Вітчизняний досвід підтримки інноваційної діяльності

Одним із найдієвіших інструментів підтримки держа­вою інноваційної діяльності є її регламентація та створен­ня сприятливого інституційно-правового середовища для суб'єктів інноваційного процесу.

У Законі України «Про інноваційну діяльність» вказу­ється, що державне регулювання інноваційної діяльності здійснюється шляхом:

—визначення і підтримки пріоритетних напрямів ін­
новаційної діяльності державного, галузевого, регіональ­
ного і місцевого рівнів;

—формування і реалізації державних, галузевих, регіо­
нальних і місцевих інноваційних програм;

—створення нормативно-правової бази та економічних
механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної
діяльності;

—захисту прав та інтересів суб'єктів інноваційної ді­
яльності;

—фінансової підтримки виконання інноваційних про­
ектів;

—стимулювання комерційних банків та інших фінан­
сово-кредитних установ, що кредитують виконання інно­
ваційних проектів;

 

—встановлення пільгового оподаткування суб'єктів
інноваційної діяльності;

—підтримки функціонування і розвитку сучасної ін­
новаційної інфраструктури.

Регулювання інноваційної діяльності, відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльність», може здій­снюватися на різних рівнях управління державою різними державними структурами — від Верховної Ради до органів виконавчої влади на місцях. їх участь у регулюванні іннова­ційних процесів обумовлена тими функціями, які вони вико­нують у загальній системі управління економікою країни.

Верховна Рада України. Визначає єдину державну полі­тику в сфері інноваційної діяльності, створюючи законодав­чу базу для сфери інноваційної діяльності, затверджуючи пріоритетні напрями інноваційної діяльності та визначаю­чи обсяг асигнувань для фінансової підтримки інноваційної діяльності в межах Державного бюджету України.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, облас­ні, районні ради. Відповідно до їх компетенції затверджу­ють регіональні інноваційні програми, що кредитуються з відповідних бюджетів; визначають кошти відповідних бюджетів для фінансової підтримки регіональних іннова­ційних програм; доручають органам державного управлін­ня їх фінансування через державні інноваційні фінансово-кредитні установи у межах коштів, виділених у цих бю­джетах, і контролюють їх фінансування. *

Представницькі органи місцевого самоврядування. Затверджують місцеві інноваційні програми; у межах коштів бюджету розвитку визначають кошти місцевих бюджетів для фінансової підтримки місцевих інновацій­них програм; створюють комунальні інноваційні фінансо­во-кредитні установи для фінансової підтримки місцевих інноваційних програм за кошти місцевих бюджетів; дору­чають своїм виконавчим органам фінансування місцевих інноваційних програм за кошти місцевого бюджету через державні інноваційні фінансово-кредитні установи або че­рез комунальні інноваційні фінансово-кредитні установи; контролюють фінансування місцевих інноваційних прог­рам і діяльність комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ.

Кабінет Міністрів України. Його функції у сфері ін­новаційної діяльності полягають у:

—забезпеченні реалізації державної політики у сфері
інноваційної діяльності;

—підготовці та поданні Верховній Раді України пропо­
зицій щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльності
як окремої загальнодержавної програми або в межах програ­
ми діяльності Кабінету Міністрів України, загальнодержав­
них програм економічного, науково-технічного, соціально­
го, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

—здійсненні заходів щодо реалізації пріоритетних на­
прямів інноваційної діяльності;

—сприянні створенню ефективної інфраструктури у
сфері інноваційної діяльності;

—створенні спеціалізованих державних інноваційних
фінансово-кредитних установ для фінансової підтримки
інноваційних програм і проектів, затвердженні їх статутів
чи положень про них, підпорядкуванні цих установ спеці­
ально уповноваженому центральному органу виконавчої
влади у сфері інноваційної діяльності;

—підготовці та поданні до Верховної Ради України як
складової частини проекту Закону «Про Державний бю­
джет України» на відповідний рік пропозиції щодо обсягів
бюджетних коштів для фінансової підтримки інновацій­
них проектів через спеціалізовані державні інноваційні
фінансово-кредитні установи;

—затвердженні положень про порядок державної реєс­
трації інноваційних проектів і веденні Державного реєстру
інноваційних проектів;

—інформуванні Верховної Ради України про виконан­
ня інноваційних проектів, які кредитувалися за кошти
Державного бюджету України, і про повернення до бюдже­
ту наданих раніше кредитів.

