СТСЛ. ЯгрИПИЫИ(и), p.-ЦСЛ. OrpHilHNd, 34 страница

EpoycNd «якась частина тіла», як і зі­ставлення [брушляк] (ВеЛ 394) з стел. сръчькъ «indumentum».— Шелудько 23; Richhardt 37; Brückner 42; Sadn.— Aitz. VWb. I 444—445; Kluge—Mitzka 105, 425; Walde—Hofm. I 744—745; Ernout — Meillet I 346—348.— Див. ще брухо.

бруслина¹ (бот.) «бересклет, Evony-mus L.», [бризлелйна] «Evonymus verru­cosa Scop.», [брузлелйна] «Evonymus L.» Г, Mak, [брузлевина] «тс.» Mak, [бруелг-вина, брусленина, бруснина] «тс», [бру-селина] «Evonymus europaea L.», [бру-силина, брусинина] «тс.» Мак; ■— р. [бру­слина, брусленина, бруслён, брусклён], бр. брьізгліна, [брузлявіна, брьізгеліна, бруслён]; — не зовсім ясне; можливо, пов'язане з бересклет (ЭССЯ 3, 59—60; Фасмер І 156; Попов Ист. леке 29); можна припустити також зв'язок із словами брусниця (бот.) «Vaccinium vi-tis idaea L.», [бруснакй] «сорт яблук», р. [бруск] «пурпур, червоний колір», в яких може бути виділена прасло­в'янська основа brus-(<*brous-) із зна­ченням «червоний».— ЭСБМ І 388.— Пор. бересклет, бруснакй, брусниця.

[бруслина²] (бот.) «брусниця, Vacci­nium vitis idaea L.» ВеБ, [брослина] «тс.» Mak; — результат змішування на­зви брусниця з назвою бруслина «Evony­mus L.» через подібність звучання.— Див. ще бруслина¹, брусниця.

[бруслина³] «окалина, шлак»; — оче­видно, пов'язане з брус «точильний камінь», [брусати] «точити каменем» (як назва відходів при обробці металу).— Див. ще брус¹.

[бруснакй] «яблука з брусначки» Ж, [брусничка] «вид яблуні з солодкими яблуками» Ж; ■— не зовсім ясне; мож­ливо пов'язане з брусниця (бот.) «Vacci­nium vitis idaea L.», бруслина «Evony­mus L.», p. [бруск] «пурпур, червоний колір», [брусвяный] «червоний, багря­ний», у яких може бути виділена пра­слов'янська основа brus- (<*brous-) із значенням «червоний».— Пор. брусли­на¹·², брусниця.

Ібруснатий] «кудлатий Ж. неголе­ний Я»; — неясне; пов'язання з брус «шматок, колода» (Желех. І 46) залишає­ться непереконливим; можливо, в якийсь

брусниця

брутто

 

спосіб пов'язане з [бруд] «поріст на об­личчі чоловіка», [брудь] «тс»; може бути зіставлене також з р. [бруснйть] «ви­кидати колос, волоть» (про овес), [брус-нйться] «розпускатися, ворситися» (про тканину).

брусниця (бот.) «Vaccini um vit is idaea L.», [брусника, брусничник] «тс.» Mak; — р. брусника, [бруснйца, брусёна, брусеня], бр. бруснща, [брушнйца] «тс», [ЬруснЩь] «червоніти, загоряти», [брус-нЪлый] «червонуватий, загорілий», η. brusznica, [bruśnica] «брусниця», [bróś-niećj «червоніти», каш. [breśnica] «брус­ниця», ч. brusnice, brusinka, слц. bruś­nica, вл. bruśnica, bruslica, нл. bruśnica, болг. [брусника] «тс», [бруснща] «кір; брусниця, чорниця», м. [бруснйца], схв. бруснйца, слн. bruśnica; — пел. brusb-nica < *brous-ïn-ïka; — пов'язується з брус «точильний камінь», р.-цел. (отру­сити «гладити; намазувати, фарбувати; торкатися; точити», стел, с*ъерысати «зі­скоблювати, обрубувати» через те, що спілі ягоди легко зривати, пор. нвн. Streichbeere «брусниця» від streichen «торкатися» і Beere «ягода»; назву по­рівнюють також з лит. brùknè «брусни­ця», лте brùklene «тс», спорідненими з лит. braïïkti «змахувати, стирати» (Мер­кулова Очерки 214—216; Филин Образ. яз. 208; Фасмер—Трубачев І 221; Грин-кова Сл. филология III 113—114; Пре-обр. І 47; Младенов 46; Brückner 42; Schuster-Śewc Probeheft 33; ЭССЯ З, 51—52; Sł. prasł. І 394—395; Sadn.— Aitz. VWb. I 220; Bern. I 90; Traut-mann 36—37; Mühl.— Endz. I 341), або через те, що ягоди дрібні, як зерна бру­са (БЕР І 82); менш обгрунтоване збли­ження з н. Bräusbeere, Prâusbeere, які разом із слов'янським словом нібито мають «праєвропейське» походження (Machek LP 2, 159; Jm. rostl. 178—179; Hołub—Кор. 78; ще інакше Walter Sla-via 36, 266—267); можна припустити ут­ворення від праслов'янської основи brus-(*brous-) «червоний», пор. р. [бруск] «пурпур, червоний колір», укр. бруслина (бот.) «Evonymus L.» (рослина з черво­ними плодами), [бруснаки] «сорт яблук»; пор. також п. czerwienica «брусниця».— Шанский ЭСРЯ І 2, 203—204; Вісюлі-

