Хіп-хоп, брейк і вуличні танці

Танець, який дуже схожий на брейк, був відомий ще за часів рабовласництва (Додаток. 4). У Новому Орлеані його називали Kongo square dance. Це ім'я він отримав від назви площі - Kongo square, на якій колись збиралися раби. Там вони не тільки спілкувалися, відпочивали, а й змагалися в мистецтві танцю. Раби були різних національностей: африканці, латиноамериканці та ін. Особливої гостроти змагань надавало розподіл на «команди» за етнічною ознакою. Елементи акробатики в танці зустрічаються у багатьох народів. В брейку є елементи африканських танців, фрагменти бразильського бойового мистецтва рабів - «капоейри», і багато ін.

Історія самого брейка почалася в 1962р. в Південному Бронксі. Засновником вважається DJ Cool Herk. Він приїхав в Бронкс з Ямайки і привіз з собою кращі традиції кингстонских вуличних танців. Він же придумав в 1969 р. термін «У-Воу» - від скороченого «break boy», що означає «хлопець, танцюючий брейк». З натовпу танцюючих на майданчик виходили кращі з кращих танцюристів і показували свою майстерність. Так звані «брейк бої».

Приблизно в той же час, в 1969 р. DJ Африка Бамбаата придумав термін «Hip-hop», як позначення цілої культури молодого покоління. Він включав сюди не тільки танець, але і мистецтво читання тексту під музику (реп) і графіті (малювання на стінах за допомогою балончиків з фарбою).

У кінці 60-х брейк існував у вигляді двох танцювальних напрямків: нью-йоркського акробатичного стилю (нижній або брейкінг) і стиль лос-анджелеській пантоміми (верхній або «електрик-Бугге»). Зі зміною музичних напрямків змінюється і ускладнюється техніка брейк танцю.

Хот топ-технік (Hot top-techno) в перекладі з англійського сленгу це техніка гарячого руху. Стиль з'явився в 70-х - початку 80-х років. Сформувався під впливом джаз-модерну тощо. Шкіл. Є вуличним стилем танцю, включає в себе елементи напрямків диско, флеш, стрітджаз. (Бонні М, Африк Симон, Міллі Ванілла і ін.)

Отже, сьогодні хіп-хоп – це наймодніший і популярний тренд молодіжної культури. Цей стиль увібрав в себе вуличну філософію афроамериканців, елементи фанку, попа, брейка, джазу. Хіп-хоп як танцювальний напрямок є настільки популярним, що він проник в наше життя повсюдно - в шоу, кліпи, школи і центри танців, фітнес-клуби, кіно, театр і т.д. Через більш ніж 30 років з моменту спалаху і розвитку хіп-хопу немає ніяких ознак спаду цієї культури. Можна з точністю сказати, що майбутнє цієї культури світле, так як багато сторінок в історії хіп-хопу ще не написані.

Контемпорарі

Contemporary dance- одне з нових напрямків сучасного танцю, який поєднує в собі як елементи західного танцю (класичний танець, джаз-модерн), так і східне мистецтво руху (цигун, йога, тайцзи цюань), що використовують принцип сенсорного і кінетичного усвідомлення себе. А. Архангельський так пише про contemporary dance: «Сучасний танець – це плавильний котел, в якому зібрані всі пластичні прийоми, які накопичило людство (елементи різних видів танцю – класичного, народного, естрадного, а також пантоміми, йоги, тай-чи), плюс відео, театр, музика.

Contemporary – інтелектуальний танець. Цей напрямок вимагає розуміння і усвідомлення того, як тіло влаштовано, як воно рухається, як підтримати і направити що почався імпульс. Можна сказати, що contemporary dance, серед іншого, фокусується на формуванні навичок сенсорного, кінетичного усвідомлення, що дає можливість використовувати природні ресурси тіла в танці (збалансоване використання м'язів навколо суглобів, налагодження зв'язків між центром тіла і кінцівками, дихання, виправдане напруга, перерозподіл ваги тіла і т.д.).

