double arrow

Тема 11. Інтеграційні процеси у світовому господарстві

1. Суть та характерні риси міжнародної економічної інтеграції.

2. Основні форми міжнародної економічної інтеграції.

3. Головні напрямки міжнародної економічної інтеграції: глобалізація та регіоналізація.

4. Основні регіональні інтеграційні угрупування світу.

Рекомендована література:

  1. Козак Ю.Г., Ковалевський В.В., Ржепішевський К.І. Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях: Навчальний посібник. – К.: “Центр навчальної літератури”, 2004. – с. 259-279.
  2. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. Посіб. – 4-те вид., стер. – К.: Знання-Прес, 2003. - С. 234-255.
  3. Киреев А.П. Международная экономика: Учеб. Пособие для вузов: В 2 ч. – ч.1: Международная экономика: движение товаров и факторов производства. – М., 1999. – с. 361-386.
  4. Філіпенко А. Природа та особливості сучасного міжнародного інтеграційного процесу // Економічний часопис- ХХІ. – 2003, № 4, с. 3 – 7.
  5. Школа І.М., Козменко В.М, Бабінська О.В. Міжнародні економічні відносини: Підручник / За ред.. І.М.Школи. – Київ: КНТЕУ, 2003. – с. 388-413.

1. Міжнародна економічна інтеграція є вищою формою інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємне пристосування всіх структур національних господарств. Слово “інтеграція” походить від лат. “integer” – цілий; отже інтеграція веде до утворення цілісної економічної системи.

Міжнародна інтеграція - це об’єктивний процес зближення країн світу та їхніх суб’єктів у всіх сферах людського життя на основі спільності загальнолюдських інтересів і зростаючої швидкості поширення інформації.

Міжнародна економічна інтеграція означає:

- співробітництво між національними господарствами різних країн з частковою або повною їхньою уніфікацією;

- ліквідацію бар’єрів у торгівлі між країнами;

- зближення ринків кожної з країн з метою створення одного більшого, тобто спільного ринку.

Економічна інтеграція суттєво відрізняється від економічного співробітництва країн. На етапі економічної інтеграції:

а) формується міжнародний господарський комплекс зі своєю структурою та органами управління. Спільні умови господарської діяльності визначаються і погоджуються всередині кожної країни, на міждержавному та наддержавному рівнях;

б) зростає можливість об’єднання різноманітних ресурсів для спільного вирішення соціально-економічних проблем;

в) основою інтеграційної діяльності є не зовнішньоторговельний обмін, а взаємодія в галузі виробництва, науки, причому на пільгових порівняно з іншими країнами умовах;

г) інтеграційне співробітництво має комплексний і довготривалий характер.

Відзначають наступні рівні інтеграції:

1) взаємодія на рівні підприємств та організацій (створення ТНК, МНК);

2) взаємодія на рівні держав;

3) взаємодія на рівні партій та організацій, соціальних груп, окремих громадян різних країн;

4) інтеграційне угруповання як результат міжнародного об’єднання.

Головними передумовами розвитку інтеграційних процесів є:

1) сучасний НТП, який об’єктивно зумовлює формування міждержавного господарського простору з оптимальним поєднанням можливостей і потреб національних економік;

2) соціально-економічна однорідність національних господарств, що підлягають об’єднанню;

3) близькі рівні економічного розвитку країн, що інтегруються;

4) досить тривалий період і досвід взаємного економічного співробітництва групи країн;

5) цілеспрямована діяльність державних органів країн, партій, соціальних груп і класів щодо інтеграційних процесів;

6) об’єктивна необхідність спільного вирішення глобальних проблем існування людства.

Важливе значення для розвитку міжнародної економічної інтеграції має наявність спільних кордонів, спільних історичних, культурних та інших умов існування.

Як правило, утворення інтеграційних об’єднань починається з простіших форм, проте не обов’язково переходить у вищі рівні - все залежить від того, які завдання ставлять перед собою країни-учасниці утворюваних інтеграційних об’єднань: відновлення економічного потенціалу; прискорення НТП; укріплення позицій на світовому ривку чи інше.

