Причини девіантної поведінки

Злочинність на планеті росте швидше, ніж чисельність населення, валовий національний дохід і інші показники. Коріння ж девіантної поведінки соціологи шукають в різних чинниках.

У науці виділяється декілька підходів концептуального характеру для пояснення девіантної поведінки. Перш за все слід назвати біологічні підходи. До них відносяться:

- теорія Ч.Ламброзо: люди схильні до певних типів поведінки по своєму біологічному складу; «кримінальний тип» є результат деградації на більш ранніх стадіях людської еволюції.

- концепція Х.Шелдона: девіантна поведінка пов'язана з особливостями будови людського тіла.

- теорія Прайса і Уткина: девиантность визначається аномаліями статевих хромосом.

Психологічне тлумачення причин девіантної поведінки дав З.Фрейд, який обгрунтовував девіацію «розумовими дефектами», «дегенеративністю», «недоумством», тобто як би запрограмированностью відхилень. Є ще культурологічне пояснення девіацій, яке будується на визнанні «конфлікту» між нормами культури (Селмін, Міллер).

Соціологічне пояснення девіантної поведінки (жодною мірою не відкидаючи всі названі причини) враховує в першу чергу соціальні і культурні чинники. Такий підхід пов'язаний перш за все з іменами Е.Дюркгейма і Р.Мертона.

Перша концепція спирається на категорію аномии, розробленої Е.Дюркгеймом. Аномія (від франц. – anomie) буквально означає беззаконня, безнормность. За допомогою цієї категорії Дюркгейм позначив полягання суспільства, що характеризується «соціальною дезорганізацією», коли культурні цінності, норми і соціальні зв'язки відсутні, ослаблені або суперечать один одному, коли відсутня чітка моральна регуляція поведінки індивідів.

Аномія трактується соціологами як таке полягання суспільства, в якому помітна частина членів, знаючи про існування норм, що зобов'язали їх, відноситься до них негативно або байдуже. Проблема аномии породжується перехідним характером епохи, тимчасовим упадком моральної регуляції її конкретно-економічних відносин (старі норми і цінності вже не відповідають реальним відносинам, а нові ще не склалися). До теоретичних побудов наочною ілюстрацією може служити ситуація в нашій країні, коли колишні регулятори поведінки руйнувалися, а нові ще не встояли.

Р.Мертон, автор соціологічного підходу з культурологічним відтінком, вважає, що аномия є результатом конфлікту між різними елементами ціннісно-нормативної системи суспільства, між загальними цілями і законними засобами їх досягнення, що культурно наказали. Наприклад, досягнення матеріального благополуччя злочинними засобами, або конфлікт між нормами тієї субкультури, яка прийнята в кримінальному світі, з одного боку, і загальновизнаними нормами, з іншою.

Соціологічні дослідження показують, що установки і орієнтації в молодіжних мікрогрупах (без індивідуального усвідомлення) часто стають мотивами девіантної поведінки, зокрема, біля неповнолітніх такі «невизначені мотиви» в 20-40% випадків стають безпосередньою причиною їх участі в крадіжках, згвалтуваннях і ін. Взагалі значна частина злочинів серед молоді пов'язана з орієнтацією на «групові» норми поведінки.

У соціології проблема поведінки, що відхиляється, розглядається також і в рамках теорії соціального конфлікту. Так, Козер вважає, що наявність реальної загрози для соціальної групи, збільшуючи її згуртованість, зменшує відхилення її членів від групових норм і усилює репресії відносно тих, хто проявляє відхилення. Згідно теорії соціального конфлікту, культурні зразки поведінки в соціальній системі є тими, що відхиляються, якщо вони засновані на нормах інших культур. Наприклад, окремі елементи молодіжної субкультури «шокують» решту частини публіки.

Широке поширення набув термін «наклеювання ярликів», який пояснює поведінку не внутрішньо властивою певній дії якістю, що відхиляється, а як результат соціальної оцінки і вживання санкцій. Ярлик «злочинця» переслідує людину і після виходу з висновку, перешкоджаючи його адаптації до нормального життя і часто штовхаючи до нового злочину.