Форми права власності на землю в Україні

Земельний кодекс України (ст. 78) розкриває зміст права власності на землю як сукупність повноважень володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою.

Основним повноваженням власника є володіння землею, яке створює необхідні юридичні передумови для здійснення двох інших повноважень - користування та розпорядження. Володіти землею може і невласник. але тільки відповідно до закону. Володіння землею здійснюється шляхом перенесення на місцевість проектів землеустрою з закріпленням меж земельної ділянки в натурі.

Право користування землею - це закріплена законом можливість господарської експлуатації землі і використання її корисних властивостей. Право користування тісно пов'язане з правомочністю володіння.

Право розпоряджатися землею - це встановлена законом можливість визначати юридичну частку земельної ділянки (право продавати земельну ділянку, дарувати її і т.п.).

Найбільш поширеним об'єктом права власності на землю є земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в ЇЇ межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться.

Земельний кодекс України закріплює три форми власності на землю:

· приватну,

· комунальну

· державну.

Земельний кодекс визначає перелік земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, зокрема, землі загального користування населених пунктів, землі під залізницями, автомобільними дорогами, під об'єктами природно-заповідного фонду та інші.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель приватної та комунальної власності. Держава набуває права власності на землю у разі:

1. відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

2. придбання за цивільно-правовими угодами;

3. прийняття спадщини;

4. передачі у власність держави земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами;

5. конфіскації земельної ділянки.

У виняткових випадках і іноземні держави можуть набувати у власність земельні ділянки для розміщення будівель і споруд дипломатичних представництв та інших, прирівняних до них, організацій. Правовий режим таких земель визначається міжнародними договорами.

Право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку посвідчується державними актами.