Тема9:1. Наростання кризових явищ у культурі глобалізованого світу. Дегуманізація культури та її прояви в мистецтві XX ст

Сучасна суспільна думка все глибше й міцніше утверджується в усвідомленні глибинного зв'язку природного і соціального. Сьогодні вже для всіх очевидний цілий комплекс глобальних проблем, від вирішення яких залежить майбутнє:

· негативний вплив на природне середовище, погіршення екологічних умов життя людей, різке, і не завжди виправдане, збільшення витрачання природних ресурсів;

· посилення нерівномірності в рівнях соціально-економічного розвитку між промислово розвиненими і країнами, що розвиваються;

· створення зброї масового знищення (відмінність ядерної зброї від усієї попередньої полягає в тому, що вона навіть без прямого застосування, фактом свого існування, вже несе небезпеку); безперервні військові конфлікти (для порівняння такі дані: у XVII ст. у війнах загинуло 3,3 млн. чоловік, в XVIII ст. вже 5,4 млн., у ХІХ ст. – 5,7 млн., а тільки дві світові війни у ХХ ст. забрали понад 80 млн. життів.

Якщо в кінці століття глобальні проблеми, які загрожують самому існуванню людства, очевидні всім, то відповідні настрої в мистецтві виникли ще на межі XIX-XX ст. Серед художньої інтелігенції набирає популярності філософія Фрідріха Ніцше з його недомовленістю, відкиданням традиційних цінностей, включаючи християнство, переконаністю у власній обраності (характерний підзаголовок його книги «Як говорив Заратустра» – «Книга для всіх і ні для кого»). Показовим є феноменальний успіх книги Освальда Шпенглера «Занепад Європи», пронизаної песимізмом стосовно майбутнього цивілізації. Після Першої світової війни і з новою силою під час і після Другої у світоглядному центрі творчості багатьох великих майстрів опинилася філософія екзистенціалізму. Екзистенція – людське існування як єдність зовнішнього світу і внутрішніх переживань, але осягнути себе людина може тільки в межових ситуаціях ( боротьба, страждання, смерть ).

Екзистенціалізм як художній напрямок ґрунтується на концепції абсурдності життя. Найповніше вона виявилася у творчості А. Камю (1913-1960). Для А. Камю, як і для екзистенціалізму в цілому, весь світ, усе людське суспільство – суцільне «непорозуміння», абсолютний абсурд. Люди принципово самотні, замкнуті, приречені на взаємне нерозуміння. Кожна людина – цілий світ. Але ці світи не зв’язані один з одним. Спілкування людей йде лише поверхово і не торкає глибини душі, тому воно не веде до розмикання самітності.

Свій розвиток екзистенціалістська естетика одержала у творчості французького філософа і письменника Ж.-П. Сартра (1905-1980).

Одним із найвизначніших мислителів XX ст. є Мартін Гайдеггер (1889-1976), філософська творчість якого розглядає теми філософії буття, історії західноєвропейської цивілізації, гуманізму, сутності мислення, природи художньої творчості, філософії мови. Усе це виростає з основної задачі філософії Гайдеггера: звернути з помилкового шляху західної цивілізації та повернутися до забутих витоків мислення, до справжнього буття. Одним із кроків на цьому шляху стала розробка Гайдеггером власної філософської мови. Вона виступає як засіб коригування, уточнення понять, що відповідають значенням слів сучасної мови. Цьому служить принцип так званої деструкції. При створенні своєї філософської мови Гайдеггер ринеться до реконструкції філософських понять. Розуміння, тлумачення феномена можливо, за Гайдеггером, тільки тоді, коли той, що розуміє, вже заздалегідь має уявлення про даний феномен. Мова, за Гайдеггером, – це в першу чергу засіб існування індивідуальної самосвідомості.

Тема стосунків художника і маси, юрби стає лейтмотивом міркувань видатного іспанського філософа Хосе Ортеги-і-Гассета (1883-1955). Він категорично не приймав сучасного йому буржуазного суспільства з його тенденціями до нівелювання особистості, здрібніння культури, із контурами суспільства споживання з його масовою культурою, девальвацією цінностей класичного мистецтва, дегуманізацією. Ортега спрямований до зберігання особистості, необхідності виробити новий менталітет, інше ставлення до культури, інші психологічні моделі, а також моделі поведінки, що відповідають реаліям XX ст. Класичним твором Ортеги-і-Гассета стало есе «Дегуманізація мистецтва» (1925). Основні положення теорії «дегуманізації мистецтва» зводилися до розподілу реального предмета і предмета мистецтва, до висування на перший план власне естетичного переживання художника, його відношення до дійсності, очищеного від особистого емоційного пафосу, від власного відношення до світу.

Методологічні проблеми історії культури розробляв нідерландський філософ та історик Й. Гейзинга (1872-1945). Особливе значення у виникненні та розвитку світової культури Гейзинга надає грі. У першу чергу це стосується тих епох, в які поезія ще широко вписувалася в контекст життя суспільства, і який він протиставляє сучасному буржуазному суспільству з його поверховою, масовою за своїм характером культурою, що уніфікує. Криза сучасного мистецтва обумовлена, на його думку, прагненням вийти за межі того, що пізнається розумом.