на—Клоков 245, 247; Нейштадт 339— 340; ЭСБМ І 384—385; Skok І 221.— Див. ще бросити, брус¹.

l6pycTypaJ (бот.)«лопух, Arctium L.», [бруст^рник] «вид рослини; листок тю­тюну» Ж, [бростур] «вид рослини» ВеЛ; — очевидно, походить від етимоло­гічно неясних рум. briisture «лопух, ре­п'ях; [кремена лікарська, Petasites of­ficinalis Mnch., живокіст, сальний ко­рінь, Symphytum officinale, Symphytum cordatum]», briistur «лопух, реп'ях», які, можливо, походять від псл. *brbstb «брость» (Vrabie Romanoslavica 14, 134; Crânjala 220—221; Tiktin I 229).— Ша-ровольський Зб. заходозн. 61.

[брусувати¹] «їсти що-небудь нерід­ке», [брусйти] «їсти» Ж, [брусовати] «бен­кетувати (на весіллі)» Пі; — очевидно, пов'язане з брусувати «терти, м'яти шкіру за допомогою бруса» (у чинба­рів).— Див. ще брус¹.

[брусувати²] «бити» Я; — неясне; можливо, пов'язане з брус «чотиригран­ний шматок; точильний камінь».

брусь-брусь — див. брись-брись.

брутальний; — бр. брутальны, а. вл. brutalny, ч. brutalni, слц. brutalny, болг. м. брутален, схв. брутйлан, слн. brutalen; — запозичене, мабуть, через польське посередництво з французької мови; фр. brutal (з XIV ст.) «грубий, брутальний; тваринячий, звірячий; рап­товий, різкий» походить від слат. bru-talis, пов'язаного з лат. brütus «важкий; незграбний, неповороткий», де Ь- на місці іє. *%,-- (зам. лат. рефлексу g-) пояснюється оексько-умбрським похо­дженням слова, спорідненого з лте grùts «важкий», лат. gravis, дінд. gu­niti, гр. βαρύς, гот. kaurus «тс». — Аку-ленко 135; Sł. wyr. obcych 95; Dauzat 118; Bloch 105; Walde— Hofm. I 117.— Пор. брутто, гравітація.

брутто «вага товару разом з упаков­кою»; — р. брутто, бр. бруто, брута, п. ч. слц. brutto, болг. м. бруто, схв. бруто, слн. bruto; — запозичення з іта­лійської мови; іт.brutto «брутто; груба, нечиста (вага)» продовжує лат. bratus «неповороткий, важкий».— СІС 111; Акуленко 141; Шанский ЭСРЯ І 2, 204; Фасмер І 221; Kluge—Mitzka 105; Bat-

брухо

бруя

 

tisti — Alessio I 619.—Див. ще бру­тальний.

