2017-12-16
214
Цивільно-правова відповідальність за завдану шкоду врегульована низкою міжнародних договорів. У зв’язку з цим можна назвати такі: Конвенцію про цивільну відповідальність за ядерну шкоду (Відень, 1963 p.), Конвенцію про цивільну відповідальність у галузі морських перевезень ядерних матеріалів (Брюссель, 1971 p.), Конвенцію про транскордонні забруднення повітря на великі відстані (Женева, 1979 p.), Конвенцію про цивільну відповідальність за шкоду від забруднення нафтою (Брюссель, 1969 p.), Конвенцію про цивільну відповідальність за шкоду від забруднення нафтою в результаті розвідки та розробки мінеральних ресурсів (Лондон, 1976 p.), Конвенцію про збитки, завдані іноземними повітряними суднами третім особам на поверхні (Рим, 1952 p.), Конвенцію про перевезення морем пасажирів та їх багажу (Афіни, 1974 p.), Конвенцію про уніфікацію деяких правил щодо відповідальності за зіткнення суден внутрішнього плавання (Женева, 1960 p.), Конвенцію ООН про відповідальність операторів транспортних терміналів у міжнародній торгівлі (Відень, 1991 p.), Конвенцію про цивільну відповідальність за шкоду, завдану при перевезенні небезпечних вантажів автомобільним, залізничним і внутрішнім водним транспортом (Женева, 1989 р.) та ін.
Важливе значення для України має ГаазькаКонвенція про право, що застосовується до дорожньо-транспортних пригод від 04.05.1971 р. (Україна приєдналася до неї 15.06.2011 р., набрання чинності для України 18.12.2011 р.), яка передбачає низку колізійних прив’язок.Конвенція визначає право, що застосовується до цивільної недоговірної відповідальності, яка виникає внаслідок дорожньо-транспортних пригод, незалежно від того, який вид провадження використовується для забезпечення цієї відповідальності. Відповідно до Конвенції дорожньо-транспортна пригода означає пригоду, до якої причетні один чи більше транспортних засобів, незалежно від того, чи є вони моторними, чи ні, та яка пов'язана з рухом на дорогах загального користування, територіях, відкритих для громадськості, або приватних територіях, право доступу до яких мають окремі особи. Правом, що застосовується, є внутрішнє право Держави, у якій відбулася пригода. Робляться такі винятки з цього правила: a) У випадках, коли до пригоди причетний лише один транспортний засіб і його зареєстровано у Державі, іншій ніж та, у якій відбулася пригода, застосовується внутрішнє право Держави реєстрації для визначення відповідальності: – стосовно водія, власника чи будь-якої іншої особи, яка має контроль над транспортним засобом або речове право на нього, незалежно від їхнього постійного місця проживання; – стосовно потерпілого, який є пасажиром і постійне місце проживання якого знаходиться в Державі, іншій, ніж та, у якій відбулася пригода; – стосовно потерпілого, який перебуває поза транспортним засобом на місці пригоди й постійне місце проживання якого знаходиться в Державі реєстрації. У випадках, коли є два чи більше потерпілих, право, що застосовується, визначається окремо для кожного з них. b) У випадках, коли до пригоди причетні два чи більше транспортних засобів, положення пункту «a» застосовуються лише тоді, коли всі транспортні засоби зареєстровано в одній і тій самій Державі. c) У випадках, коли одна чи більше осіб, які перебували поза транспортним засобом або транспортними засобами на місці пригоди, причетні до пригоди й можуть нести відповідальність, положення пунктів «a» та «b» застосовуються лише тоді, коли всі ці особи мають постійне місце проживання в Державі реєстрації. Це саме застосовується, навіть якщо ці особи є також потерпілими в пригоді. Стосовно транспортних засобів, які не зареєстровані чи зареєстровані в декількох Державах, замість права Держави реєстрації застосовується право Держави постійної стоянки. Це саме застосовується, якщо ні власник, ні особа, яка володіє транспортним засобом або має контроль над ним, ні водій транспортного засобу не мають постійного місця проживання в Державі реєстрації на час пригоди. Незалежно від права, що застосовується, під час визначення відповідальності враховуються норми, які стосуються контролю та безпеки дорожнього руху та які були чинними в місці та на час пригоди. Право, що застосовується, визначає, зокрема: 1) підставу й обсяг відповідальності; 2) підстави для звільнення від відповідальності, будь-кого обмеження відповідальності й будь-якого розподілу відповідальності; 3) наявність і види шкоди чи збитків, які можуть підлягати відшкодуванню; 4) види та обсяг збитків; 5) можливість переходу права на відшкодування; 6) осіб, яким завдано збитків та які можуть вимагати їхнього відшкодування від свого імені; 7) відповідальність довірителя за дії свого агента чи роботодавця за дії свого працівника; 8) строки давності, у тому числі норми стосовно початку перебігу строків давності й переривання та зупинення цих строків.
