Міжнародні економічні відносини 19 страница

і* Столипінська аграрна реформа збільшила масштаби пе-
селення з українських земель. Протягом 1907—1912 pp.
f їхало близько 1 млн осіб. Однак багато селян поверну-.
(ся внаслідок погано організованої переселенської компа-
'{. Так, у 1911 р. в Україну повернулося 68,5 % переселен-
^з. У 1914 р. в Сибіру і Далекому Сході проживало 2 млн

'ііраїнців.

¹ Отже, столипінська аграрна реформа прискорила перехід
датського села на індустріальну основу, створила спри-
їливі умови для розвитку приватного селянського земле-
'лодіння, стимулювала розвиток агрономічних заходів. У
^09—1913 pp. продуктивність сільського господарства
„осла в півтора раза. Земські агрономи, які поступово взя-
і ініціативу в проведенні законів 1910 і 1911 pp., органі-
дали прокатні станції техніки, сільськогосподарські чи-
,ння. Для малоземельних селян створювали товариства з
«енди землі та колективного ведення рільництва. Однак
лдернізація українського села здійснювалася повільно
лрівняно з країнами Західної Європи і була перервана

мною 1914 р.

У цілому кількість різних груп землевласників у 1907 р.
ізначалася даними, наведеними у таблиці (див. с. 543).

Матеріальне становище українських селян, за даними
,)дьськогосподарського перепису 1917р., було таким: бід-
лків — 60,3 %, середняків — 27, заможних господарів —

|?,7 %.
Протягом другої половини XIX — на початку XX ст.

.^начальним для сільського господарства України було

,12

зростання товарного, підприємницького виробництва. По-
силилася спеціалізація. Степова Україна, Галицьке Поділля,
Покуття стали районами торгового землеробства. У Сте-
повій Україні розвивалося поміщицьке експортне зернове
господарство, значні площі займав льон-кудряш, пізніше —
соняшник. Правобережжя було районом бурякосіяння. Ліво-
бережжя— вирощування тютюну. Торгове тваринництво
було добре розвинене в підгірських районах, на Буковині та
в Закарпатті, на території останнього уйпішно розвивалося
торгове садівництво і виноградарство.

Провідна роль в сільському господарстві України нале-
жала зерновому виробництву. Розширювались орні землі
та посіви. В Східній Україні за 60—70-ті роки XIX ст. пло-
ща орних земель зросла в I860 р. з 19,7 до 29,1 млн десятин
у 1887 р. У зв'язку з трипільною системою посівні площі
були меншими і дорівнювали в 1860 р. 12 млн десятин
(60 % орної), 1870 р. — 16,3 (85 % орної), 1890 p. — 22, у
1913 p. — 22,9 млн десятин.

Зернові культури займали в 1870р. 14,7 млн десятин, в
1913 р. — 20,7 млн десятин, або 90,5 % посівних площ,
технічні культури — 3,8 %, овочі і картопля — 3,8, кормові
культури — 2,1 %. Україна була основним регіоном Росій-

ської імперії, де вирощували пшеницю, ячмінь, жито, овес,
гречку. В Україні більше, ніж у всіх європейських губер-
ніях Росії, вирощували озимої та ярової пшениці, ячменю
(в 1900 p. відповідно 75,1 %, 38,8, 51,4 %), а жита — лише
14 %. Поступово зростала середня врожайність зернових
культур.

Середня врожайність у 1909—1913 pp. становила: ози-
мої пшениці — 10,4 ц/га; озимого жита — 9,8; ярової
пшениці — 7; ячменю — 10,7; вівса — 10,7; проса — 9,9;

кукурудзи — 11,2. Найвищі врожаї були на Правобережжі,
а найнижчі — в Степовій Україні.

Виробництво зерна на душу населення зросло з б0-х до
90-х років у Степовій Україні в 2,5 раза. Правобережжі —
на ЗО, Лівобережжі — на 10 %.