[брухо], [брухій] «пузань, черевань» Л, [брухл'ій] «тс.» Л, [бріх] «живіт, чере­во, пузо» ВеЛ, [брух ВеБ, брюх ВеЛ, ВеБ, ВеУг] «тс», [бріхач ВеЛ, бріхатий ВеЛ, брюхатий ВеЛ], [набрюшник] «ком­прес на живіт» Ж; ■— р. брюхо «пузо», бр. бруха, п. brzuch, заст. brzucho, [каш. bfëxl, ч. brich, bficho, ст. bricho, bfuch, brucho, слц. brucho, bruch, нл. вл. brjuch«TC», болг. [брюк] «піхурець», [брюка, брука] «тс», м. брука «прищик»; — псл. br(j)uxj, brjuxo пов'язане з іє. *bhreuso-, *bhrêu-s- «пухнути, набряка­ти, розбухати; надимати, роздувати», яке простежується також у дісл. briosk «хрящ», свн. brusche, нвн. Brausche «гу­ля, жовно», свн. briustern «роздувати, розпухати, набрякати», а також дісл. briöst «груди», дангл. brëost, днн. briosi, гот. brusts, двн. brüst «тс», дінд. bhrü-näh «ембріон», дірл. bru «тіло; живіт, черево, пузо», bruinne «груди» (<*brus-, *brusn-), кімр. bru (анат.) «матка».— Шанский ЭСРЯ І 2, 207; Фасмер І 225; Sławski І 47; Machek ESJĆ 73; ЭССЯ З, 33-34; Sł. prasł. І 411—412; Sadn.— Aitz. VWb. I 446—447; Kofinek 209; Bern. I 95—96; Kluge—Mitzka 105; Wie­demann BB 27, 228, 232; Falk—Torp I 80; Pedersen Kelt. Gr. I 73, II 109; Uh-lenbeck PBrB 30, 271; Osten-Sacken IF 28, 142; Persson Beitr. 950; Vries AEW 57-58; Klein 197.

брухт; —запозичення з німецької мови; н. Bruch «полом, лом; тріщина; перелам; дріб» пов'язане з дієсловом brechen «ламати, зривати».— Kluge— Mitzka 103.— Див. ще бреш.

Ібрухтеля] «залізний обруч (до воза)» Я; — неясне; здається найближчим до нім. Bruchstelle «місце розлому», утво­реного з основ Bruch- «розлом» і Stelle «місце», спорідненого з укр. стати; в такому разі може йтися про обручі, які набиваються на колодки колеса чи інші частини воза, щоб вони не розла­мувались.— Див. ще бреш, брухт, ста­ти.— Пор. бруштин.

бруцельоз (інфекційна хвороба); — р. бруцеллёз, бр. бруцэлёз, п. brucelo-

zy, ч. слц. слн. bruceloza, болг. бруце-лоза; — очевидно, через російське по­середництво запозичено з німецької або англійської мови; н. Brucellose утворе­но від іменника Brucéllen «бруцели, збудники інфекційних хвороб», пов'я­заного з прізвищем англійського бак­теріолога Д. Брюса — Bruce.-— СІС 111; Kopaliński 144; Fremdwörterbuch 89.

[бруштин] «залізні обручі на колод­ках коліс (набиваються, щоб колодка не розкололась при забиванні спиць)»; — очевидно, пов'язане з нім. Bruchschien «обруч для запобігання розлому», утво­реного з основ Bruch- «розлом» і Schiene «шина, обруч»; звук τ міг з'яви­тись під впливом близькозначної форми брухтеля. — Див. ще брухт, шина.— Пор. брухтеля.

брущатка «бруківка; камені у формі брусків»; — очевидно, запозичення з ро­сійської мови; р. брусчатка походить від брус, спорідненого з укр. брус «кусок, чотиригранний шматок, точильний ка­мінь; чотиригранна колода» (див.).

[бруя] «швидка течія в річці; бистри­на; протяг», [брояка] «сильна течія во­ди» Mo, [брояка] «пороги на річці» Г, Mo; — p. [бруя] «струмінь, течія», [(во­да) бруйт] «сильнострумує», бр. [бруіць] «мочитися», бру'щца «струмувати», [бруй] «той, хто мочиться під час сну», [брулі] мн. «сеча», п. [bruii] «мочитися під себе», [bruj, bruì, brulka] (з бр.); — не цілком ясне; очевидно, споріднене з лит. briâutis «продиратися, пробивати­ся», гр. βρύειν «текти струменем; вилива­ти; вирувати», гот. brunna, двн. brunno «джерело,колодязь», нвн. [brunzen, prün-zen, бав. brunnlen, швейц.-нім. brun­nein] «мочитися», лат. defrutum «вино­градне сусло; сидр; виноградний сік, сироп», двн. brinwan «варити; шипіти», ірл. bruith «кипіння; куховарство»; є спроби пов'язати також з гр. φρέαρ «колодязь», гомер. φρήατα «джерело», φρείατα «тс.» (<*φρήΡατα, φρήΡαρ), вірм. ałbiwr, ałbewr «джерело» (Bern. І 88—89) або з p. брьізгать, укр. бризка­ти (Osten-Sacken IF 23, 379); україн­ські форми з бро- могли з'явитись під впливом дієслова бр'оїти. — Топоров І

брюзгнути

бряк

 

251—252; Фасмер I 221; ЭССЯ 3, 45 —46; Sadn.— Aitz. VWb. 222; Hübschmann Arm. 415; Trautmann37; Koiinek 208— 209; Kluge—Mitzka 105; Walde—Hofm. I 333—334.