2. До основних форм міжнародної економічної інтеграції відносять:

1. Зона преференційної (пільгової) торгівлі – по суті є проформою (основою, початком розвитку) міжнародної економічної інтеграції. Основним принципом такого міжнародного економічного утворення є режим найбільшого сприяння. Цей принцип зводиться до того, що торговельні пільги, про встановлення яких домовляються дві держави між собою у двосторонньому порядку, не можуть бути слабшими, ніж уже існуючі пільги цих держав з іншими державами преференційної зони. Варто зазначити, що режим найбільшого сприяння лежить в основі функціонування ГАТТ.

2 Зона вільної торгівлі - є пільговою зоною регіонального типу, у межах якої підтримується вільна від митних і кількісних обмежень міжнародна торгівля країн, які у таку зону входять. Зони вільної торгівлі сприяють переважному зростанню внутрішньої, а на цій основі і взаємної торгівлі країн-членів. Зовнішні тарифи кожної з країн, що входять у таке інтеграційне об’єднання, по відношенню до третіх країн, різні. Найрозвиненішою з таких зон є Зона вільної торгівлі промисловими товарами в Європі. При цьому слід розрізняти поняття "вільна економічна зона" і "зона вільної торгівлі".

3. Митний союз - це спільна митна територія двох і більше країн з повною ліквідацією мит у взаємних відносинах і з єдиним митним тарифом по відношенню до третіх країн. Мета створення митного союзу: полегшити взаємну торгівлю країн-учасниць і, в той же час, не створити додаткових перепон у торгівлі з третіми країнами. ГАТТ дуже ретельно слідкує за дотриманням цього положення серед своїх членів.

4. Спільний ринок є ще вищою формою інтеграційного розвитку в порівнянні із зоною вільної торгівлі та митним союзом, тобто містить усі ліберальні позиції попередніх форм, і являє собою об’єднання національних ринків декількох країн в єдиний великий ринок з вільним переміщенням в його межах капіталів, товарів, послуг і робочої сили, у якому діє спільна внутрішня і зовнішня торговельна політика. Ухвали та рішення керівних органів такого об’єднання є рекомендаційними в усіх сферах економічного життя, за виключенням торговельних відносин, де вони - прообов’язкові для виконання. Іншими словами, при спільному ринку керівні органи такої організації уже мають статус наддержавних у сфері торгівлі і їхні ухвали є рекомендаційно-наказовими за характером.

5. Економічний союз - це об’єднання національних економік декількох країн на основі митного союзу, спільного ринку, уніфікації фінансових систем і проведення спільної економічної та валютної політики. Керівні органи економічного союзу мають статус наддержавних у більшості галузей економіки і їхні ухвали є рекомендаційно-наказовими за характером. Вищим рівнем самого економічного союзу є валютний союз, при якому не тільки створюється уніфікована фінансова та валютна система, а й запроваджується спільна валюта.

6. Конфедеративний союз є об’єднанням країн на основі укладання багатостороннього договору про проведення спільної політики у всіх сферах суспільного життя. Частіше такий союз називають "політичним", але то не є коректно, оскільки НАТО також є політичним союзом, а до економічної інтеграції ця організація має далеке відношення. Конфедеративний союз може бути створений тільки на основі економічного союзу, а без такої бази то є лишень політичний союз і то не завжди життєздатний. Керівні конфедеративні органи уже координують усі сфери життєдіяльності людей в усіх країнах конфедерації.

7. Федерація - вищий рівень об’єднанням, де центральні органи мають право віддавати не рекомендаційно-наказові розпорядження, а наказово-рекомендаційні. Це означає, що суб’єкти федерації уже втрачають статус незалежних країн, а перетворюються в частину однієї цілісної державної формації. Отже, стосунки між цими суб’єктами уже не мають форми міжнародних економічних відносин, а тому перестають бути об’єктом дослідження даної науки.

8. Міжнародні організації, угруповання і комплекс - це такі об’єднання країн чи їхніх суб’єктів за окремими інтересами (або групами окремих інтересів), метою яких є спільне здійснення різноманітних заходів, направлених на їхнє задоволення. Вони існують на різних рівнях і складають основу інтеграційних процесів.

 

3. Міжнародна економічна інтеграція є процесом багатоплановим і багатовекторним. При цьому її основними напрямками вважаються регіоналізація та глобалізація. Попри те, що міжнародна економічна інтеграція переважно проявляється як сукупність окремих регіональних інтеграційних процесів, спостерігаються також значні тенденції в напрямку глобальної економічної інтеграції.

