахунків у валюті між продавцями і покупцями.

Валютні ринки - це офіційні центри, де відбувається купівля-продаж валют на основі попиту і пропозиції.

На світовому валютному ринку здійснюються розрахункові і кредитні операції, що обслуговують товарні угоди, валютнообмінні операції, операції з обслуговування руху капіталів між країнами, операції з цінними паперами.

Основними функціями світового валютного ринку є:

- здійснення зовнішньоторговельних операцій;

- регулювання валютних курсів;

- валютний кліринг;

- страхування (хеджування) валютних ризиків;

- отримання прибутків (спекуляція) на різниці валютних курсів.

Валютний кліринг, страхування та спекуляція є особливими функціями світового валютного ринку.

Валютний кліринг - це угоди між урядами двох або декількох країн про обов’язковий залік взаємних міжнародних вимог і зобов’язань. Зумовлений валютний кліринг великими масштабами міжнародної торгівлі.

Страхування, або хеджування, валюти - це дії, спрямовані на недопущення ні чистих активів, ні чистих пасивів у даній валюті, тобто страхування від майбутніх коливань.

Валютні спекуляції (зворотна сторона страхування) - це операції банківських закладів, фірм, юридичних та фізичних осіб для отримання прибутку від зміни валютних курсів у часі або на різних ринках.

Залежно від обсягу і характеру валютних операцій, кількості використовуваних валют, рівня нормативно-правового регулювання валютні ринки поділяються на:

1) міжнародні валютні ринки, що обслуговують рух грошових потоків, опосередковуючи міжнародний обмін товарами, послугами, рух капіталів.

2) регіональні валютні ринки, що виникла на основі регіональної економічної інтеграції країн (наприклад у рамках європейської валютної системи ЄС).

3) національний (місцевий) валютний ринок - це ринок однієї держави. Під ним розуміється сукупність операцій, здійснюваних банками, що розташовані на території даної країни.

Розрізняють також організовані та неорганізовані валютні ринки.

Організованим ринком є біржовий валютний ринок. Валютна біржа - як правило не комерційне підприємство, оскільки основне завдання полягає не в одержанні прибутку, а в організації торгів валютою й у мобілізації тимчасово вільних валютних коштів.

Неорганізований (позабіржовий або міжбанківський) - валютний ринок, на якому дилери проводять операції з використанням електронного й супутникового зв’язку.

Серед комерційних банків чи інших учасників валютного ринку є дилери, які “грають” на пониження (“ведмеді”) або на підвищення (“бики”) курсу валют.

Для більшості міжнародних операцій використовується шість валют: долар США, німецька марка, єна Японії, фунт стерлінгів, швейцарський франк та французький франк. На них припадає до 90 % міжнародного конверсійного обігу. Найпоширенішими є такі угоди з валютами: долар - марка; долар - єна; долар - фунт стерлінгів.

 

4. Валютна політика – це сукупність економічних, правових та організаційних заходів і форм, здійснюваних державними органами, центральними банківськими і фінансовими установами, міжнародними валютно-фінансовими організаціями у галузі валютних відносин.

Через валютну політику держава впливає на ефективність та цілеспрямованість використання валютних засобів. Сфера дії валютної політики охоплює валютний ринок та ринок дорогоцінних металів і каменів.

Валютна політика є частиною зовнішньоекономічної політики і включає:

- валютну дисконтну політику;

- валютну девізну політику;

- валютне субсидування;

- диверсифікацію валютних резервів.

Валютна дисконтна політика та валютна девізна політика є елементами поточної валютної політики держави.

Валютна дисконтна політика - це система економічних і організаційних заходів держави з використання облікової ставки процента для орієнтовного коректування валютного курсу, регулювання руху короткотермінових інвестицій та збалансування платіжних зобов’язань. Реалізується вона через вплив на стан грошового попиту, динаміку і рівень цін, обсяг грошової маси, міграцію короткотермінових інвестицій.

Валютна девізна політика - це система регулювання валютного курсу купівлею та продажем валюти через валютну інтервенцію та валютні обмеження. Одним з інструментів валютної політики офіційних органів є валютні інтервенції центрального банку з метою коригування динаміки валютного курсу.

Таким чином, до заходів, що входять у валютну політику, відносяться:

1. Девальвація - це офіційне (здійснюване законодавчим шляхом) зниження курсу національної валюти по відношенню до іноземних валют; як правило, використовується з метою заохочення експорту та скорочення імпорту для покращення платіжного балансу шляхом приведення офіційного курсу у відповідність з ринковим курсом провідних валют. Такий захід буває ефективним тільки на дуже короткий термін і, якщо не вжити інших необхідних заходів, може вилитись у поглиблення інфляції й пониження життєвого рівня народу. Буває, що девальвація є тільки офіційним признанням зниження курсу національної валюти після того, як таке зниження відбулося стихійно.

2. Ревальвація (ревалоризація) - це підвищення офіційного курсу національної валюти по відношенню до інших валют. Країна, що ревальвує національну валюту, дістає змогу придбати іноземну валюту. Цей захід використовується, як правило, для боротьби з інфляцією і для стримування зростання активного сальдо платіжного балансу. Від ревальвації значний виграш мають експортери капіталу та імпортери товарів.

3 Валютна інтервенція - це втручання держави (через центральний банк) в операції на валютному ринку з метою впливу на курс національної валюти шляхом продажу чи купівлі іноземної валюти. Валютна інтервенція являє собою досить велику за масштабами операцію, яка проводиться у визначений і досить короткий проміжок часу.

4 Валютний демпінг - це різновид демпінгу, при якому експорт товарів відбувається за цінами, нижчими від світових, шляхом застосування спеціального зниження валютних курсів, які відображають зовнішнє знецінення валюти у розмірах, що перевершують знецінення грошей на внутрішньому ринку експортуючої країни.

5. Валютна блокада - це сукупність примусових валютних заходів, які використовуються одними державами по відношенню до інших з метою добитися від останніх виконання тих чи інших вимог. Валютна блокада є різновидом економічної блокади. До валютної блокади належать такі заходи, як блокування рахунків, кредитна блокада та валютні обмеження.

6. Валютні обмеження - це система нормативних правил, встановлених законодавчим або адміністративним чином і направлених на обмеження валютних операцій. Валютні обмеження передбачають:

- регулювання переказів і платежів за кордон, вивозу капіталу, репатріація прибутків, золота, грошових знаків і цінних паперів;

- заборону вільного продажу й купівлі іноземної валюти;

- обов’язкову передачу державі іноземної валюти в обмін на національну валюту за офіційним курсом.