Спеціально уповноважений центральний орган вико­навчої влади у сфері інноваційної діяльності. На нього покладено такі повноваження:

—здійснення заходів єдиної науково-технічної та інно­
ваційної політики;

—підготовка і подання до Кабінету Міністрів України
пропозицій щодо пріоритетних напрямів інноваційної ді­
яльності, державних інноваційних програм і щодо необ­
хідних обсягів бюджетних коштів для їх кредитування;

—координування робіт у сфері інноваційної діяльнос­
ті інших центральних органів виконавчої влади;

—формування окремого підрозділу для кваліфікуван­
ня інноваційних проектів з метою їх державної реєстрації;

—реєстрація інноваційних проектів і ведення Держав­
ного реєстру інноваційних проектів;

—підготовка і подання до Кабінету Міністрів України
пропозицій щодо створення спеціалізованих державних
інноваційних фінансово-кредитних установ для фінансо­
вої підтримки інноваційних програм і проектів, розроб­
лення статутів чи положень про ці установи;

—затвердження порядку формування і використання
коштів підпорядкованих йому спеціалізованих державних
інноваційних фінансово-кредитних установ і контролю­
вання їх діяльності;

—делегування державним інноваційним фінансово-
кредитним установам здійснення конкурсного відбору пріо­
ритетних інноваційних проектів і фінансової підтримки
цих проектів у межах коштів, передбачених Законом «Про
Державний бюджет України» на відповідний рік;

—організація підвищення кваліфікації спеціалістів у
сфері інноваційної діяльності.

Центральні органи виконавчої влади. Здійснюють підготовку пропозицій щодо реалізації інноваційної полі­тики у відповідній галузі економіки, створюють організа­ційно-економічні механізми підтримки її реалізації; до­ручають державним інноваційним фінансово-кредитним установам проведення конкурсного відбору пріоритетних інноваційних проектів із пріоритетних галузевих напря­мів інноваційної діяльності і здійснення фінансової під­тримки цих проектів у межах коштів, передбачених Зако­ном «Про Державний бюджет України» на відповідний рік.

Отже, органи державної влади, відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльність», здійснюють регу­лювання інноваційної діяльності переважно прямими ме­тодами, через формування інноваційної інфраструктури,

визначення пріоритетних напрямів інноваційного розвит­ку, відбору перспективних з погляду визначених пріорите­тів інноваційних проектів і їх фінансову підтримку за раху­нок бюджетних коштів. Однак надання переваги методам прямої дії криє у собі певні загрози. Практика свідчить, що ефективність методів прямої дії суттєво впливає на суб'єк­тивні чинники: упередженість осіб, що приймають рішен­ня, їх недостатня компетентність у питаннях експертизи проектів, прихована зацікавленість та лобіювання вибору конкретного проекту тощо. Тому останнім часом у країні усе частіше вдаються до непрямих методів регулювання стимулюючого характеру. Зокрема, фінансова підтримка інноваційних проектів не означає пряме державне фінан­сування без повернення вкладених коштів. Згідно із Зако­ном суб'єктам інноваційної діяльності для виконання ни­ми інноваційних проектів може бути надано фінансову підтримку в різних формах.

1. Повне безвідсоткове кредитування (на умовах інфля­
ційної індексації) пріоритетних інноваційних проектів за
кошти Державного бюджету України, кошти бюджету Ав­
тономної Республіки Крим і кошти місцевих бюджетів.

2.Часткове (до 50%) безвідсоткове кредитування інно­
ваційних проектів за кошти Державного бюджету Украї­
ни, кошти бюджету Автономної Республіки Крим і кошти
місцевих бюджетів за умови залучення до фінансування
проекту решти необхідних коштів виконавця проекту і/або
інших суб'єктів інноваційної діяльності.

3.Повна або часткова компенсація (за кошти Держав­
ного бюджету України, кошти бюджету Автономної Рес­
публіки Крим і кошти місцевих бюджетів) відсотків, які
сплатили суб'єкти інноваційної діяльності комерційним
банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кре­
дитування інноваційних проектів.

4.Надання державних гарантій комерційним банкам,
які здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних
проектів.

5. Майнове страхування реалізації інноваційних про­
ектів у страховиків відповідно до Закону України «Про
страхування».

Такі умови надання фінансової підтримки підвищують відповідальність суб'єктів інноваційної діяльності за об­ґрунтування і реалізацію інноваційних проектів. У цьому разі держава бере на себе лише незначну частину ризику, пов'язаного з реалізацією інновацій.

У країнах із розвинутою ринковою економікою інстру­ментарій непрямих методів управління різноманітний і зо­середжений переважно в сфері оподаткування, де діє бага­то пільг:

—пільгове оподаткування прибутку через зменшення
оподатковуваної бази і ставок оподаткування, вирахуван­
ня з податкових платежів;

—пільгове оподаткування операцій, пов'язаних з обо­
ротом науково-технічної продукції, наприклад оподатку­
вання за нульовою ставкою податку на додану вартість;

—надання дослідного та інвестиційного кредиту (по­
даткового) — відстрочення податкових платежів у частині
витрат з прибутку на інноваційні цілі;

—зменшення податку на приріст інноваційних витрат;

—«податкові канікули» протягом кількох років на
прибуток, отриманий від реалізації інноваційних проектів;

—пільгове оподаткування дивідендів юридичних і фі­
зичних осіб, отриманих за акціями інноваційних підпри­
ємств;

—ув'язування пільг з урахуванням пріоритетності
здійснюваних проектів;

—пільгове оподаткування прибутку, отриманого внас­
лідок використання платежів, ліцензій, ноу-хау та інших
нематеріальних активів інтелектуальної власності;

—зниження ставок податку на прибуток на замовлені
та спільні НДДКР;

—зменшення оподаткованого прибутку на суму вар­
тості приладів та устаткування, що передаються вищим
навчальним закладам;

—вирахування з оподаткованого прибутку внесків до
благодійних фондів, діяльність яких пов'язана з фінансу­
ванням інновацій;

—зарахування частки прибутку інноваційних підпри­
ємств на спеціальні рахунки з подальшим пільговим опо­
даткуванням у разі використання на інноваційні цілі.