Термін “глобалізація” виник у 80-х роках й утвердився у міжнародному лексиконі у 90-х роках XX ст. (засновниками цього терміну вважаються: американський економіст Т.Левітт, японський економіст К.Оме та ін.). В його трактуванні є певні відмінності, але у цілому він характеризує сучасний етап формування світового господарства й економічної політики.

Глобалізація - це всезагальна світова взаємозалежність країн, підприємств і людей у межах відкритої системи фінансово-економічних, суспільно-політичних і культурних зв’язків на базі сучасних комунікаційних та інформаційних технологій. Глобалізація економіки - важлива частина цього процесу. Вона не є чимось завершеним і тому її слід розглядати як процес, що розвивається.

Глобалізація економічної діяльності розвивається за такими основними напрямками (сфери економічної глобалізації):

1. Міжнародна торгівля:

- товарами;

- послугами;

- технологією.

2. Міжнародний рух факторів виробництва:

- прямі інвестиції, носіями яких виступають ТНК;

- робоча сила (праця), яка набуває все більше інтернаціональний характер.

У сукупності, поєднуючись із фінансовими потоками, вони утворюють міжнародне виробництво.

3. Міжнародні фінансові операції:

- валютні операції;

- позики і кредити (приватних, державних, міжнародних організацій);

- цінні папери (акції, облігації та інші боргові зобов'язання);

- похідні фінансові інструменти (ф'ючерси, опціони та ін.).

Виділяють наступні тенденції та процеси глобалізації:

1) прискорення руху міжнародних факторів виробництва породило нові напрямки інтернаціоналізації виробництва і фінансів. Вони включають нині у свою орбіту не просто території, як це відбувалося на попередніх етапах, а господарюючі суб’єкти різних країн, які діють в різних сферах виробництва, торгівлі, обслуговування, технологічних інновацій та ін.;

2) посилення динамізму процесів інтернаціоналізації безпосередньо веде до взаємопроникнення капіталів різних країн в різних формах і проявах. У свою чергу ці процеси сприяють зміцненню взаємозалежності національних економік різних країн;

3) вказаний процес надзвичайного посилення взаємозалежності економік сприяє синхронізації їх розвитку, еволюції і проявам у світовій фінансово-економічній кризі, яка є постійною складовою якої-небудь ланки глобальної фінансово-економічної системи;

4) у результаті такого світового розвитку сформувалися могутні автономні та інерційні сили, які блокують всі зусилля національних держав і міжнародних організацій щодо подолання кризового розвитку, відповідно в подальшому можна вести мову тільки про те, в які регіони і країни можна направити наявні потенційні кризові протиріччя, а не про усунення їх з світового розвитку;

5) глобалізація породила могутні сили, які на грані виходу з-під контролю світового ринку (міжнародних організацій типу СОТ, МВФ, Світового банку), і причому подальший розвиток неминуче виводить їх з-під впливу в силу неадекватності глобальних ринкових механізмів, які у значній мірі підпорядковані геополітичним установкам і тим самим обмежені рішеннями “спеціальних” завдань, що витікають зі специфічного бачення глобальної ситуації.

Поряд із глобалізацією розвивається і процес регіоналізації, що певним чином протидіє явищу повної відкритості та втрати національної безпеки державами.

Регіоналізація – це поглиблення міжнародних зв’язків на компактному просторі – регіоні. В основі такого процесу лежить близьке географічне розташування, близькість інтересів та загальних умов розвитку.

Найбільш чітко міжнародна інтеграція проявляється на регіональному рівні, тому доцільно розглянути докладніше механізм інтеграції на прикладі регіональних інтеграційних угруповань.

У просторовому відношенні можна виокремити такі рівні регіоналізації:

1) макрорегіональний - об’єднання держав великого регіону. Такими регіонами є: Західна Європа, Центральна Європа, Східна Європа, Центральна Азія (азіатські країни колишнього СРСР, а також Монголія), Південна Азія, Східна і Південно-Східна Азія, Азіатсько-Тихоокеанський регіон (сполучає декілька регіонів Азії, Австралію, деякі країни Північної й Південної Америки), Північна Америка, Латинська Америка, Близький Схід, Західна і Центральна Африка, Східна Африка, Південна Африка;

2) мезорегіональний - співробітництво між прикордонними адміністративно-територіальними утвореннями держав, наприклад, єврорегіони;

3) мікрорегіональний - спільні спеціальні економічні зони (СЕЗ).