[брюзгнутиі «набрякати», [брюзкавий Я, брюзглий]; — р. брюзгнуть «набря­кати», [брюкнуть] «тс»; — очевидно, псл. [*breuzk-], діалектний варіант по­хідного утворення, паралельний до bręk- (укр брякнути), brezk- (укр. брез­кнути); може бути виведене в ід тієї самої основи *bhreu-, що й [брухо]; пов'язує­ться (Шанский ЭСРЯ І 2, 206; ЭССЯ З, 35; Sadn.— Aitz. VWb. I 183—184; Bern. 1 96) з р. брюзжать «бурчати», лит. briaiïgzti «базікати» (як брякнути «бренькнути» з брякнути «набрякати», п. brzmieć «бриніти» з na brzmieć «набряк­нути»).— Фасмер І 224; Преобр. І 48.— Див. ще брухо.

брюнет «темноволосий чоловік; чор­нявий», брунет, брюнетка, брунетка; — р. болг. брюнет, бр. брунет, п. ч. слц. brunet, схв. брйнет, слн. brinét, brunet; — запозичене через російську і польську мови з французької; фр. bru­net «брюнет», brunette «брюнетка» по­ходять від brun «коричневий», запози­ченого з давньоверхньонімецької мови; двн. bruno «коричневий» (нвн. braun «тс; бурий, смуглявий, каштановий») споріднене з р. [браный] «білий, світ­лий», укр. [бриніти] «червоніти, дозрі­вати».— Шанский ЭСРЯ І 2, 207; Фас­мер І 224; Горяев ЗО; Sł. wyr. obcych 95; БЕР І 84; Byjaiwrnja 133; Dauzat 118; Bloch 104—105; Kluge—Mitzka 97, 104.— Див. ще бриніти², бобер.

[брязок] (у виразі на брязку «ось-ось, зараз»); — неясне.

Ібрязун] (назва барана) Доп. УжДУ 4, [брядзун] «тс.» тж; — очевидно, по­в'язане з [березуна] (назва вівці); зву­косполучення бря- відповідно до повно­голосого бере- нагадує болгарську або румунську звукову рису (пор. болг. бряз «перістий, з білою плямою на лобі або на хвості», ρ ум. breaz «білолобий»).— Див. ще береза², березуна.

брязь (вигук, що імітує дзенькіт металу або скла), брязкати «дзве­ніти», бряжчати, брязкотіти, [брещати

ВеБ] «тс», брязнути «тс; упасти; уда­рити», брязк «звук від удару речей з ме­талу або скла, дзенькіт», брязкіт, [брязкит] Я, брязкотіння, брязкальце «дрібничка, іграшка», [брязкілка, бряз-кілька], брязкітка, [брязкулька, брез-кулька], брязкотельце «тс», брязкало «тс, било; той, хто брязкає, бренькає», брязкатало, брязкутка «тс», брязкітня, брязкотня, брязкач «дзвінка монета», [брязкати] «брязкальця», брязкун «той, хто бряжчить», [брящало] «все, що бряз­кає» Я, [брящот] «меч, лезо меча» Ж, брязкальний, брязкучий, [побрязкач] «дзвінка монета» Г; — р. [брязгать] «дзенькати», [брязги] «базікання, чвари», бр. бразь «дзень», бразнуць «дзенькну­ти», др. бряздати «брязкати», брязнути «тс»; — очевидно, східносл. *brę(k)-z-, похідне від псл. *bre-n-(k)-, *Ьгь-п-(к)-;' — аналогічними за складом приголос­них є литовські форми з різним ступе­нем вокалізму brezgiù, brengsti «зазву-чати, забриніти, застукати, загрюкати», branzgu, brangsti «звучати»; можливо, пов'язане з р. брюзжать «бурчати», брюзга; непереконливе зближення (Jokl ÂfSlPh 28, 13) з боротися.— Фасмер І 225; ЭССЯ 3, 24; Sadn.— Aitz. VWb. І 178—179; Bern. І 84; Trautmann37; То­поров І 253; Boga RR I 435; Fraenkel 56.— Див. ще брень.— Пор. бряк.