В Україні, однак, використовуються лише деякі види цих пільг.

1. 50% податку на прибуток і 50% податку на додану вартість залишається у розпорядженні підприємства за умов, що виконання інноваційного проекту почнеться не пізніше, ніж через півтора року від дати його державної реєстрації. Ці кошти мають бути зараховані на спеціаль­ний рахунок і використовуватись винятково на фінансу­вання інноваційної діяльності. Якщо ці кошти не викорис­тані протягом терміну пільгового оподаткування і рокупісля цього, вони підлягають зарахуванню до Державного бюджету України. Однак пільгове оподаткування реалізу­ється за умови, що суб'єкт інноваційної діяльності про по­чаток реалізації інноваційного проекту у місячний термін повідомляє відповідний орган Державної податкової адмі­ністрації і з усіх господарських операцій, пов'язаних з вико­нанням інноваційного проекту, веде окремий бухгалтер­ський облік.

2. Інноваційним підприємствам дозволяється приско­рена амортизація основних фондів і встановлюється що­
річна двадцятивідсоткова норма прискореної амортизації
основних фондів групи III. При цьому амортизація основ­
них фондів групи III проводиться до досягнення балансо­
вою вартістю групи нульового значення.

3. Інноваційні підприємства сплачують земельний по­
даток за ставкою в розмірі 50% від діючої ставки оподат­
кування.

4. Необхідні для виконання пріоритетного інновацій­
ного проекту, який передбачає випуск інноваційного про­
дукту і щодо якого прийнято постанову Кабінету Міністрів
України про його особливу важливість, сировина, устатку­
вання, обладнання, комплектуючі та інші товари (крім під­
акцизних товарів), яких не виробляють в Україні або ви­
робляють, але вони не відповідають вимогам проекту, при
ввезенні в Україну протягом терміну чинності свідоцтва
про державну реєстрацію інноваційного проекту звільня­
ються від сплати ввізного мита та податку на додану вар­
тість. При цьому номенклатура та обсяги ввезення сирови­
ни, матеріалів, устаткування, обладнання, комплектуючих
та інших товарів мають бути визначені в інноваційному
проекті перед його державною реєстрацією.

Названі пільги стосуються інноваційних підприємств, у яких частка інноваційної продукції становить не менше 70% від загальної кількості продукції, або ж тих, що реа­лізують інноваційні проекти, внесені у Державний реєстр інноваційних проектів. Це сприяє технологічному прориву, оскільки підтримку, як правило, надають базисним ін­новаціям, тобто вона має точковий характер. Однак біль­шість підприємств впроваджують інновації в процесі вдо­сконалення своєї діяльності, паралельно із виготовленням основної продукції, життєвий цикл якої ще триває. Як пра­вило, нова продукція на початку свого життєвого циклу не може займати 70% від загального випуску, а в міру розгор­тання її виробництва у наступні роки вона перестає бути но­вою. Отже, під дію вказаних пільг не підпадає багато аспек тів інноваційної діяльності підприємств, що свідчить про необхідність подальшого вдосконалення системи непрямих методів регулювання інноваційної діяльності в Україні.

Показовим щодо цього є досвід економічно розвинутих країн, де сформовані ефективні механізми такого регулю­вання. Зокрема, США та Велика Британія підтримують низький рівень оподаткування корпорацій і вважають це потужним стимулом для ризикових технологічних змін. У Німеччині, Іспанії та Італії низькі ставки базових податків доповнені спеціальними системами заохочування ризико­вих проектів. Франція застосовує іншу комбінацію: високі податки для всіх і різні спеціальні стимули інноваційного підприємництва. Це означає, що в Україні необхідно фор­мувати свою систему методів державного регулювання ін­новаційної діяльності, яка на власному історичному та ментальному ґрунті стимулюватиме підприємницькі струк­тури до інноваційного розвитку.

Вітчизняна практика підтримки інноваційної діяль­ності є недостатньо ефективною. Перевага надається мето­дам прямого адміністрування, дієвість яких залежить від суб'єктивної оцінки інноваційного проекту особами, що здійснюють його експертизу. Однак стимулом до іннова­ційної діяльності має бути більший дохід інноватора, що забезпечується непрямими методами регулювання, ефек­тивність яких підтверджується досвідом економічно роз­винутих країн. Отже, вдосконалення державної інновацій­ної політики повинно відбуватися у напрямі збагачення їх інструментарію.