 

4. Сьогодні у світі нараховується близько 20 економічних угруповань. Серед них особливе місце займають: в Західній Європі - Європейський Союз (ЄС) і Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ); у Північній Америці - Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА); в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні - Тихоокеанське економічне співтовариство (АТЕС).

Західна Європа:

1. Європейський Союз, початковим етапом виникнення якого є створення 8 квітня 1951 р. Європейського об’єднання вугілля і сталі Францією, ФРН, Бельгією, Люксембургом, Італією, Нідерландами. З 7 лютого 1992 р. до нього входили 15 країн (Австрія, Бельгія, Велика Британія (Об’єднане Королівство – United Kingdom, якщо за документами ЄС), Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція, ФРН, Швеція), а з травня 2004 р додалося ще 10 (Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словенія, Словаччина, Угорщина, Чехія). На черзі до вступу: Болгарія, Румунія, Туреччина. Штаб-квартира - в м. Брюссель (Бельгія), де знаходиться більшість органів, включаючи Європейську Раду та Європейську Комісію, а також в Люксембурзі, де функціонує Європейський Парламент.

Основні завдання Є С:

- сприяння економічному й соціальному прогресу, його збалансованості та стійкості (для цього необхідними є створення простору без внутрішніх кордонів, підсилення економічного й соціального зближення, заснування економічного валютного союзу включаючи запровадження єдиної валюти).

- затвердити свій статус і призначення на міжнародній арені (робити це шляхом проведення спільної зовнішньої політики та політики безпеки, включаючи можливе формування спільної оборонної політики, яка з часом приведе до спільної оборони).

- підсилювати захист прав та інтересів громадян країн-членів (шляхом введення громадянства ЄС).

- розвивати тісне співробітництво у сфері юстиції та внутрішніх справ.

- зберігати, а при необхідності й переглядати та удосконалювати систему зв’язків і відносин, яка склалася у співтовариствах.

2. Європейська асоціація вільної торгівлі - ЄАВТ, що була створена в 1960 році.

Завдання ЄАВТ:

- створення зони вільної торгівлі промисловими товарами;

- розвиток економічної активності;

- досягнення повної зайнятості й фінансової стабільності;

- зростання продуктивності праці;

- раціональне використання ресурсів. Цій асоціації притаманні такі особливості:

- високий рівень розвитку промисловості та велика питома вага зовнішньої торгівлі в економіці країн-учасниць;

- суверенні права країн-учасниць і відсутність наднаціональних інститутів;

- вільна зовнішньоекономічна політика з третіми країнами;

- відсутність устремлінь до створення економічного союзу або ще більшої інтеграції.

Необхідно відзначити, що з 1993 року країни ЄАВТ отримали в ЄС режим найбільшого сприяння в торгівлі з країнами ЄС, а Австрія, Велика Британія, Данія, Фінляндія і Швеція навіть вступили в різний час до ЄС, автоматично вийшовши з ЄАВТ. На даний час членами ЄАВТ є Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія та Швейцарія.

Керівні органи ЄАВТ: Рада (складається з представників від кожної країни-члена, які збираються двічі на місяць і на рівні міністрів двічі на рік, а рішення приймаються в консенсусному плані); Постійні комітети; Секретаріат.

Штаб-квартира знаходиться в м. Женева (Швейцарія).

Центральна і Східна Європа

Співдружності Незалежних Держав (СНД), що утворилася після розпаду СРСР, в тому ж 1991 р. До цієї організації входять 12 країн (крім Естонії, Латвії, Литви з колишнього СРСР): Азербайджан, Білорусь. Вірменія, Грузія (приєдналася у 1994 р.), Казахстан, Киргиз стан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан Україна. Штаб-квартира СНД знаходиться в м. Мінськ (Білорусь).

Основні завдання СНД:

- мирне врегулювання спорів і конфліктів при розпаді СРСР;

- здійснення співробітництва в політичній, економічній, екологічній, гуманітарній і культурній областях;

- сприяння всебічному і збалансованому економічному та соціальному розвитку держав-членів в рамках спільного економічного простору, а також міждержавному співробітництву та інтеграції.