Контемп називають по-різному. Хтось асоціює даний напрямок з душевним розмовою, хтось – з театром, хтось – з пластичної формою вираження внутрішнього світу танцюриста. Всі ці думки дійсно можуть повністю охарактеризувати сontemporary dance. Адже даний напрямок, в першу чергу передбачає вираження своїх почуттів і емоцій за допомогою танцю.

У контемп дуже велику роль грає зв'язок між внутрішнім станом танцюриста і відображенням його в танці. «Правильний» танець у стилі контемпорарі – це не стільки технічність і чіткість хореографії, скільки відповідність рухів тіла світовідчуттям танцюриста, вміння донести інформаційне (душевне) послання до глядача.

Контемп може бути виконаний відразу в декількох техніках:

- Вертикальний контемп (танець в положенні стоячи)

- Партер (танець на підлозі)

- У парі (танець з партнером)

Ще одним особливим моментом, що відрізняє контемп від інших танцювальних напрямків, є його орієнтація «всередину». Це не тільки дозволяє танцюристу глибше виражати свої емоції, але і відображається на унікальності деяких рухів в поставках. Так, наприклад, при всій візуальної легкості танцю, практично всі па танцюрист виконує, як би переборюючи земне тяжіння, тобто головним акцентом в русі є не висхідна частина, а спадна.

Таким чином, на сьогоднішній день, контемп є одним з найпопулярніших танцювальних напрямків у світі. Проводяться різноманітні конкурси, змагання, чемпіонати, як на регіональному, так і на міжнародному рівнях. Даний напрямок активно викладається в танцювальних школах. Постановки в стилі контемп зривають овації на численних танцювальних шоу в усьому світі.

5. Український народний танець, як і інші види народної творчості розвивається впродовж всієї історії українського народу, збагачуючись новим змістом і своєрідними засобами виразності. У ньому знайшли відображення радість творчої праці, героїка боротьби, завзяття, м’який гумор та інші риси притаманні українському національному характеру.

У професійному українському театрі танець завжди займав значне місце. Кращі українські театри старого часу, такі як трупи Кропивницького, Старицького, Саксаганського, зберігали традиції народного мистецтва, розвивали і збагачували народний танець.

Український народ здавна славився народним мистецтвом. Кожна визначна подія в житті громади чи сім’ї перетворювалась у свято, на якому виконували пісні, танці, інструментальну музику. Таких подій ' було дуже багато. У сиву давнину, напровесні, як тільки забринить у небі чарівна пісня жайворонка, дівчата гуртом виходили на околицю села чи міста і піснями, що називаються веснянками, гаївками чи гагілками, «закликали весну». У змісті цих весняних пісень відображена воскресаюча природа, тема кохання, тощо. Прославляючи прихід весни, дівчата в своїх піснях-веснянках опоетизовували природу, уявляли її в образі людини, яка несла їм радість і щастя. Весною, коли земля вкривалася зеленою ковдрою, молодь переносила гуляння на лоно природи. У цей період дівчата, іноді і хлопці з ними, виконували так звані танки, що стали називати хороводами.

Види українського танцю:

- Хороводи;

- Побутові танці;

- Сюжетні танці.

Хороводи – це найдавніший із видів народного лицювального мистецтва майже у всіх народів світу. У хороводі текст відображає зміст танцю, розкриває образну сутність танцюючих, характер виконання, а мелодія доповнює зміст твору. Таким чином, хоровод є синтетичним видом народної творчості.

У давнину виконання їх було пов’язане з певними обрядами, що входили до традиційних календарних циклів: зустріч весни (веснянки, гаївки, гагілки тощо); відзначення ліга (Купайла, русалії, Спаса тощо); осінній цикл (збирання врожаю тощо); зимовий (колядки, щедрівки).

Тематика у цих хороводів була найрізноманітнішою, включаючи навіть елементи, запозичені з язичницької релігії (у відображенні явищ природи, Купайла, зажинки, обжинки тощо).

Тематично хороводи поділяються на три чітко означені групи:

· перша – найдревніші хороводи з яскраво вираженим відбиттям трудових процесів;

· друга – хороводи, в яких оспівуються рідна природа, відображуються характер, темперамент свійських тварин звірів, птахів;

· третя – хороводи, в яких відтворюються у годинні й побутові взаємини з розкриттям характеру людини в різних ситуаціях (ліричні, жартівливі).