[бряк] «бренькання» Я, Ж, бряк­нути «задзвеніти», брякнутися «з шу­мом упасти»; ■— р. бряк, брякать, бр. [бряк] (про падіння), [бракаць] «брень­кати; падати», др. брякнути «дзижча­ти, гудіти», п. brzęk «дзенькіт, брязкіт; дзижчання, гудіння», brzęczeć «дзень­кати, брязкати (про метал або скло); дзижчати, гудіти, бриніти (про комах)», brzęknąć, brząknąć «тс», ч. ст. bfècétі «звучати, гриміти», нл. brjakaś«гриміти», brjekaś «тс», полаб. brace «гуде», bra­cai кэ «варган», болг. брецам «ревти (про бика); звучати (про волинку); [дражни­ти, бурчати]», м. бреца «дражнить, об­ражає, допікає; жартує; глузує; доко­ряє, дорікає», схв. брек «звук, дзвін», бргж «крик, шум», брецати {брецати) «дзвеніти, звучати»' (про дзвони), бре-чати «тс», брецати се «кричати (на кого-небудь)», стел. врАцлмик «звук струн-

брякйня

брьона

 

НОГО Інструмента», р.-ЦСЛ. БрАЦЛТИ

«брязкати», врАЧйти «дзижчати, гуді­ти»;—псл. *bręk- (<*bren-k- або *brin-k-); — споріднене з давніми звуконасліду­вальними утвореннями лит. brìnkteréti «грюкнутися», brìnkt (виг.) «бах, бух», brìnkt «тс», дінд. bhfńgah, bhfngâ «ве­лика чорна бджола»;— сюди ж (з іншим ступенем вокалізму) р. [брюк] «жук», ч. brouk, в л. нл. bruk «хрущ» (псл. *brok-).— Шанский ЭСРЯ І 2, 207—208; Фасмер І 225; ЭСБМ І 377; Sławski І 46; Brückner 44—45; Hołub—Kop. 76; Lehr-Spławiński — PoL 51; БЕР І 78; Младенов 44; ЭССЯ 3, 22; Sł. prasł. I 369-373; Sadn.—Aitz. VWb. 1178—182; Vaillant Gr. comp. III 335—336; Bern. І 88; Trautmann 37; Fraenkel 58; Bûga RR I 601, II 700; Zupitza KZ 36, 58, 69; Uhlenbeck 204; Wiedemann BB 25, 295; Mayrhofer II 518, 519.— Пор. брень, брязь.

[брякиня] (бот.) «берека, різновид горобини, Sorbus torminalis» Ж; — п. [brzęk] «груша», ст. brząk, ч. (мор.) [brak] «клен», [brakynë] «плід клена»; — очевидно, псл. [*bręk-] <*brenk-, наза-лізований варіант основи *berk- «бере-ка».— Sadn.— Aitz. VWb. I 148—149.— Див. ще берека.

брякнути «бубнявіти, набухати», [брякти] «тс», набряк, набряклий; — р. брякнуть, бр. бракнуць, [бряклый] «мокрий, насичений вологою», п. nabrzę-kać «набрякати», болг. [бреквам] «сер­дитися, вибухати, набухати, пухнути, швидко, раптово текти, вирувати, кле­котати», м. брекне «пухне, набухає», слн. zabrékniti «набрякнути»; — псл. *bręk-; — споріднене з лит. brìnkstu, brìnkti «набрякати, набухати», brankà «набухання», дїсл. brînga «груди», дангл. bring-âdl «хвороба легенів», ісл. bringr «горб», які виводяться з іє. *bhren-«виступати (вперед), випинатися; край, виступ»; зіставляється також (Sadn.— Aitz. VWb. I 184; Brückner 44—45) з брякнути «задзвеніти» (як брюзгнути «набрякати» з р. брюзжать «бурчати», брюзга, п. brzmieć «бриніти» з nabrzmieć «набрякнути»). — Фасмер І 225; БЕР І 76—77; Bernard Балк. езикозн. 3/2, 73; ЭССЯ 3, 23; Bern. I 84; Trautmann

18 8-539

36; Zupitza GG 129; Jóhannesson 640; Vries AEW 57; Wiedemann BB 27, 228; Bezzenberger BB 29, 152.— Пор. брезк­нути, брюзгнути.

[брямчати] «брязкати, деренчати», [брянчати] «тс.» ВеЛ, [брянчик] «джміль» ВеУг; — не зовсім ясне: або безпосеред­нє звуконаслідувальне утворення, або результат контамінації бряжчати чи брякнути ì бриньчати, бреньчати.

[брянути] «дзенькнути» Я; — очевид­но, результат перерозкладу й скорочен­ня форми брякнути на власне україн­ському грунті.— Див. ще бряк.