Серед інших інтеграційних угрупувань Центральної і Східної Європи важливе значення мають: Центральна європейська ініціатива, Союз Балтійських держав (Балтія), створена країнами колишньої Радянської Прибалтики, а також Чорноморське економічне співробітництво (яке навіть заснувало Чорноморський банк реконструкції та розвитку). До об’єднань з більш тісними зв’язками у рамках СНД слід віднести Співтовариство Росії і Білорусі, ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова), а також Єдиний економічний простір (ЄЕП), що був утворений 19 вересня 2003 р. згідно підписаної в Ялті угоди. Він передбачав передбачала створення Зони вільної торгівлі без вилучень та обмежень, куди увійшли Україна, Росія, Білорусь і Казахстан.

Північна Америка

Північноамериканська угода про вільну торгівлю - НАФТА (North American Free Trade Agreement - NAFTA), що зародилася у вигляді Угоди про вільну торгівлю між Канадою і США, яка набрала чинності в 1989 році, а в 1994 році перетворилась на торговельний союз трьох країн: Канади, Мексики і США.

Мета створення НАФТА:

- усунення митних обмежень у взаємній торгівлі;

- досягнення високого рівня інтеграції ринків товарів, капіталу, технологій та трудових ресурсів;

- досягнення майже повної незалежності від зовнішнього постачання енергоресурсів;

- посилення конкурентоспроможності північноамериканського економічного центру в порівнянні із західноєвропейським і східноазійським.

Керівні органи НАФТА: Комісія з вільної торгівлі (виконавчо-наглядовий орган, який збирається раз на рік і слідкує за виконанням положень НАФТА та поточними зв’язками); Північноамериканські секретаріати (вирішують трудові та екологічні проблеми).

Сполучені Штати Америки є у світі одночасно найбільшим експортером капіталу і реципієнтом іноземних інвестицій. Тому не дивно, що ця країна зацікавлена в розвитку інтеграційних процесів у різних регіонах і є членом інтеграційних угруповань та міжнародних організацій. Зокрема, США, крім НАФТА, входять до Азіатсько-Тихоокеанського Економічною Співробітництва (АПЕК), Тихоокеанської Економічної Ради, Організації Американських Держав (ОАС), Організації Економічного Співробітництва і Розвитку, Банку Міжнародних Розрахунків, Міжамериканського Банку Розвитку, Міжамериканської Інвестиційної Корпорації, Європейського Банку Реконструкції та Розвитку, Азіатського Банку Розвитку, Африканського Банку Розвитку, Африканського Фонду Розвитку.

Латинська Америка

1. Найбільшим за територіальним охопленням інтеграційний об’єднанням в Латинській Америці є Латиноамериканська Економічна система - СЕЛА, яку було засновано в 1975 році. Членами СЕЛА є такі країни: Аргентина, Барбадос, Беліз, Болівія, Бразилія, Венесуела, Гаїті, Гайана, Гватемала, Гондурас, Гренада, Домініканська Республіка, Еквадор, Колумбія, Коста-Рика, Куба, Мексика, Нікарагуа, Панама, Парагвай, Перу, Сальвадор, Суринам, Тринідад і Тобаго, Уругвай, Чилі, Ямайка. Штаб-квартира СЕЛА знаходиться в м. Каракас (Венесуела).

Основні завдання СЕЛА:

- сприяння внутрірегіональному співробітництву з метою прискорення економічного і соціального розвитку країн-членів;

- забезпечення системи постійного діалогу та координації з метою вироблення спільних позицій і стратегій з економічних і соціальних питань при їхньому розгляді в міжнародних організаціях і на міжнародному форумах, а також при переговорах з третіми країнами і групами країн;

Керівні органи СЕЛА: Латиноамериканська рада; Комітет дії; Постійний секретаріат.

2. Більш конкретним у своєму функціонуванні та економічних успіхах є угруповання, яке має назву Латиноамериканська асоціація інтеграції - ЛААІ, що було створене у 1980 році на базі країн, які до цього об’єднувались у Латиноамериканську асоціацію вільної торгівлі (ЛАВТ), а функціонує з 1982 року. До ЛААІ входять: Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Еквадор, Колумбія, Мексика, Парагвай, Перу, Уругвай, Чилі. Штаб-квартира знаходиться в м. Монтевідео (Уругвай).