Вирощували багато картоплі, яка зайняла важливе місце
в харчуванні, стала сировиною для промислового ґуральни-
цтва, виробництва крохмалю. З 1870 по 1900 p. посіви кар-
топлі збільшилися майже втроє (з 194 до 542 тис. десятин).

Швидко зростали посіви цукрового буряка, зокрема в
Правобережних, Харківській, Чернігівській губерніях, і ста-
новили в 1900 p. 350 тис. десятин, або 78 % площі, зайнятої
цукровими буряками в Російській державі. В цілому Украї-
на давала 82 % валового збору в імперії.

Важливими технічними культурами в Україні залиша-
лися льон і тютюн. Основним районом виробництва льо-
ну-кудряшу, що вирощувався для виробництва олії, була
Степова Україна, де під цією культурою було зайнято 200
тис. десятин, а в інших губерніях — 57 тис. десятин. 2/3
льону збирали в поміщицьких господарствах. З 80—90-х
років XIX ст. посіви скорочувались, а основною олійною
культурою став соняшник. Перше місце у виробництві
тютюну займали Чернігівська та Полтавська губернії, на
які припадало 40—50 % виробництва махорки і тютюну в
імперії.

Незважаючи на деяке піднесення, рослинництво в Східній
Україні залишалося відсталим. Прогрес тут характеризу-
вався переходом до багатопільної системи землеробства,
розширенням площі озимини, застосуванням сівозмін з
посівами кормових культур і травосіяння, використанням
мінеральних добрив. Проте ці заходи стосувалися лише
кращих поміщицьких маєтків, частини заможних селян-
ських господарств, вони не набули масового характеру. Го-
ловною системою землеробства залишалося трипілля, а в
степовій частині зберігався переліг. На Лівобережжі та
Півдні ярові посіви переважали. В 1913 p. в Україні вони
займали 71 % посівної площі зернових культур.

Однобічний зерновий розвиток при відсталій техніці
призводив до виснаження грунту та зниження родючості.
Україна завозила з інших районів імперії картоплю, льон,
коноплі.

Повільніше, порівняно з рільництвом, розвивалося тварин-
ництво. Наприкінці XIX ст. вартість його продукції дорів-
нювала 10 % вартості сільського господарства. Це було пов'я-
зано зі скороченням площ сіножатей і пасовищ, однобічним
зерновим розвитком сільськогосподарського виробництва.
Переважна більшість худоби належала поміщикам, замож-
ним селянам, проте половина сільських дворів була безкінни-
ми. Особливо погіршився стан тваринництва після неврожаїв
90-х років XIX ст. З 1897 по 1912р. зменшилося поголів'я

188-525

 

великої рогатої худоби на 7—9 %, свиней — на 9, овець грубо-
шерстних — на 5—7, тонкорунних — на 70 %. Скоротилася
кількість волів, їх місце зайняли коні. Кількість коней про-
тягом другої половини XIX ст. збільшилася на 85 %.

Товарність сільського господарства Східної України за-
безпечували в основному поміщицькі та заможні селянські
господарства. За 1909—1913 pp. середня щорічна валова
продукція була оцінена приблизно в 2 млрд крб., а товарна
продукція — 694,26 млн крб., що становило 1/3 валової
продукції. У Західній Україні земля за угіддями розподі-
лялась так, %:

Отже, ріллі для рослинництва було мало. У структурі
посівів провідна роль належала зерновим культурам, яки-
ми засівали 56—59 % ріллі. На відміну від Східної Украї-
ни в Галичині панував вівсяно-житній напрям, у Буковині
та Закарпатті — вівсяно-кукурудзяний. Пшениця займала
третє місце і вирощувалася в поміщицьких маєтках.

Валовий збір і середня врожайність зернових культур
поступово зростали. Так, у 1898 p. валовий збір в Галичині
та Буковині дорівнював 13,4 млн ц, а в 1913 p. — 23,8 млн ц.
Середня врожайність за цей період відповідно зросла: пше-
ниці з 8,3 до 14,8 ц/га, жита з 7,2 до 12,7, ячменю з 7,2 до
13,5, вівса з 5,7 до 13,5, кукурудзи з 10,1 до 12,2 ц/га.