[бряск] «блиск, сяяння, зоріння, сві­танок» Ж; — р. [брезг] «світанок», брез­жить, п. brzask «світанок, світання; до­світок», ст. brzazg, brzeżdżyć się «світати, розвиднятися», [каш. breosk] «сутінки», ч. bfesk «світанок», слц. bresk «тс», полаб. brezd'ojë (<*brëz3aje[tb] від *brëz3ati) «світає», слн. [brêsk] «світа­нок», стел. ироврЇзгь «тс»; — псл. *brëzgb/*brëskb; — споріднене з лит. brekśta «світанок, світання», bresko, brekśti «світати, розвиднятися», ару-breśkis «світанок», можливо, також дінд. bhrâjate «блищить, світить», ав. brâzaiti «блищить, сяє»; в такому разі пов'яза­не з береза; можливо, сюди ж належить свн. brehen «раптово сліпуче блиснути» (Schmidt KZ 25, 129); до української мо­ви слово, судячи з рефлексації ё (я зам. і), потрапило, очевидно, з польської.— Rïchhardt 37; Шанский ЭСРЯ I 2, 193; Фасмер І 211; Преобр. І 44; Sławski І 46; Brückner 44; Machek ESJĆ 72; Lehr-Spławiński—Pol. 52; ЭССЯ 3, 17, 19; Sł. prasł. I 376; Sadn.— Aitz. VWb. I 150; Bern. 185; Miki. EW 21; Trautmann 37, 38; Pokorny 139.— Див. ще береза¹, береза², березуна.

[брячка] «пряжка»; — результат не зовсім ясної видозміни форми пряжка, можливо, зумовленої впливом фонетич­но і семантично близьких форм бряк, брякати або діалектним одзвінченням початкового п.— Див. ще пряжка, бряк.

[брьона] «вівця з чорними вухами і білим у чорних цятках носом» НЗ УжДУ 26; — неясне.

брьохати

бубна

 

брьохати «поволі йти по воді, болоту, снігу; ляпати, бити по воді; плескатися, хлюпатися», брьохнути «упасти, геп­нутися; шпурнути, кинути, вдаривши об що-небудь», [брохкати] «брьохати» Me, [брохатися], брохнути, [брюхатися] «валятися в багні, повзати в багні» Бі, [заброхкатися] «забрьохатися, на­брати на себе грязюки по дорозі» Me, [забрьоха] «заляпаний багном»; — не­ясне; можливо, пов'язане з р, [брокать] «кидати», болг. бръкна «запускаю руку», бЪркам «бреду; мішаю, перемішую», схв. брану ти «зачерпнути, шубовснути», брцам, брцати «кидати», брукнути «про­риватися, раптово з'являтися,виступати» (пор. споріднені лтс. brukt «кришитися, обвалюватися, зсуватися», лит. brùkti «втискувати», braûkti «терти, рвати, скребти, торсати»); фонетичні зміни, можливо, зумовлені впливом афективного характеру слова.— Шанский ЭСРЯ І 2, 201—202; Фасмер—Трубачев І 216—217; Лопатин ЭИРЯ II 142; Георгиев Въпр. на бълг. етим. 121, 125; Bern. I 90; Trautmann 36; Mühl.—Endz. I 339; Osten-Sacken IF 28,145. — Пор. бер-кати.

[буб] «крик» ЕЗб 30; — неясне; мож­ливо, споріднене з бубон, [бубен].

[буба] «зерно гороху, бобів (роз­м'якле); ягода; рана, нарив; сліди уда­ру; біль Ба; болячка, нарив Mo; ранка, боляче, хвороба Me», [бубачка] «нарив», [бубка], [бубка] «бруньки» Ва, Ібублях] «бутон» Па, [бубляхи] «верхні плоди на картоплі», [бубати] «боліти» Ж; — р. [буба] «нарив, жовно», бр. [буба] зб. (дит.) «зерно»; — псл. *bçb-/bub- «роз­бухати, набухати»; — споріднене з лит. bâmba «пуп», buburaî «прищі, пухир­чики, висип», лтс. bubulis «вузол у пря­жі», buburite «кульки», гр. βουβών «за­лоза», а також з бублик, бубніти «на­брякати»; пов'язання з етимологівдо неясним рум. ЬиЬа«прищ, нарив, чиряк; слабе місце» (Бандрівський Досл. і мат. IV 13; Мельничук Молд. эл. 164; Sche-ludko 120; Vincenz 3; DLRM 96) сумнів­не.— Фасмер—Трубачев І 225—226; Преобр. 149; ЭСБМ 1396; Поповни J Φ 19, 159; ЭССЯ 2, 229—230; Sł. prasł. I 346;

Sadn.— Aitz. VWb. I 161—166; Fraenkel 33;Baga RR I 323—324; Mühl.—Endz. I 261; Boisacq 128; Pokorny 94.

[бубар¹] «байстрюк», [бубарчук] «тс»; — неясне.

бубар², бубйр — див. бобир.

бублик, [буба] «бублик», бублейник, бублейниця, [бублешниця], бубличник, бубличниця, [бублишний, бублишниця, бублій, бублійник, бублійниця]; — р. буб­лик (з укр.), др. бубуля «дощова буль­башка», п. bąbel «водяна, повітряна, мильна бульбашка; булька; прищ; пу­хир», bąblica «булька, пухирець; прищ», ч. boubel «водяна булька, пухир; прищ», bublina «тс», ст. bublénka «булька», bublanka (бот.) «чорнильний горішок», вл. нл. bubiin «ґудзик, за­понка, кнопка; набалдашник», схв. бу-булица «булька, пухир; прищ; вузол, опух; пагорок; вид сливи», бубла «бри­ла, грудка, зливок, згусток», слн. bob-ljâti «робити бульки з води»; — псл. *ЬоЬъ1ь похідне від bçb-a «буба»;—спо­ріднене з лит. bâmba «пуп», bambalas «карапуз, крихітка», bumbulas «голов­ка; брунька; кулька», bùmbulis «зіни­ця», bumbulys «бруква; булька», лтс. bumba «куля, ядро, м'яч», bùmbulis «вузол, опух; ґуля, горб, жовно; сук, наріст; карапуз», можливо, такожздінд. bimbah «диск, кружок; куля, ядро; півкуля», bimbam «тс», τρ.βέμβιξ «дзи­ґа; вихор», βομβύλη, βομβυλιός «посуди­на з вузькою шийкою».— Шанский ЭСРЯ І 2, 208; Фасмер І 226; Fortuna-tov AfSlPh 11, 572; Sławski I 29; ЭССЯ 2, 231—232; Skok I 224; Sł. prasł. I 348—349; Sadn.—Aitz. VWb. I 161—163; Bern. I 78—79; Fraenkel 64; Mühl.— Endz. I 261; Matzenauer LF 7, 22; Mayr-hofer II 431; Uhlenbeck PBrB 18,238.— Див. ще буба.— Пор. бубніти.

бублиця — див. бі'бла.

бубна «дзвінка» (у картах); — р. буб­ны, бр. бубня, слц. bubnovy «бубновий»; — можливо, запозичення з чеської мо­ви; ч. bubny «бубна», як і п. zwonki «тс», є лексико-семантичною калькою нвн. Schellen «дзвінок, бубонець; дзвінка» (Шанский ЭСРЯ І 2, 209; Фасмер—Тру­бачев І 226; Unbegaun BSL 48/2, 95—96);

бубніти

бугай

 

пояснюється також як власне утворення, зумовлене тим, що спочатку на картах цієї масті зображувались бубонці (Пре-обр. І 49).— Див. ще бубон.

бубніти «розбухати, набухати», буб­нявіти «набрякати, розбухати», бубня-вий «розбухлий, набряклий, набубня­вілий», [бубна] «ґуля»; — болг. бъбна «набрякати; здуватися; прибувати (про воду); пухнути», бъбънец «опух»; — оче­видно, пов'язане з псл. *bçb- «розбуха­ти, набухати»; — споріднене з лит. bamb-ti «набрякати, пухнути, здиматися».— Шанский ЭСРЯ І 2, 208; Фасмер І 226; Преобр. І 49; Sławski І 29; БЕР І 96; Bern. I 78—79; Pokorny 94—95.— Див. ще буба.— Пор. бублик.

[бубовник] (бот.) «дзвінець великий, Rhonanthus major Ehrh. (Alectorolophus major Rchb.)»; — пов'язане з бубон (через схожість зрілих плодів з 1-2 на­сінинами у коробочках з бубонцем).— Вісюліна—Клоков 277, 281; Нейштадт 392—393.— Див. ще бубон.

бубон «вид барабана», [бубен] «тс», [бубнар] «той, хто грає на бубні», буб-ній «тс; базіка», [бубнило] «барабан», [бубністий ЛЧерк], бубняр, бубонець «дзвінок», [бубнарити] «звучати (про бубон); грати на бубні», бубнити «зву­чати (про бубон); грати на бубні; роз­голошувати», бубніти «бурмотіти; би­ти в бубон», [бубнувати] «тс», [бубно-вати] «барабанити» ВеЛ, бубоніти «го­ворити нерозбірливо, мурмотати; дріб­но стукати; бити в бубон», буботати «бурмотіти», буботіти «тс»; — р. бу­бен, ст. бубонъ, бр. бубен, др. бубонъ, бубенъ, п. bęben, ч. buben, слц. bubon, вл. нл. bubon, полаб. bçbân, м. бубен (прикметник у виразі бубна опна (анат.) «барабанна перетинка»), схв. бубан> «ба­рабан», слн. bóben «тс», цел. вжвкм-ь;— очевидно, псл. ЬсЬъ(ь)пъ; — спорід­нене з дінд. bambhäravah «мукання ко­рів», лит. bambeti «бурчати», лте bam-bât «бити, стукати», дісл. bumba «бу­бон», гр. βομβέω «глухо гуджу», алб. bumbulit «грім гримить», вірм. [bamba-çel] «тупати; сильно бити по голові»; іє. *ba^xmb- звуконаслідувального похо-

