Контрдоводи – це доводи, що є основою спростування певного висновку та обґрунтування його заперечення

Контрдоводи з відповідним йому висновком складає контраргумент. В процесі критичного мислення контрдоводи повинні бути або відкинутими, або прийняті з відповідними змінами висновку. Це зумовлене тим, що одночасне існування і аргументу, і контраргументу свідчить про наявність в міркуванні якоїсь неправди.

Виявлення у тексті резонів здійснюється змістовним та формальним способом. Сутність змістовного способу випливає із зв'язку висновку та його резону: висновок В є істинним тому, що істинним є резон R. Зрозумівши смисл тексту в цілому, ми віднесемо до числа резонів усі інші судження або умовиводи, що обґрунтовують істинність висновку.

Формальний спосіб ґрунтується на врахуванні ключів стандартного місцезнаходження доводів і відповідних їм слів-індикаторів. Зазвичай резони не виносяться у назву тексту, хоча в деяких випадках – сенсаційності, вирішального значення у вирішенні злободенної проблеми і так далі – це може трапитись.

Для звернення уваги до резонів використовують ряд слів-індикаторів: "...тому, що", "...так як", "...остільки, оскільки", "по-перше..., по-друге..." тощо.

У гарно побудованому тексті резони відносно конкретного висновку наводяться поряд із ним, раніше або пізніше. Вони можуть бути незалежними або залежними, в останньому випадку їх сила проявляється тільки при наведенні усієї їх сукупності. Тому взаємозалежні доводи необхідно збирати в одному місті. І слід пам'ятати, що у тексті можуть зустрічатися "доводи доводів", які обґрунтовують не висновок, а інші резони.

Для полегшення аналізу та візуалізації тексту використовують спеціальні для кожного класу елементів тексту підкреслення:

Проблема
Індикатор проблеми
Резон
Індикатор резону
Висновок
Індикатор висновку

Наприклад: Кількість розлучень збільшується і це насторожує. Вчених США зацікавила проблема: Що є причиною розлучень? Оскільки у деяких сім'ях розлучення є систематичними, вчені висунули гіпотезу: головна причина розлучень – успадковані гени. Подальші дослідження показали, що хоча у середньому ймовірність розлучення становить 20 %, однак, якщо один з близнюків вже розлучився, то ймовірність розлучення для іншого буде становити 45%. Додаткове підтвердження гіпотези про генетичну причину розлучень знаходимо при знайомстві з батьками двійників. Якщо батьки мають досвід розлучення, то ймовірність розлучення для кожного з двійників підвищується на 10%. Отже, головною причиною розлучень треба визнати гени чоловіка і жінки, що перебувають у шлюбі.

ТРЕТЄ КРИТИЧНЕ ПИТАННЯ: