Діагноз та диференційний діагноз

Діагноз оснований на даних анамнезу, огляду, підтверджується ендоскопічним дослідженням секреторної функції шлунка, виявлення інфікованості Helicobacter pylori, гістологічним дослідженням біоптату слизової оболонки шлунка.

При фібро гастроскопії спостерігається декілька типів зміни слизової оболонки шлунку у випадках хронічного гастриту, а саме: поверхневий, гіпертрофічний, геморагічний, ерозивний, субатрофічний, атрофічний та змішаний. Фракційне дослідження шлункового соку дозволяє оцінити секреторну, кислото- і ферменментоутворюючу функцію шлунка.

Обов’язковим є уточнення наявності інфікованості Helicobacter pylori.

Диференційний діагноз хронічного гастриту та гастродуоденіту слід проводити з функціональними секреторними та моторними розладами шлунку і дванадцятипалої кишки, виразковою хворобою цих відділів, захворювання міліарної системи.

Лікування.

Особливості лікування залежать від періоду захворювання, характеру клініко-ендоскопічних змін, стану секреторної функції шлунка та порушень моторно-евакуаторної функції шлунка і дванадцятипалої кишки.

При загостренні:

1. Вибір умов лікування (стаціонар чи амбулаторно).

2. Вибір режиму фізичної активності, застосування ЛФК.

3. Призначення дієтичних заходів (стіл №1 або №5).

4. Індивідуальний підбір комплексного лікування з урахуванням етіології, основних патогенетичних механізмів і ведучих симптомів.

При наявності НР проводиться анти-НР-терапія (В).

Варіанти потрійної терапії:

1. Де-Нол по 120-240 мг 3 рази на день

Клариміцин (клацид) 7,5 мг/кг/день

Амоксицилін (флемоксин) по 250-500 мг на 2 рази на день

 

2. Де-Нол по 120-240 мг 3 рази на день

Метронідазол по 250-500 мг 2 рази на день

- найчастіше – підвищення кисло утворення, порушення кислото нейтралізуючої функції шлунка (субкомпенсована облужнюча здатність);

- збільшення протеолітичної активності.

Внутрішньошлункова рН-метрія:

а) нормоацидний стан:

- рН тіла шлунка 1,6-2,3;

- рН астрального відділу 2,1-3,0.

б) гіперацидний стан:

- рН шлунка < 1,6;

- рН астрального відділу < 2,1.

Облужнуюча здатність шлункового соку:

частіше субкомпенсована: РН антрума – рН тіла= 1,5-4,0

некомпенсована: РН антрума – рН тіла < 1,0-1,5

рідко коли компенсована: РН антрума – рН тіла ≥ 4,0

 

Фракційний метод:

ВАО ≥ 1,14 – 2,38 ммоль/година

SAO ≥ 3,20 – 5,30 ммоль/година

 

Ендоскопічні критерії:

- наявність характерних ендоскопічних ознак зміненої слизової оболонки шлунка та ДПК відповідно до класифікації ХГД (поверхневий, гіпертрофічний, геморагічний, ерозивний, змішаний);

- наявність дуоденогастрального рефлюкса та інших-евакуаторних порушень;

- виявлення етіологічних факторів.

Найбільш часто:

При поверхневому ХГД: запальний набряк, гіперемія, контактна кровоточивість.

При субатрофічному (атрофічному)ХГД: слизова оболонка ДПК бліда, сірого кольору, потончена, циркулярні складки згладжені, просвічується судинна сітка підслизового шару.

Амоксилін (флемоксин) по 250-500 мг 2 рази на день

Квадротерапія:

Де-Нол по 120-2450 мг 3 рази на день

Амоксилін (флемоксин) по 250-500 мг 2 рази на день

Клариміцин (еротміцин, клацид) по 250-500 мг 2 рази на день

Метронідазол по 250 – 500 мг 2 рази на день (або фуразолідон).

Патогенетична медикаментозна терапія проводиться з урахуванням рівня кислото продукції та типу порушень моторно-евакуаторної функції шлунку (Д).

Антисекреторні препарати (блокатори Н₂ – рецепторів гістаміну на 2-3 тижні, селективні М₁-холітики на 4 тижні). При необхідності – антацидні препарати з цитопротективним сорбційним ефектом – на 10-14 днів («Золотий стандарт» - Смекта по 1 пакетику 3-4 рази на день);

Прокінетики (Мотиліум) при наявності рефлюксів та дуоденостазу – на 10-14 днів;

Спазмолітики (Но-шпа, Метацин) – на 7-10 днів;

Препарати антистресорної дії сибазон, персен, ново-пассит – на 3 тижні.

Після відміни антистресорних препаратів призначають препарати, що поліпшують трофіку слизової оболонки шлунка та ДПК (репаранти) – Альтан, Смекта, Сукральфат, Ліквітон, спіруліна, облепіхова олія – строком на 4-6 тижнів. Одночасно проводиться лікування супутньої патології – призначення ферментних препаратів (Креон), кишкових спазмолітиків (Дицетал), при запорах – Форлакс та інші.

У стадії клінічної ремісії: фітотерапія, бальнеотерапія, фізіолікування, ЛФК.

Диспансерне спостереження:

- ерозивний ХДГ – 5 років з часу останнього загострення (кратність обстеження – 3 рази на рік, ендоскопічного дослідження – 2 рази на рік).