Заходи та процедури, що застосовуються до боржника в процесі провадження у справі про банкрутство

З метою попередження порушення справи про банкрутство ГК України (ст. 211) та Законвід 14.05.1992 (ст. 5 та ст. 6) передбачають заходи запобігання банкрутству та позасудові процедури, обов'язок вжиття (застосування) яких покладається на засновників та учасників суб'єктів господарювання, власників майна, органів державної влади та орга­ни місцевого самоврядування в межах їх повноважень. До заходів запобігання банкрутству на­лежать:

- надання боржнику фінансової допомоги в розмірі, достатньому для пога­шення його зобов'язань перед кредиторами;

- взяття на себе зобов'язань перед особами, що надали фінансову допомогу боржникові.

Позасудовими процедурами є санація боржника до порушення справи про банкрутство (позасудова процедура санації).

Позасудова процедура санації – це система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати засновник (учасник, акціонер) боржника, власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, кредитор боржника, інші особи з метою запобігання банкрутству боржника шляхом вжиття організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до порушення провадження у справі про банкрутство. При цьому боржник самостійно розробляє план санації, погоджує його з усіма забезпеченими кредиторами та отримує рішення загальних зборів кредиторів про його схвалення. У подальшому цей план санації підлягає затвердженню господарським судом. Строк дії позасудової процедури санації не може перевищувати 12 місяців з дня затвердження господарським судом плану санації. Протягом цієї процедури діє мораторій на задоволення вимог кредиторів та заборона на порушення справи про банкрутство боржника.

До боржника в процесі провадження справипро банкрутство застосовуються також судові процедури: розпорядження майном боржника; мирова угода; санація (відновлення платоспроможності) боржника; ліквідація банкрута.

Розпорядження майном боржника - обов'язкова (за окремими винятками) судова процедура у будь-якій справі про банкрутство. Під розпорядженням майном розуміється система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, проведення аналізу його фінансового становища, а також визначення наступної оптимальної процедури (санації, мирової угоди чи ліквідації) для задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів. На підставі рішення господарського суду здійснення такої процедури покладається на розпорядника майном боржника. Процедура вводиться строком на 115 календарних днів і може бути продовжена господарським судом за вмотивованим клопотанням розпорядника майна, комітету кредиторів або боржника не більше ніж на 2 місяці.

Санація боржника - це система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів. Вона може включати реструктуризацію підприємства, боргів і активів та/або зміни організаційно-правової та виробничої структури боржника.

Процедура санації вводиться ухвалою господарського суду за клопотанням комітету кредиторів строком на 6 місяців. За вмотивованим клопотанням керівника санації чи комітету кредиторів цей строк може бути продовжено господарським судом, але не більше ніж на 12 місяців.

Одночасно господарський суд за погодженням комітету кредиторів призначає керуючого санацією, основне призначення якого - розробка і забезпечення ви­конання схваленого комітетом кредиторів і затвердженого господарським судом плану санації.

Мирова угода (як судова процедура у справі про банкрутство) - це домовле­ність між боржником і кредиторами щодо відстрочки та (або) розстрочки, а та­кож прощення (списання) кредиторами боргів боржника, що оформляється як письмова угода сторін.

Мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, за­безпечених заставою, вимог другої та наступних черг, визначених Законом. Не підлягає прощенню (списанню) за умовами мирової угоди заборгованість із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове держав­не пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціаль­ного страхування.

З метою недопущення порушення прав забезпечених кредиторів Законом передбачена необхідність схвалення укладеної боржником і кредиторами мирової угоди забезпеченими кредиторами.

Зміст мирової угоди:

- обов'язкові положення: про розміри, порядок і строки виконання зобов'язаньборжника; про відстрочку чи розстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини;

- факультативні положення: про виконання зобов'язань боржника третіми особами; про обмін вимог кредиторів на акції боржника; про задоволення вимог кредиторів іншими способами, що не суперечать закону.

Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. Вона набирає чинності у разі затвердження її господарським су­дом, про що виноситься відповідна ухвала. Рішення про укладення мирової угоди приймається: від імені кредиторів - комітетом кредиторів більшістю голосів за умови наявності письмової згоди на це всіх кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою; від імені боржника — керівником боржника або арбітражним керуючим, які виконують повноваження органів управління боржника.

Винесення господарським судом ухвали про затвердження мирової угоди є підставою для припинення провадженні у справі про банкрутство.

У разі не затвердження господарським судом мирової угоди (якщо було порушено порядок укладення мирової угоди або мирова угода містить умови, що суперечать закону), така угода вважається неукладеною.

Мирова угода може бути розірвана за рішенням господарського суду у разі:

- невиконання боржником умов мирової угоди щодо не менше ніж третини вимог кредиторів;

- провадження боржником дій, які порушують права та законні інтереси кре­диторів.

У разі невиконання мирової угоди кредитори можуть виявити свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому мирової угодою.

Ліквідаційна процедура у справі про банкрутство. Під ліквідацією розуміється припинення суб’єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення у встановленому порядку вимог кредиторів шляхом продажу його майна.Тривалість ліквідаційної процедури -12 місяців. Забезпечення проведення цієї про­цедури покладається на ліквідатора.

Ліквідатор- фізична особа, яка відповідно до судового рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення вимог кредиторів у встановленому законом порядку.

Ліквідаційна комісія (її склад) призначається господарським судом за кло­потанням ліквідатора, погодженим з комітетом кредиторів.

Ліквідатору надається право вибору способу продажу активів банкрута для забезпечення відчуження майна за найвищою ціною. Такими способами є проведення аукціону та продаж безпосередньо юридичній або фізичній особі. Отримані від продажу майна та інші кошти банкрута спрямовують­ся на задоволення вимог кредиторів відповідно до черговості встановленої ст. 45 Закону від 14.05.1992 р. При цьому вимоги кожної наступної черги задовольняються у міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги, крім випадків, установлених законом. У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

Після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор складає звіт т а ліквідаційний баланс, які з урахуванням думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів затвер­джуються господарським судом.

Відзначимо, що зазначений порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом є загальним. Особливості процедури банкрутства встановлені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» для окремих категорій боржників: суб’єктів підприємницької діяльності, що мають суспільну, іншу цінність або особливий статус (ст.85); сільськогосподарських підприємств (ст. 86); страховиків (ст. 87); професійних учасників ринку цінних паперів та інститутів спільного інвестування (ст. 88); емітента чи управителя іпотечних сертифікатів, управителя фонду фінансування будівництва чи управителя фонду операцій з нерухомістю (ст.89); фізичної особи (ст.90-92); фермерського господарства (ст. 93); боржника, що ліквідується власником (ст. 95); державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків (ст.96).

Також, передбачені особливості провадження санації боржника його керівником (ст. 94).