Основні завдання ЛААІ:

- сприяння розвитку регіонального економічного співробітництва і торгівлі;

- підготування ґрунту для створення латиноамериканського спільного ринку;

- розширення торгово-економічних зв’язків з іншими країнами.

3. У рамках СЕЛА та ЛААІ, хоч і юридично самостійно, з 1995 року на основі Асунсьонського договору, підписаного в 1991 році, функціонує Південний Спільний Ринок або його ще називають Спільним Ринком Країн Південного Конусу - МЕРКОСУР (Southern Common Market - MERKOSUR). Членами МЕРКОСУР є такі країни: Аргентина, Бразилія, Парагвай, Уругвай, а Болівія і Чилі - асоційовані члени.

Основні завдання МЕРКОСУР:

- скасування усіх видів мита і нетарифних обмежень у взаємній торгівлі між цими чотирма країнами;

- вільний рух капіталів і робочої сили;

- введення єдиного спільного зовнішнього тарифу; координація політики в галузі промисловості, сільського господарства, транспорту і зв’язку, валютно-фінансовій сфері.

4. Митним союзом по суті є Карибське співтовариство та спільний ринок - КАРИКОМ, що об’єднує в основному острівні держави. Попередником КАРИКОМ була Карибська асоціація вільної торгівлі (КАРАФТА), яка проіснувала з 1965 року до 1973 року. До КАРИКОМ входять: Антигуа і Барбуда, Багамські острови, Барбадос, Беліз, Домініка, Гренада, Гайана, Монтсеррат, Сент-Вінсент і Гренадини,, Сент-Кітс і Невіс Сент-Люсія, Суринам, Тринідад і Тобаго, Ямайка. Штаб-квартира знаходиться в м. Джорджтаун (Гайана).

Перспективні плани КАРИКОМ передбачають:

- вільне переміщення в регіоні товарів і капіталу;

- вироблення єдиних тарифів;

- перегляд правил визначення походження товарів;

- гармонізацію інвестиційних стимулів;

- координацію політики розвитку торгівлі і бізнесу;

- координацію фінансової політики і створення грошово-кредитного союзу.

5. Подібні плани виробляються в ще одного об’єднання подібного до митного союзу - це в Центральноамериканського спільного ринку (ЦАСР), до якого входять: Гватемала, Коста-Рика, Нікарагуа, Сальвадор, але пенні політичні та соціальні проблеми не дозволяють цим країнам досягнути таки же успіхів, як країнам КАРИКОМ.

Отже, латиноамериканські інтеграційні процеси мають тенденцію до повного охоплення Латинської Америки і виходу за межі цього континенту, що сприятиме економічному зростанню в регіоні.

Азіатський регіон

1. Порівняно давно існує в Азії торгово-економічне об’єднання Асоціація Країн Південно-Східної Азії – АСЕАН, що створено у 1967 р. До АСЕАН входять: Бруней, В’єтнам Індонезія, Камбоджа, Лаос, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни. Помітний вплив на країни АСЕАН має Японія, котра тут закуповує сировину для виробництва і реекспортує сюди готові вироби. Штаб-квартира АСЕАН знаходиться в м. Джакарта (Індонезія).

Основні завдання АСЕАН:

- прискорення економічного зростання, соціального прогресу і культурного розвитку шляхом спільних дій в дусі рівноправ’я і партнерства;

- сприяння активному співробітництву і взаємодопомоги в економічній, соціальній, культурній і науково-технічній областях;

- надання допомоги одне одному у вигляді послуг і засобів у навчанні і дослідженнях у сферах загальної освіти, професійної підготовки, техніки та адміністративного управління;

- взаємодія у сфері науки та освіти;

- зміцнення співробітництва з метою ефективнішого використання сільськогосподарського і промислового потенціалу, збільшення обсягів взаємної торгівлі, поліпшення комунікацій і підвищення рівня життя;

- сприяння тісному співробітництву з міжнародними регіональними організаціями.

2. У Південній Азії головну інтеграційну роль відіграє Асоціація Регіонального Співробітництва Південної Азії - СААРК, яку було створено в 1985 р. До неї увійшли: Бангладеш, Бутан, Індія, Мальдівська Республіка, Непал, Пакистан, Шрі-Ланка. Лідером цього угруповання є Індія, а головною особливістю цього регіону є багатство ще невичерпаних природних ресурсів. Штаб-квартира СААРК знаходиться в м. Катманду (Непал).

