Авторські та суміжні права

Бажання творця увіковічнити своє ім’я, очевидно можна віднести до первинних, природних прав людини, і приклади таких спроб відомі з давніх часів,хоча до нового часу смиренність колективної творчості,загалом, домінувала в людських суспільствах. Починаючи з епохи європейського відродження і у новий час, коли разом з іншими зрушеннями в ментальності й світогляді, розвивається індивідуалізм і раціоналізм, творці намагаються фіксувати своє авторство правими засобами. Практичні проблеми, пов’язані з отриманням прибутків від продажу копій художніх творів, і шляхи їх правового вирішення виникли, на думку В.Л.Чубарєва в зв'язку з поширенням друкарства, як засобу неконтрольованого розмноження творів. Спочатку охорона від несанкціонованого друку і продажу копій творів здійснювалась через надання патентів на виключне право певний час розпоряджатися відтворенням та продажем творів. За порушення цих прав передбачалися штрафи, арешти, конфіскація незаконних копій з одночасним відшкодуванням збитків. Так склалося історично, що практика отримання таких виключних прав початково стосувалася не авторів, а власників друкарень, у яких вперше друкувалися ті чи інші твори. Автори ж, як і художники, скульптори чи архітектори, зазвичай, отримували гонорари та інші види матеріальної підтримки з боку можновладців – меценатів чи безпосередніх замовників.

Статут Королеви Анни про авторське право 1710 р. вперше забезпечив авторам виключне право на подальше опублікуван­ня книги. Це право забезпечувалося на 14 років від дня першого опублікування і могло бути за окрему винагороду повністю бути викуплене видавцем. Якщо весь цей термін автор залишався живим і його права у нього не було викуплено, йому надавався новий та­кий же термін, після чого твір переходив у вільне користування.У Франції в 1791 і 1793 рр. було прийнято два декрети, якими забезпечувалось виключні права автора на доходи з опублікування чи виконання його твору: право було пожиттєвим для автора, а після його смерті декрети впродовж 5 (за другим декретом – 10) років захищали й виключні права його спадкоємців.

Надаючи захист авторським правам, законодавець узгоджує досить суперечливі мотиви: по-перше забезпечує баланс інтересів між правами творців на їх твори та правом суспільства на доступ до цих творів; по-друге, заохочує твор­чість і сприяє вільній та ефективній торгівлі результатами творчої діяльності з тим, щоб сприяти економічному йкультурному розвитку суспільства;по-третє, охороною прав творців сприяє підтримці їх інтересу до творчої діяльності на рівні, задовільному для потреб суспільного розвитку.

У зв'язку з глобалізацією світового ринку завдання з захисту авторських прав, значно усклад­нились. Рівень і вимоги до його реалізації є різним у кожній державі. Крім того, національні, етнічні, релігійні та інші особливості суспільного устрою накла­дають на правове регулювання елементів культури істотні відмінності.

Поряд з правами автора і у зв'язку з ними виникають і суміжні права:

• право виконавців на їх (власне) виконання;

• право виробників фонограм на їх фонограми;

• право організацій мовлення на їх радіо- або телеві­зійні програми.

Суміжні права при цьому відзначаються двома особливостями:

1) вони полягають у законному ви­користанні чужихправ (автора)

2) вони є результатом творчої діяльності, але,переважно, на основі використання вже публічно відомих творів.

Крім того, до групи авторських та суміжних прав відносять такі нові категорії ПІВ як комп’ютерні програми;компіляції даних (бази даних) і наукові відкриття. Як вже було зазначено ПІВ цієї групи виникають з моменту створення або виконання самого твору, тобто формально не залежать від надання охоронного державного акту.