Побутові танці – логічне продовження розвитку третьої групи хороводів (побутова тематика) зі значним розширенням тематики та пори виконання, поза як відомо, що хороводи водили у суворо визначений час (весняні, літні), і саме це дало їм означення: обрядові, або ж цикл календарно-обрядових творів.

Побутові танці виникли в результаті виконань і численних танцювальних пісень що з часом втратили своє значення у понятійне; у означенні поетичного слова, окремих ритмізованих вигуків, примовок, триндичок. Вони поступово окреслили певні чітко визначені різновиди: гопаки, козачки, метелиці, гуцулки тощо, значно розширили амплітуду лексики, композиції, мелодійну та метроритмічну музичну структуру.

Сюжетні танці. В українській хореографії є чимало танців, які мають одну назву, але відносяться до різних жанрів: «Шевчики», «Ковалі», «Льонок» - водночас хороводи і сюжетні танці.

Отже, хороводи є первісною формою народного танцювального мистецтва. Нам відомі такі весняні хороводи «Подоляночка», «Перепілка», «Мак», «Просо», «Король», «Кривий танець» та інші. Поряд з цими хороводами молодь проводила різні ігри.

Найпоетичнішим святом, що широко відзначалося в Україні, слід назвати Івана Купала. Починалося воно в ніч на 7 липня. До цього свята молодь готувалася заздалегідь: робили опудало, готували деревця, (називали їх «Мариною» або «Купалом»), плели з живих квітів віночки, збирали хмиз, готували кулі соломи на вогнище. Ввечері, коли заходило сонце, молодь збиралася в умовленому місці (здебільшого біля річки) і навколо «Марини», починали водити хороводи. Основною темою цих хороводів було кохання. Обов’язково розкладалося вогнище, через яке стрибали дівчата і хлопці поодинці або у парі.

В Україні є багато ігор і танців пов’язаних з різними порами року. До числа таких ігор відносяться весняні ігри – «Веснянки», літні ігри – «Зайчик», «Лисичка», осінні ігри – «Ходить гарбуз по городу», «Перепілка» та зимові ігри – «Метелиці». Всі ці танцювальні ігри близькі до хороводного типу. Художні образи, використані у них, взяті з навколишньої природи і за характером виконання вони різноманітні.

Веснянки – м’які ліричні ігри, переважно дівочі. Зародились ще у поганські часи І мали тоді культурно-обрядове значення. Виконувались вони у період весни і до початку літа, майже до Івана Купали. У піснях, що супроводжували ці ігри, співали про сонце, весну, пробудження природи, розповідали про польові роботи, про народження кохання у дівочих серцях.

В останні часи ця форма народних ігор втратила обрядове значення і злилася з Іншими народними забавами. Поступово у веснянки вливається новий зміст. У піснях, що супроводжують ігри, відображається боротьба народу з панами та поневолювачами.

«Веснянки», як танець-гра, складаються з трьох частин. Вони називаються зазивними піснями, з якими дівчата ідуть від хати до хати і збирають подруг. Пізніше разом ідуть на галявину, де і затівають ігри, хороводи з піснями і танцями. Закінчуються «веснянки» розходженням з піснями по домах.

Центральним моментом «веснянок» є хоровод. Він переважно побудований на повільних, плавних рухах. У хороводах дівчата утворюють велике коло, потім розбивають його на менші, ще менші, а далі йдуть змійкою. Часто у грі використовують квіти, вінки. За характером українські „веснянки" подібні до російських хороводів.

Танець «Метелиця» походить від хороводу побутової тематики. Метелиця-хоровод, на відміну від інших хороводів, має досить рухливу І гнучку форму виконання. У цьому танці обов'язково були пісні, виконання частини з них до деякої міри нагадує сучасні коломийки. Тепер вокальну мелодію виконують на музичних інструментах.

Метелиця. Тема метелиці передається динамікою танцю, швидкою зміною фігур і різноманітними кружляннями. Все разом узяте змальовує хореографічними засобами заметіль, завірюху, хуртовину-метелицю. Звідси і походить назва танцю.

