Поняття «політика» здебільшого є політологічною категорією, під якою розуміють організаційну, регулятивну й контрольну сферу суспільства, в межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямована головним чином на досягнення, утримання й реалізацію влади індивідами й соціальними групами задля ствердження власних значущих інтересів і потреб.
Як зазначають В.П. Горбатенко, Г.О. Лебединська, нині існує широке коло наукових тлумачень, з яких політика постає як: одна зі сфер життєдіяльності суспільства; система певних суспільних відносин, взаємодія класів, націй, держав між собою і
В. А. ЛІГІКАН, Ю. Є.МАКСИМЕНКО. В. М. ЖЕЛІХОВСЬКИИ
владою; сукупність дій, заходів, установ, за допомогою яких узгоджуються інтереси різних верств населення тощо.
Політика держави та інформація - це взаємопов'язані явища, що перебувають в діалектичному взаємозв'язку в процесі функціонування державно-правових інституцій.
Слушною є думка Арістової І.В., яка зазначила, що «якість інформації та її доступність, сучасні інформаційні технології, що радикально збільшують обсяг і швидкість поширення інформації, викликають глибокі зміни в політиці конкретної держави, чинять суттєвий вплив на характер і системи владарювання (точна інформація підвищує ефективність влади, дозволяє вчасно скоригувати обраний напрямок дій, відреагувати на обставини, що знову з'явилися). Водночас і політичні структури впливають на інформацію, ступінь її відкритості, процеси доставки, характер передачі споживачу. Одна з найважливіших соціальних функцій влади - дозування інформації та її «пакування». На цьому засновується механізм маніпулювання громадською думкою. Наивідомішою і простою формою владного контролю над інформаційними процесами виступає цензура, коли держава за допомогою спеціально призначених та відповідальних перед ним чиновників «керує» змістом друкарських та інших інформаційних матеріалів».
|
|
Одним зі способів регулювання вищезгаданого зв'язку служить право як система загальнообов'язкових, гарантованих державних норм, що виражають волю держави та виступають регулятором суспільних відносин.
Основною метою державної влади в період глобальної інформаційної революції є розробка та реалізація концептуальних основ державної інформаційної політики шляхом прийняття адекватних нормативно-правових актів щодо регулювання інформаційних відносин.
Кормич БА. зазначає, що забезпечення інформаційної безпеки повинно здійснюватись передусім, шляхом проведення вива-
ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ
_________________________________ В УМОВАХ ЄВР0ШТЕГРАЦ1Ї
|
|
женої і збалансованої політики держави в інформаційній сфері, яка має три основні вектори:
1) захист інформаційних прав та свобод людини;
2) захист державної безпеки в інформаційній сфері;
3) захист національного інформаційного ринку, економічних інтересів держави в інформаційній сфері, національних виробників інформаційної продукції.
Як засвідчує досвід провідних країн світу, великого значення для нормального функціонування інформаційної сфери держави набуває узгоджена діяльність відповідного державно-правового механізму, тобто система взаємопов'язаних державних органів, організацій, установ щодо вироблення та реалізації сукупності норм та принципів права, які повинні врегулювати суспільні відносини в інформаційній сфері.
Отже, в свою чергу, під державно-правовим механізмом інформаційної безпеки слід розуміти систему взаємопов'язаних й взаємоузгоджених державно-правових інституцій, завданнями яких є створення умов для успішної реалізації інформаційної політики.
Як зазначає Кормич БА., ефективність захисту інформаційної безпеки держави в цілому забезпечується ефективністю кожної складової її державно-правового механізму, який складається з трьох взаємопов'язаних елементів.
По-перше, це сукупність державних інституцій, задіяних у процесі формування і впровадження політики інформаційної безпеки, тобто інституціональний механізм інформаційної безпеки.
По-друге, це сукупність ролей та відносин, яка включає правові відносини, що виникають при проведенні політики інформаційної безпеки та специфічні ролі. Форми і методи діяльності суб'єктів проведення цієї політики.
По-третє, це ієрархічна сукупність правових норм та принципів, яка регулює зміст та процес проведення політики інфор-
В. А. ЛІТІКАН, Ю. Є.МАКСИМЕНКО, В. М. ЖЕЛІХОВСЬКИИ маційної безпеки, тобто правовий механізм інформаційної безпеки.
Необхідно зазначити, що на початку 90-х років політика української держави в інформаційній сфері була здебільшого спрямована на створення техніко-технологічної інфраструктури. Починаючи з середини 90-х років, головною особливістю інформаційної політики нашої країни стає декларація про розроблення засад щодо реалізації інформаційних прав і свобод людини і громадянина. Отже, протягом десяти років здійснилась зміна пріоритетів у гаслах, від політики інформатизації до інформаційної політики держави. Утім на практиці від поставлення та вироблення цілей до їх конкретної реалізації та отримання шуканого результату ще далеко.