Ділові цикли Шумпетера

Досліджуючи економічні зміни у факторах виробництва, Й.Шумпетер запропонував схематичну картину складної циклічної моделі. Поштовх розвитку надають не тільки зовнішні фактори, але й внутрішні, які зсередини "підривають" рівновагу ринкової системи (господарського обігу). Цими внутрішніми факторами стають нові виробничі комбінації, які й визначають динамічні зміни в економіці. Принципово новими комбінаціями факторів виробництва названі такі:

- створення нового продукту;

- використання нової технології виробництва;

- використання нової організації виробництва;

- відкриття нових ринків збуту;

- відкриття нових джерел сировини.

Саме нові комбінації факторів виробництва отримали назву нововведень.

Нововведення, які реалізуються у різні строки, призводять до різноманітних змін, прояв яких ускладнюється на фоні значного економічного підйому. Шумпетер враховував одночасно декілька синхронних рухів, що призвело до створення теорії мультициклічності. Ділові цикли Шумпетера для опису всіх явищ визначаються хвильовими коливаннями.

Кожен великий цикл кон'юнктури містить у собі кілька середніх циклів, а кожен середній - кілька коротких циклів

До довгих хвиль входять цикли періоду у 55 років (цикл Кондратьева).

Із середнім циклом (10 років) пов'язана заміна активної частини капіталу у формі верстатного обладнання, транспортних засобів та ін.

Короткі цикли тривалістю 2роки 4місяці поширені Шумпетером на ринкові кон'юнктурні зміни стосовно певних видів продукції.

Новатор - банк - ефективна монополія

Причиною динамічних змін за моделлю Шумпетера є вторгнення новатора, котрий як підприємець енергійно відволікає фактори виробництва від наявних каналів, започатковує нову динамічну фазу. Завдяки активності в інноваційній діяльності створюються нові цінності, відбувається технічний прогрес у засобах виробництва.

Новатор-підприємець потребує кредитів на здійснення нововведень. Кредит надають банки, після чого відбувається перерозподіл ресурсів. І її панок кредиту є ціною, сплаченою за придбання нових засобів виробництва. Новатор-підприємець виходить на ринок і порушує рівновагу обігу цін, витрат і доходів. Отже, інвестування виступає як невіддільна частина інноваційної діяльності.

Нововведення є основою конкуренції нового типу на відміну від цінової конкуренції. Шумпетер називав її ефективною конкуренцією. Своєю чергою, нововведення створюють монополію нового товару або ефективну монополію, яка є природним елементом економічного розвитку. З'явилася можливість подолання криз та спаду у промисловому виробництві за рахунок інноваційного оновлення капіталу через науково-технічні, технологічні, організаційно-економічні та управлінські нововведення.

 

Технологічні уклади

Технологічний уклад характеризується єдиним технічним рівнем виробництв, що його складають. Ці виробництва пов'язані вертикальними і горизонтальними потоками якісно однорідних ресурсів, котрі спираються на загальні ресурси кваліфікованої робочої сили, загальний науково-технічний потенціал тощо.

В сучасній теорії інноватики чергування ділових циклів прийнято пов'язувати зі зміною технологічних укладів у суспільному виробництві. Поняття "уклад" означає улаштування, усталений порядок організації чогось.

Життєвий цикл технологічного укладу має три фази розвитку і визначається періодом у 100 років. Перша фаза припадає на його зародження і становлення всередині економіки попереднього укладу. Друга фаза пов'язана зі структурною перебудовою економіки на базі нової технології виробництва і відповідає періоду домінування нового технологічного укладу приблизно протягом 50 років. Третя фаза припадає на відмирання застарілого технологічного укладу. При цьому період домінування нового технологічного укладу характеризується найзначнішим сплеском у його розвитку.

На рис. 3.12 подано життєвий цикл технологічного укладу. Наведена тут крива зростання має два крутих підйоми, пов'язані із фазами зародження і бурхливого зростання нового технологічного укладу. Варто зазначити, що між ними розмішується похила ділянка кривої, на якій за концепцією Й.Шумпетера окремі фірми і компанії протягом помітного періоду часу досягають ефективної монополії у виробництві окремих нових видів продуктів.

