Зміни суфіксів при утворенні прикметників

Якщо корінь слова закінчується на приголосний

г - ж – з, то використовуємо суфікс –зьк- (Рига – ризький);

К – ч – ц → -цьк- (козак – козацький);

Х – ш - с → -ськ- (товариш – товариський).

Винятки: казахський, цюріхський, тюркський, баскський.

Зверніть увагу на те, що прикметники, утворені від власних назв пишуться з маленької літери.

Творення і вживання присвійних прикметників

Присвійні прикметники утворюються переважно від назв осіб. Уживання суфіксів тут зумовлюється відміною іменника від якого твориться прикметник.

Від іменників II відміни на означення осіб прикметника утворюються за допомогою суфікса -ів-, -ев - від іменників м'якої та мішаної груп: Гоголь — Гоголеве, Дем'ян — Дем'янів.

Присвійні прикметники обмежено вживаються в діловій мов на позначення належності предмета людині: Шевченків Кобзар, Франкові сонети (але: шевченківські традиції, сковородівські читання, лев-толстовський стиль). Частина присвійних прикметників уживається:

а) як географічні назви: Київ (місто Кия), Львів (місто Лева) Васильків (від Василь), Харків (від Харко), Сватові Мар'їне, Мартин;

б) як прізвища: Пономарів, Дукин (від Дука), Іванишин (від Іваниха), Литвин (від Литва).