Метелиці – танці зимових гулянок молоді. Такі забави, переважно, і влаштовувались у святкові дні (Різдвяний цикл) на сільській площі чи на замерзлому ставку. Хоровод «метелиця» побудований на одному-двох нескладних рухах. Ведуча пара кличе за собою всю плетеницю танцюючих І то по колу, то вісімкою, то «равликом», а інколи закручує всіх у замети, і кучугуру.

Історичне минуле України розповідає про великі битви, що довелося витримати українському народові. Після цього народились і старовинні військові танці такі як «Ґонта». У ньому показано клятву запорожця зброєю на вірність рідній землі, тобто ритуал військової присяги. «Ґонту» танцюють один або декілька хлопців з шаблями у руках, інколи кожен з виконавців танцює з двома шаблями. Танцюристи намагаються виразити у танці підйом, показати спритність, силу і вміння володіти зброєю. Почуття особистої гідності, шляхетності, хвацькість – характерні риси цього танцю.

Гопак. Назва танцю походить від дієслова гопати (плигати, скакати). Танець, в основному, імпровізований. В народі його танцюють так, щоби виконавці один одному не заважали. У танці відчувається велика свобода духів виконавців, коли кожен може за власним розсудом створити комбінацію, яка йому заманеться. У танці використовуються великі широкі стрибки, присядки і різні примхливі кружляння. Кожен рух виконується чітко, блискуче, що потребує від виконавців віддачі всіх умінь і здібностей, внаслідок чого між виконавцями починається змагання.

Найпопулярніший в Україні танець – «Гопак». За походженням належить до цієї ж групи танців. Спочатку він виконувався лише чоловіками і демонстрував їх мужність, силу, шляхетність і хвацькість. Поступово танець видозмінювався І в народному побуті став парно-масовим. Виконується він, як і раніше, імпровізаційне, без усякої композиції.

У сценічному варіанті «Гопак» будується лише як парно-масовий танець, і зберігає риси народного танцювального плясу. Починається «Гопак» загальним виходом усіх пар, які стрімко рухаються по колу. Потім із загальної маси виділяються окремі пари, трійки, групи, які танцюють по-своєму. Під час самостійних фрагментів танцю хлопці, як і в парному «Гопаку», показують свою силу, мужність, завзяття, а дівчата весело підохочують хлопців. Інколи у танці дівчата виділяються в окрему групу, після чого їх змінює бурхливий чоловічий фрагмент. «Гопак» завершується загальним танцем, побудованим у лініях на веселих, технічно важких рухах.

Козачок. Походження назви цього танцю пов’язане з життям воїнів-козачків, їх побутуванням. Козачок характеризує молодецьку вдачу, завзяття і невичерпний оптимізм козака-запорожця. На відміну від гопаків, козачки виконуються в швидкому і дуже швидкому темпі. Деяким з них властиве ліричне забарвлення. Танцювальні рухи потребують від виконавця витонченої техніки.

Загальна композиція має певні традиції щодо послідовності окремих фігур та їх повторень. Саме цим козачок відрізняється від гопака. Найменша кількість виконавців – пара. Основне навантаження приводиться на жіночу групу.

Ще одним популярним в Україні танцем є «Козачок». У народному побуті «Козачок» виконується частіше як сольний танець одного хлопця. У сценічному варіанті танець може виконуватися двома і більше хлопцями, а також хлопцями з дівчатами. Оскільки вони виконують одні І ті ж малюнки, то ніби перетанцьовують одне одного, змагаючись у спритності чи майстерності.

Тема праці в українському народному танці отримала яскраве і переконливе вираження. Так, як наприклад, у танцях «Бондар», «Шевчики», «Кравчик», «Лісоруби», що побудовані на рухах з трудового процесу, які притаманні лише кожній із цих професій. Але демонстрація трудових рухів не є метою цих танців, а лише засобом виразно І влучно змалювати образ самого майстра відповідного ремесла. Для кожного з них народна видумка знайшла певні художні фарби і розпізнавальні риси.

