2017-12-16
525
Біля витоків вивчення проблеми суїциду стояв Е.Дюркгейм, який перший на прикладі Франції ХІХ в. звернув увагу на весінньо-літній пік самогубств, що фіксується і зараз в багатьох країнах світу. Він же наголосив і на співвідношенні суицидальности між чоловіками і жінками як 4:1.
Унаслідок невисокого порогу біосоціальної адаптації чоловіки гостріше, ніж жінки, реагують на погіршення умов життя (в періоди масового голоду чоловіка вмирають раніше і більше, ніж жінки, природа береже жінку для продовження роду). Звідси і більш високий рівень суицидальности, зафіксований в економічно відсталих країнах, що переживають тривалий економічний спад. І навпаки, дуже низький рівень в азіатських країнах, що стрімко розвиваються, де відкриваються для чоловіків широкі можливості для самореалізації, для соціального просування. Це підтверджує і динаміка суицидальности в колишньому Союзі: в 1986-1988 рр. відбулося деяке зниження самогубств (пробудження надій), а в 1990-е рр. крива суїциду пішла вгору (крах надій). В 1991 році число самогубств і замахів на самогубство склало по країні близько 1 млн. чоловік. Для людей виявилися нестерпними не стільки матеріальні труднощі, скільки крах культурно-етичних засад, душевні страждання.
У Україні за останнє десятиріччя число самогубств складає майже 15 тис. щорічно. Причому суїцид значно помолодшав: з життя йдуть молодята і навіть підлітки. А як відомо, від фізичного і психічного здоров'я підростаючого покоління залежить майбутнє нації, країни.
Соціологічне трактування явищу садизму і мазохізму дано Е.Фроммом через поняття авторитарної особи, яка характеризується одночасно двома основними рисами: прагненням до панування і підкоренням.
Авторитарна людина, по Фромму, знаходить значення свого існування в тому, щоб «злити» своє «Я» з ким-небудь або з чим-небудь зовнішнім, і таким чином знайти силу, бракуючу самому індивіду. Цією зовнішньою може бути інша людина, керівник, фатальна необхідність, доля, Бог. Мета – позбавитися нестерпний тягар свободи. Свобода, як помічав Н.А.Бердяєв, экзистенционально трагічна, вона вимагає постійного етичного вибору, а якщо замість душі і серця лише насос для перекачування крові, то це викликає полягання постійного внутрішнього конфлікту, психологічного дискомфорту.
На думку Фромма, садизм і мазохізм при всій своїй несхожості має одну і ту ж психічну причину – нездатність людини виносити власну самотність і слабкість особових якостей. Садист утішає себе тим, що підпорядковує собі неподільно особу, яку любить. Чоловік може терзати люблячу його жінку, але коли вона готова піти від нього, він присягається, що не може жити без неї. І він дійсно не може, садист потребує людини, над якою він знущається. Садистська особа прагне звільнитися від болісної самотності, перетворивши іншу людину на частину себе самою.
Мазохізм долає власну самотність, стаючи невід'ємною частиною іншої людини. Така особа не є цілісною, вона як би ще не народилася цілком, не сформувалася. Взаємостосунки, засновані на мазохістській любові, є свого роду ідолопоклонницею.
Блискучою ілюстрацією до сказаного може служити фільм Ф.Копполи «Нічний портьє», що розказує про мазохістську любов жертви до свого ката, юного в'язня концтабору до эсэсовскому офіцера, любові, яка через багато років знов кинула їх в обійми один до одного і закінчилася трагічно.
А феномен своєрідного мазохізму в області владних відносин показав ще Н.А.Некрасов:
