Дослідники справедливо називають постмодернізм «культурою швидких та легких дотиків» на відміну від важкої фігури буріння, яка була присутня в літературі модернізму

Опановуючи урбаністичну мовну стихію, особливості реального мовного простору України, письменник вдається до поліфонії з метою відобразити лексичний розвій сучасного міста використанням діалектизмів, сленгу, «звукових спотворень», «інтонаційних вивихів», іншомовних слів, просторічних проклять і лайки, кліше масової культури тощо. Так, наприклад, завдяки «небіжці Австрії», впевнений Андрухович, у безмежному мовно-національному різноманітті світу збережено український складник. Всередині самої збереженої мови завдяки цій найлегковажнішій з імперій зберігся діалект, однією з характерних рис якого є дивовижний набір смаковитих виразних германізмів, починаючи «фаною», «фертиком», «фриштихом» і «фарфоцлями», а закінчуючи майже сакральним «шляк би його трафив». («І що я, український письменник, робив би нині без цих германізмів?»). Екзотичні ярлики (лексеми-екзоти) на кшталт «багама-мама», «вежіфрітуана», «бунгало», лексичні казуси «косарі корсари», «папугу пугу», також, як і старослов’янізми, суржик, фразеологізми авторські та просторічні, синонімічні ряди, арго на різних рівнях його функціонування — далеко не повний перелік своєрідної колекції різноманітних лінгвістичних шарів, але який не лякає, а скоріш інтригує. Що ж до ненормативної лексики в текстах Андруховича, то вона «присутня, але не посутня». («Любов до лихослів'я часом озивається в мені — саме в такі моменти я знаходжу найпотрібнішу формулу порозуміння зі світом.») На думку Т. Гундорової, вербальні ігри, повтори слів, нецензурна лексика відображали у бубабістів тотальну дзеркальність і тавтологічність мовлення в посттоталітарному суспільстві.