Після Другої світової війни народний танець в Україні набув нового змісту. Появились хореографічні композиції, що оспівували героїзм, дружні стосунки між народами. Це особливо яскраво проявилося у постановках державного ансамблю танцю України під керівництвом Павла Вірського. Прикладом цього є хореографічна картина «Червона калина» на музику І. Іваненка. У яскравому колоритному танці показано об'єднання усіх українських земель в єдину Україну. У фіналі композиції гілочки червоної калини, що символізують українську державу, передають танцюристи з рук у руки і поступово всі виконавці з калиною в руках радіють об'єднанню усіх українських земель. Не забуває ансамбль і історичної тематики, у хореографічній картині «Запоріжці» показані ігри і танці війська запорізького гетьмана Б. Хмельницького. У розширеній хореографічній композиції «Про що верба плаче» показано проводи козака на захист своєї батьківщини, його загибель, переживання рідних і близьких, клятва дружини-вдови виростити сина і таким же героєм, як і його батько.

У післявоєнний період українська народна хореографія збагатилась танцями західних областей. Життєрадісні своєрідні танці мають відмінні особливості, характерні рухи, яких нема в Інших українських танцях, наприклад: своєрідний пружний хід «трясунка», плетений крок «плетівка», гвинтоподібні рухи «свердло», «змійка», часто виконуються парні оберти. Особливо цікаві танці «Коломийка», «Гуцулка», «Аркан», «Тропотянка», «Буковинський козак», «Кокетка». Найбільш популярним у карпатській Україні є чоловічий танець «Аркан». Він дуже динамічний і чіткий. Виконавці стають у коло чи у півколо, кладуть руки один одному на плечі і починають танець основним кроком, у якому великі бокові кроки чергуються з невеликими підскоками. Серед виконавців один ведучий викриком дає знак для зміни руху і ритму. У цьому танці своєрідна зміна відтінків виконання. На вигук ведучого: «Батько спить», танцюристи нахиляються і тихо, стримано, на півиальцях виконують рух основного кроку. А на вигук: «Батько встав», вони різковипрямляються, швидко і темпераментно продовжують танець.

Коломийка. На відміну від інших народних танців, вона збереглася до нашого часу як коломийка-пІсня, коломийка-п’єса і коломийка-танець. Дуже часто у народі її об'єднують в одне ціле: танцюють під снів хору в супроводі оркестру. Отже, коломийка є однією з форм синтетичної народної творчості.

Коломийка є дуже цікавим танцем. Вона відзначається багатством танцювальних рухів, вражає глядача яскравим оригінальним колоритом, властивим народу Західної України. Коломийки відзначаються жвавим темпом виконання, бадьорим настроєм і яскравістю оригінального хореографічного малюнка. Деякі дослідники вважають, що назва танцю походить від слова "коло".

Гуцулка і Верховина. В музичному аспекті є варіантами коломийки. Проте верховина, на відміну від коломийки І гуцулки, починається із широкого, ліричного вступу в розмірі 6/8 або 2/4. Далі йде звичайна мелодія коломийки. Гуцулку танцюють парами вперед, виконуючи всі чотири рухи (тропака, гайдука, голубці та крутіння парами). У хореографічному відношенні гуцулка відрізняється від коломийки тим, що друга частина її має назву козачка. Козачок є ґрунтом, на якому виріс танець гуцулка.

Полька. Хореографія польки буває дуже простою (складається з двох танцювальних фігур). Як танець сценічного типу, відрізняється елементами сюжетності. В них застосовується принцип змагання (перепляс) між групами виконавців або пар. Це надає танцю сучасного колориту.

Кадриль. Як і полька, широко побутує в Україні. Вона складається з і багатьох фігур (до дванадцяти) і відзначається різними хореографічними варіантами танцю.

Отже, основні танці, що виникли в період формування української нації, такі: козачки, гопачки, метелиці, коломийки, гуцулки, верховини. Вони в сукупності І становлять фунт національної народної хореографії. Ті рухи, що використовуються в композиціях названих танців, пізніше почали зустрічатися в танцях інших жанрів, підкреслюючи тим самим їхню національну особливість і сприяючи наступному розвитку українського народного хореографічного мистецтва.