Спадкування за законом. Спадкування за заповітом

Спадкове право - це сукупність цивільно-правових норм, що встановлюють порядок переходу прав та обов'язків померлої особи за правом спадкування.

Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) після смерті фізичної особи (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

 

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що на­лежали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не при­пинилися внаслідок його смерті.

Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що не­розривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:

1) особисті немайнові права;

2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднан­нях громадян, якщо інше не

встановлено законом або "їх уста­новчими документами;

3) право на компенсацію шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом тощо.

Спадщина відкривається після смерті особи або оголошення її померлою.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця не відо­ме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухо­мого майна або основної його частини, а за відсутності нерухо­мого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які були живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені жи­вими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та Інші учасники цивільних від­носин.

 

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйнят­тя спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за за­повітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування одержують спадкоємці за законом. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Закон позбавляє права на спадкування:

• осіб, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або

вчинили замах на їхнє життя;

• зазначене положення не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець,

знаючи про це, все ж призна­чив її своїм спадкоємцем за заповітом);

• осіб, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти за­повіт, внести до нього зміни або

скасувати заповіт і цим сприя­ли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб

або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині;

• батьків після дитини, щодо якої вони були позбавлені бать­ківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини;

• батьків (усиновлювачів) та повнолітніх дітей (усиновле­них), а також інших осіб, які ухилялися від виконання обов'яз­ку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановле­на судом;

• одного з подружжя, шлюб між якими є недійсним або ви­знаний таким за рішенням суду.

• за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Спадкоємство може відбуватися двома шляхами — за законом і за заповітом.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на ви­падок своєї смерті.

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто і вчинен­ня його через представника не допускається.

Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кількох фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин; без зазначення причин може позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У такому разі ця особа не може одержати право на' спадкування.

Однак заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині.

Так, право на обов'язкову частку у спадщині мають:

• неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця;

• непрацездатна вдова (вдівець);

• працездатні батьки.

Зазначені особи успадковують половину частки, яка нале­жала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'яз­кова частка). Проте розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спад­коємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які ма­ють істотне значення.

 

Заповідач має право зробити у заповіті заповідальну відмову. Відмовоодержувачами можуть бути особи, які входять, а також ті, які не входять до числа спадкоємців за законом.

 

Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписа­ний заповідачем. Якщо ж фізична особа у зв'язку з хворо­бою або фізичного вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину засвід­чується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, Із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. Нотаріус посвідчує заповіт, написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

У цивільному праві передбачено посвідчення секретного за­повіту. Секретним є заповіт, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом.

Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений:

• уповноваженою на це поса­довою, службовою особою відповідного органу місцевого само­врядування;
• головним лікарем, його за­ступником з медичної частини або черговим лікарем лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров'я, а також начальником госпіталю, директором або головним ліка­рем будинку для осіб похилого віку та інвалідів;
• капітаном судна;
• начальником (наукової, пошуково) експедиції;
• коман­диром військової частини, з'єднання, установи або закладу;
• начальником установи позбавлення волі.

Нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує за­повіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини роз­голошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.

 

У випадку настання спадкування за законом, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спад­кування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усу­нення їх від права на спадкування, неприйняття ними спад­щини або відмови від її прийняття, крім випадків, передбаче­них законом.

Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна осо­ба, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти або не прийняти спадщину. Якщо спадкоємець постійно прожи­вав разом зі спадкодавцем, то на час відкриття спадщини він вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом термі­ну, встановленого ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усу­нення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщи­ни, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Заключний етап:

ІV. Підведення підсумків. Висновки. V. Домашнє завдання:

- Опрацювати конспект;

- § /розділ/ V, стор.103-142 (по підручнику Шпиталенка).