Аргументація – це логічний процес, спрямований на обґрунтування істинності або хибності будь-якого висловлювання або теорії

Якщо істинність або хибність висловлювання неможливо довести шляхом безпосередньої вказівки на факти, то залишається єдино можливий спосіб такого доведення – за допомогою міркування, ґрунтованого на певних висловлюваннях, які підтверджують або спростовують висхідне висловлювання.

Висловлювання, істинність або хибність якого вимагає доведення, називається тезою. Висловлювання, які наводяться на підтримку чи спростування тези, називаються аргументами. До аргументів відносять факти дійсності, закони, аксіоми, дефініції, раніше доведені положення. Висловлювання, які виражають спосіб, форму зв'язку тези і аргументів і які вказують, як саме підтверджують чи спростовують аргументи тезу, називаються демонстрацією.

Тезою аргументації може бути будь-яке висловлювання, істинність або хибність якого треба обґрунтувати шляхом звернення до інших висловлювань. Ці висловлювання – аргументи – повинні бути підібрані для даної тези таким чином, щоб відігравати роль засновків у висновку, яким є теза.

Обґрунтування як істинності, так і хибності висловлювання може бути повним або неповним, тобто обґрунтування може бути достовірним або ймовірним. У залежності від цього розрізняють такі види аргументативного процесу: доведення, підтвердження, спростування та критика.

Доведення – це повне (достовірне) обґрунтування істинності тези.

Підтвердження – це неповне (ймовірне) обґрунтування істинності тези.

Спростування – це достовірне обґрунтування хибності тези.

Критика – це обґрунтування хибності тези з імовірністю.

Ступінь обґрунтованості істинності чи хибності тези залежить від різних типів демонстрації, а також від того, чи є аргументи безперечно істинними. Якщо аргументи безперечно істинні, а демонстрація складається тільки з демонстративних умовиводів, то теза буде істинною чи хибною, і таким чином побудовано її доведення чи спростування.

Якщо за наявності безперечно істинних аргументів у демонстрації зустрічаються недемонстративні умовиводи, то теза буде лише ймовірно істинною чи ймовірно хибною. Ступінь цієї ймовірності залежить від форми умовиводів у демонстрації та залежить від тих способів, якими визначається ймовірність висновку в недемонстративних умовиводах. Це є підтвердженням чи критикою.

Якщо аргументи достатньо ймовірні, але не зовсім достовірні і проводиться демонстрація першого типу, то теза матиме той же ступінь імовірності, що й аргументи, істинною чи хибною. Якщо за наявності ймовірних аргументів і демонстрація складається з недемонстративних способів міркування, то теза менш обґрунтована, ніж аргументи. Визначення істинності чи хибності такої тези є проблематичним.

Види аргументації

Аргументація буває прямою і непрямою.

Пряма аргументація – це така аргументація, в якій аргументи та демонстрація спрямована безпосередньо на тезу, тобто демонструється прямий зв'язок аргументів із тезою, а не будь-яким іншим судженням.

Наприклад, продовольчі запаси географічної експедиції складаються з консервів та іншої їжі. Консерви складають ⅔ усіх запасів. Однак, поточний контроль встановив, що ⅔ усіх запасів зіпсовані. Треба довести за схемою прямої аргументації, що не менше половини консервів зіпсовані напевно. Пряме доведення цієї тези буде таким: оскільки інша їжа складає ⅓ усіх запасів і вона може бути вся зіпсована, означає, що як мінімум ще одна (друга) третина зіпсованих продуктів є консервами. А оскільки зіпсованих консервів усього ⅔ від загальної кількості продуктів і як мінімум одна з них зіпсована, то зіпсована, принаймні, половина консервів.

У прямих аргументаціях теза безпосередньо виводиться з аргументів як висновок (якщо йдеться про обґрунтування її істинності), або встановлюється її несумісність із аргументами (якщо йдеться про обґрунтування її хибності).

Структура прямої аргументації представлена на схемі: