Порівняйте положення формаційної та цивілізаційної парадигм у дослідженні суспільства

Формаційна парадигма дала змогу вперше дістати цілісне уявлення про історичний розвиток суспільства, розкрити закономірності функціонування його складників, причини й тенденції змін, що очікують людство.

Формаційна парадигма базується на принципах класичної загальнонаукової парадигми Декарта-Ньютона; реалізується гносеологічний підхід, а людина є суб’єктом пізнання об’єктивних процесів;суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами, революційна зміна виробничих відносин і політико-юридичної надбудови; держава є надбудовою над економічним базисом, має класову природу та виступає знаряддям панівного класу; суспільство складається з базису і надбудови. Базис – сукупність домінантних виробничих відносин, які вирішальним чином впливають на структуру політико-юридичної та ідеологічної надбудови; розв’язання антагоністичної суперечності між новими продуктивними силами і застарілими виробничими відносинами, між базисом і надбудовою через соціальну революцію; проходження кожним суспільством історичних етапів: первіснообщинної, рабовласницької, феодальної, капіталістичної, комуністичної суспільно-економічних формацій.

Цивілізаційна парадигма в свою чергу базується на принципах системно-синергетичного аналізу; в ній реалізується онтологічний підхід, де людина є суб’єктом пізнання та предметно-перетворювальної діяльності; суперечність між відносно самостійними індивідами та суспільством. Біля витоків цього підходу стояли Лейбніц, Готе, Менделєєв, Дарвін.

Цивілізаціина парадигма передбачає розглядати людство як ціле, що утворює світові цивілізації. Одиницею істор розвитку людства виступає конкретне суспільство, що нале­жить до певної цивілізації і характер власними етапа­ми розвитку. Самобутність кожної цивілізації та особливості сусп-ва, що входить до неї, взаємодія між цивілізаціями та сусп-вами є фундаментальною характеристикою їхнього істор розвитку. Форми такої взаємодії постійн зміню­валися від війн до співіснуваня, формуваня інтеграційних утворень.

Зміна форм суспільної залежності людей, наростання свободи як сенс історії; держава є організаційним центром суспільства, що в легітимний спосіб забезпечує досягнення спільних цілей усіх членів суспільства; суспільство є органічною цілісністю, яку утворюють політична, духовно-культурна, соціальна та економічна підсистеми; процес диференціації усіх сфер суспільного життя задля більш ефективного досягнення суспільним цілей із наступною інтеграцією їх у нову цілісність; індивідуальний шлях розвитку кожного суспільства, що належить до певної цивілізації, яка проходить етапи свого становлення, розквіту та занепаду.