дження: імітує глухий неясний звук.— Шанский ЭСРЯ І 2, 208; Фасмер І 226; Преобр. І 49; Sławski І 31; Lehr-Spła-wiński — Pol. 48; БЕР І 85; Skok I 223; ЭССЯ 2, 232—233; Sł. prasł. I 349—350; Sadn.— Aitz. VWb. I 161—164; Bern. І 79; Trautmann 26; PBrB 18, 238; Boga RR І 271; Mühl.—Endz. І 261; Matze-nauer LF 7, 23; Frisk I 250; Uhlenbeck 186; Meyer E W 53; Джаукян 98; Falk — Torp I 69; Pokorny 93—94.

[бувалячка] «різновид великого бо­бу (квасолі)» ВеУг; — неясне; можливо, пов'язане з [бувал] «буйвіл», [бувол] «тс». — Див. ще буйвіл.— Пор. бугай³.

[буга] «плакса» Ж, Пі, [буґа] «тс.» Ж;— очевидно, звуконаслідувальне утворення.

[буґа] «бугай; (орн.) пуга, пугач, Bubo maximus, Bubo bubo L.» ВеУг, [буга] «тс.» Ж, ВеУг; — болг. буга; — очевидно, запозичення з румунської мо­ви; рум. tbugäl походить, мабуть, з тюркських мов (nop. тур. boga «бик»).— Scheludko 128; БЕР І 86.—Див. ще бугай¹.

бугай¹ «племінний бик; [хліб на весь стіл з наліпленою головою бика Я1», Ібугало] «бик» Ж, [бугайкуватий] «подібний до бугая», бугаячий, [бугаю-вати] (пробика), ст. бугай (XVIIIct.);— p. діал. ст. бр. бугай, п. buhaj (XV11 ст.), bugaj (обидва з укр.); — мабуть, дав­ньоруське запозичення з тюркських мов; тат. [буга] «бик», тур. boga, чаг. Ьо-^а, аз. ккалп. бура, узб. уйг. бука, дтюрк. buqa «тс», кирг. бугу «самець оленя» є звуконаслідувальними утвореннями, спорідненими з монг. bugu «тс», бух(а) «бик»; менш імовірне безпосереднє по­в'язання укр. бугай з турецькими фор­мами (Scheludko 128); з української мови походить молд. бухай «бик», рум. buhâi «тс.» — Болдырев Тюркизмы 50— 51; Дзендзелівський RKJŁTN 15, 120— 121; Макарушка 5; Шанский ЭСРЯ І 2, 209; Абаев ИЭСОЯ І 264; Дмитриев 530; Sławski І 48; Sadn.— Aitz. VWb. I 463; Bern. I 97; Miki. TEI 167; Lokotsch 28; Iliescu RL7/1, 115; Севортян II 230— 232; Räsänen Versuch 86, 87; СДЕЛМ 65; DLRM 98.—Пор. буґа.

бугай

бугїр

 

бугай² (орн.) «болотний птах, Botau-rus (Ardea) stellaris»; сюди ж, очевидно, й [бугай] «дзига»;— р. бр. бугай (орн.); — очевидно, звуконаслідувальне утво­рення (за характером крику птаха, пор. і бугай: бугу Грїнч. І 105), контаміно-ване з бугай «племінний бик».— Була-ховський Мовозн. VI 1948, 37, 57; Се-мас. этюды 165; Никончук Карп. диал. и оном. 151.— Пор. буґа, бугай¹.

[бугай³] «вид квасолі ВеБ; сорт яб­лук Я», [бугайка] «сорт картоплі» Я; — неясне; можливо, пов'язане (за подіб­ністю зовнішньої форми або за величи­ною плодів) з бугай «племінний бик».— Пор. бувалячка.

[бугай⁴] «вид одягу» Я, [вугай] «тс.» Я; — р. [бугай] «верхній одяг великих князів; поганий чи робочий селянський сарафан», ст. бугай «верхній одяг на хутрі»; — неясне; зводиться (Фасмер І 228; Шанский ЭСРЯ І 2, 209) до бугай «бик».— Sadn.— Aitz. VWb. I 463.