Вони успішно розвиваються, одержуючи високий прибуток, бо до 20 років перебувають під охороною законів про інтелектуальну та промислову власність. Однак монопольний стан із плином часу поступово порушується через конкуренцію інших товаровиробників. Тому організації-монополісти приступають до ліцензування технології виробництва своїх виробів. Через те прискорюється розповсюдження нововведень-процесів у технологічному ланцюзі нового укладу в суспільному виробництві. При цьому відбувається структурна перебудова економіки, коли більшість технологічних ланцюгів виробництва продукції та надання послуг оновлюється, і ділові цикли розвиваються у новому напрямку під впливом змін у системі цінностей.

 

 

Рис. 3.12. Життєвий цикл технологічного укладу

 

Урівноважене розповсюдження нововведень-процесів у ділових циклах науково-технічної, виробничої та організаційно-економічної діяльності, включаючи сферу надання послуг, прийнято називати дифузією інновацій.

Можливість дифузії інновацій визначається їхньою інваріантністю, тобто здатністю зберігати незмінними наявні кількісні характеристики стосовно перетворень і змін навколишнього зовнішнього середовища.

Найтиповішими для дифузних процесів є технологічні інновації. Вони безпосередньо пов'язані з технологією виробництва, її багатократним повторенням на різних об'єктах. Інваріантність технологічних інновацій сприяє прискореному припливу капіталів до нового технологічного укладу. Домінування нового технологічного укладу и економіці призводить до поступового зменшення прибутковості виробництва продукції та надання послуг у попередньому укладі.

Одним із ринкових регуляторів дифузних процесів є трансферт інновацій, котрий законодавче дозволяє передачу права використання нового й нововведень як носіїв нових цінностей (вартостей) іншим суб'єктам інноваційної діяльності. Інноваційний трансферт враховує особистість авторів інновацій, їх інтелектуальний внесок. Спеціально створені органи у сфері патентно-ліцензійної діяльності охороняють і засвідчують права власника патенту на інновацію у вигляді, наприклад, винаходу чи нової технології виробництва продукції. Ліцензію на використання такого роду інновацій видає власник патенту. Найбільш поширеним є випадок, коли ліцензування являє собою процес передачі промислової власності на підставі угоди сторін, які домовляються.

Ліцензійна угода щодо передачі патентних прав оформляється договором купівлі-продажу за звичайними юридичними нормами і передбачає не тільки розмір винагороди, але й порядок здійснення платежів. Розрізняють прості, виключні і повні ліцензії.

Проста ліцензія обмежує обсяг виробництва продукції, її реалізацію ліцензіатом на певній території, забороняє продаж ліцензії третім особам, тоді як ліцензіар може здійснити її повторний продаж.

Виключна ліцензія дає право ліцензіату монопольно розпоряджатися предметом ліцензії, а ліцензіар втрачає аналогічні права.

Повна ліцензія, застосовується дуже рідко, передбачає передачу ліцензіату всіх без винятку прав на предмет ліцензії, що рівнозначне продажу патенту.

Патентно-ліцензійний трансферт інновацій повинен здійснюватися з урахуванням економічних інтересів держави. Якщо новина або нововведення, яке не має аналогів у зарубіжній практиці, не використане досить повно у країні - власниці патенту, то продаж ліцензії іноземній державі може призвести до суттєвих економічних збитків. Це особливо характерне для безпатентних ліцензій, котрі є ліцензійними угодами на продаж незапатентованого винаходу, ноу-хау або іншого виробничо-технологічного досягнення. За своєю сутністю безпатентна ліцензія аналогічна продажу науково-технічних розробок, що з якихось причин не були задіяні в країні, де ці досягнення отримано. При таких ліцензіях інтелектуальна власність практично не захищена. Отже, трансферт інновацій потребує продуманого техніко-економічного обґрунтування дифузних процесів, пов'язаних із розповсюдженням нового і нововведень.

У загальній характеристиці технологічних укладів прийнято виокремлювати періоди їх домінування (50 років), ядро технологічного укладу, його ключовий фактор і ядро нового технологічного укладу, що формується. Наприклад, у п'ятому технологічному укладі, початок якого випав на вісімдесяті роки двадцятого сторіччя, ядром є електроніка, програмне забезпечення, робототехніка і т.ін. Ключовим фактором п'ятого технологічного укладу є мікроелектронні компоненти. До ядра нового (шостого) технологічного укладу, яке формується, входять біотехнології, космічна техніка, тонка хімія та ін. Крім того, наводяться й такі характеристики, як переваги даного технологічного укладу порівняно з попереднім, особливості організації інноваційної активності. До них належать індивідуалізація виробництва і споживання, горизонтальна інтеграція НДДКР, нові режими власності для програмних продуктів і низка інших.