Основні завдання СААРК:

- сприяння поліпшенню добробуту народів Південної Азії і якості їхнього життя;

- прискорення економічного зростання, соціального прогресу і культурного розвитку в регіоні;

- забезпечення для кожної людини можливостей для гідного життя і реалізації своїх здібностей;

- сприяння активному співробітництву і взаємодопомоги в економічній, соціальній, культурній і науково-технічній сферах;

- зміцнення співробітництва між країнами-членами і на міжнародних форумах з питань, які представляють спільний інтерес.

3. Найпомітнішим угрупованням у арабських країнах Близького Сходу є Рада зі Співробітництва Арабських Держав Персидської Затоки - ГСС, яку було створено в 1981 році з метою співробітництва, а не з метою перетворення в організацію чи політичний блок. Членами ГСС є: Бахрейн, Катар, Кувейт, Об’єднані Арабські Емірати, Саудівська Аравія. Штаб-квартира знаходиться в м. Ер-Ріяд (Саудівська Аравія).

Основні завдання ГСС:

- здійснення координації взаємозв’язків між державами-членами у всіх сферах;

- поглиблення і зміцнення відносин, зв’язків і співробітництва між народами держав-членів в усіх областях;

- створення подібних систем у різних областях (фінанси, економіка, торгівля, освіта і культура, право, управління, інформація);

- сприяння науковим дослідженням;

- стимулювання науково-технічного прогресу в промисловості, сільському господарстві, добувній промисловості,

- водопостачанні, тваринництві;

- створення спільних підприємств;

- співробітництво в приватному секторі.

Африка

1. Організація Африканської Єдності - ОАЮ, яка охоплює майже усі країни Африки (крім Марокко і декількох невеличких домініонів Франції, Великої Британії, Іспанії). Штаб-квартира в м. Аддіс-Абеба (Ефіопія).

Головна проблема щодо розвитку інтеграцій них процесів тут - африканські країни настільки бідні (за виключенням декількох країн), що у них немає економічної бази для плідного співробітництва.

ОАЮ було створено в 1963 році з метою об’єднання і солідарності африканських країн.

Основні завдання ОАЮ:

- інтенсифікація і координація зусиль з підвищення рівня життя африканських народів;

- захист суверенітету, територіальної цілісності і незалежності

- ліквідація усіх форм колоніалізму;

- сприяння міжнародному співробітництву;

- узгодження і координація співробітництва в таких областях: політика і дипломатія; оборона і безпека; економіка; освіта і культура; охорона здоров’я і продовольче забезпечення; наука і техніка.

2. Найбільшою з африканських інтеграційних груп є Економічне співтовариство держав Західної Африки - ЕКОВАС, яка функціонує з 1976 року. Головні зусилля ЕКОВАС направлені на ліквідацію внутрішніх тарифів і встановлення єдиного зовнішнього тарифу, який сприятиме перетворення цього угруповання в митний союз. При цій організації функціонує Фонд співробітництва, компенсації і розвитку ЕКОВАС. Штаб-квартира ЕКОВАС знаходиться в м. Абуджа (Нігерія).

Основні завдання ЕКОВАС:

- сприяння співробітництву та інтеграції;

- підвищення рівня життя народів Західної Африки;

- підтримка і зміцнення економічної стабільності;

- сприяння зміцненню стосунків між державами-членами і прогресу в розвитку Африканського континенту;

- підвищення рівня освіти і культури населення країн Західної Африки.

3. У цій же частині Африки деякі країни пішли ще глибше в плані інтеграції і утворили Західноафриканський Економічний і Валютний Союз - УЕМОА. Створено УЕМОА в 1994 році на основі Західноафриканського валютного союзу, який існував з 1973 року. Членами УЕМОА є такі країни: Бенін, Буркіна Фасо, Кот-д ‘Івуар, Малі, Нігер, Сенегал, Того. Штаб-квартира знаходиться в м. Уагадугу (Буркіна Фасо). Штаб-квартира знаходиться в м. Лусака (Замбія).