Технічні культури (цукровий буряк, льон, коноплі, хміль,
тютюн) займали лише 1 % посівів. Цукровий буряк виро-

щували в Галичині, а напередодні першої світової війни
— на Буковині. Посівні площі з 1898 по 1913 p. зросли в
3,5 раза, середня врожайність — з 205 до 217,6 ц/га.
Важливою культурою залишалася картопля, посіви якої
на початку XX ст. збільшилися в 2 рази, врожайність — з
94,5 до 105,14 ц/га, валовий збір у 1913 p. становив близько
38 млн ц.

Тваринництво на західноукраїнських землях розвива-
лося краще, ніж на східних. В основному ним займалися
селянські господарства, яким належало 82,5 % великої рога-
тої худоби, 85,7 % коней. Окремі селяни мали для прода-
жу по 80—100 голів худоби. Напередодні першої світової
війни поширилася тенденція зменшення поголів'я худоби,
зокрема великої рогатої худоби і овець, проте кількість сви-
ней і коней зростала.

Відбувся перехід від трипільних до багатопільних сіво-
змін, збільшилися посіви пшениці, цукрових буряків, кор-
мових трав.

Сільське господарство західноукраїнських земель дедалі
більше набувало торгового характеру. Господарства земле-
власників були багатогалузевими і працювали на ринок.
Продавали зернові культури, картоплю. В торговому балансі
селянських господарств провідну роль у рослинництві
відігравали льон, тютюн, картопля, цукровий буряк, хміль.
Зерно продавали лише 15 % заможних селян, 65 % селян
його закуповували. Успішно розвивалося торгове тварин-
ництво, ціна на продукцію якого (масло, молоко, яйця) зрос-
ла у 2—3 рази. Селяни поставляли на внутрішній і зовніш-
ній ринки велику рогату худобу, коней, свиней. Одночасно
сільське господарство не забезпечувало потреби населення
в продуктах харчування. Свого зерна не вистачало. Його
споживали в 2 рази менше порівняно зі Східною Україною.
За 1857—1900 pp. на душу населення споживання хліба
зменшилось до 65,6 %, щорічний недобір пшениці становив
42 кг, жита — 21 кг. Щорічно Галичина ввозила 2 млн ц
борошна з Угорщини.

На розвиток сільського господарства України негативно
вплинула перша світова війна. В Східній Україні в армію
було забрано половину працездатного чоловічого населення.
Посівні площі скоротилися на 1880 тис. десятин, валовий
збір зменшився на 16,8 %, зернових — на 200 млн пудів
щорічно, врожайність — на 8 %, кількість коней — на 10,8 %.
Погіршилося становище селян. На 1917 p. з 980 тис. госпо-
дарств 16 % не мали посівів, 16,2 % мали до однієї десяти-
ни, 28,7 % не мали корів, 35 % були безкінними. Війна
призвела до економічної розрухи також на західноукраїн-
ських землях.

Отже, визначальною подією аграрного розвитку України
наприкінці XIX ст. було скасування кріпосного права в ході
реформ 1848 і 1861 pp. на користь землевласників, збере-
ження залишків кріпосництва. Як наслідок сільське госпо-
дарство мало екстенсивний напрям з малими капіталовкла-
деннями, недостатньою сільськогосподарською технікою, низь-
кою продуктивністю праці. Більшість селянських господарств
були парцельованими, що виключало можливість застосування
агротехнічних заходів. Повільно створювалися і розвивали-
ся фермерські господарства. Вони були інтенсивні за вироб-
ництвом, постачали на ринок зерно, картоплю, льон, цукровий
буряк. Широко використовували найману працю.

Сільське господарство стало торгово-підприємницьким.
Посилилася спеціалізація. В товарно-грошові відносини
втягувались як поміщицькі, так і селянські господарства.
Прискорила інтенсифікацію сільського господарства загаль-
ноєвропейська криза.