Основні завдання УЕМОА:

- зміцнення конкурентоспроможності, економічного і фінансового потенціалу країн-членів;

- конвергенція економічного розвитку і економічної політики країн-членів шляхом введення багатосторонньої системи нагляду;

- створення спільного ринку на основі вільного руху людей, товарів і послуг, а також свободи місця проживання, введення загальних митних тарифів проведення спільної торгової політики;

- координація національної секторальної політики (трудові ресурси, регіональне планування, транспорт і телекомунікації, довкілля, сільське господарство, енергетика, промисловість і гірнича справа);

- гармонізація законодавства, особливо різних податкових систем країн-членів.

4. На сході Африки і на більшій частині півдня з 1994 року діє організація під назвою Спільний ринок Східної та Південної Африки - КОМЕСА, яку було створено з метою досягнення стійкого зростання і розвитку країн цього регіону. Попередником цієї організації була Преференційна зона торгівлі держав Східної і Південної Африки (ПТА)

КОМЕСА об’єднує такі країни: Ангола, Бурунді, Еритрея, Ефіопія, Заїр, Замбія, Зімбабве, Кенія, Коморські Острови, Лесото, Маврикій, Мадагаскар, Малаві, Мозамбік, Намібія, Руанда, Свазіленд, Судан, Танзанія, Уганда. Оскільки КОМЕСА створено на основі ПТА, то й інші країни колишньої Преференційної зони можуть за бажанням приєднатися до цієї організації, як, між іншим, і Ботсвана та ПАР. Основні завдання КОМЕСА:

- сприяти спільним зусиллям щодо розвитку в усіх областях економічної активності і спільному веденню макроекономічної політики і програм з метою підвищення якості життя їхніх народів і стимулювання тіснішого співробітництва між державами-членами;

- створення сприятливих умов для іноземних, транскордонних і місцевих інвестицій, включаючи спільного заохочення пошуку і застосування науково-технічних досягнення в інтересах розвитку;

- сприяння створенню, прогресу і реалізації цілей Африканського економічного співтовариства задекларованого Організацією Африканської Єдності;

- сприяння підтримці миру, безпеки і стабільності між державами-членами з метою прискорення економічного розвитку в регіоні.

5. На основі Екваторіального митного союзу в Центральній Африці діє Митний та Економічний Союз Центральної Африки - ЮДЕАК, який діє з 1964 року.

До ЮДЕАК входять такі країни: Габон, Екваторіальна Гвінея, Камерун, Конго, Центральноафриканська Республіка, Чад. Штаб-квартира знаходиться в м. Бангі (Центральноафриканська Республіка).

Основні завдання ЮДЕАК:

- зміцнення союзу держав-членів, їхньої незалежності і субрегіональної солідарності;

- поетапне створення і розвиток спільного ринку Центральної Африки;

- консолідувати досягнення країн-членів в області валютного і економічного співробітництва

- зміцнення спільної валюти;

- ведення спільної макроекономічної політики і правового режиму, спрямованих на сприяння інвестуванню та економічне зростання.

6. Одним з найрозвиненіших інтеграційних угруповань в Африці, що покриває більшість країн Південної Африки є Південноафриканське співтовариство розвитку - САДК, яке замінило в 1992 році Колишню Південноафриканську конференцію з координації розвитку (САДКК).

Членами САДК є такі країни: Ангола, Ботсвана, Замбія, Зімбабве, Лесото, Малаві, Мозамбік, Намібія, ПАР, Свазіленд, Танзанія. Штаб-квартира знаходиться в м. Габороне (Ботсвана).

Основні завдання САДК:

- досягнення розвитку та економічного зростання, підвищення рівня та якості життя народів Південної Африки і підтримка соціального захисту шляхом регіональної інтеграції;

- сприяння розвитку на основі колективного самозабезпечення і взаємозалежності країн-членів;

- досягнення взаємодоповнюваності національних і регіональних стратегій і програм;

- сприяння зайнятості у виробництві, раціональному використанню регіональних ресурсів та ефективній охороні довкілля;

- зміцнення традиційних історичних, соціальних, культурних зв’язків між народами регіону.

Слід зазначити, що інтеграційні домовленості САДК настільки глибокі, що договори, політика та домовленості, які приймаються та ведуться під егідою цієї організації, мають юридично зобов’язальний характер.


Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями:  



Сейчас читают про: