Складові композиції та архітектоніки тексту

Зачин і кінцівка як шляхи до засвоєння основної частини

За традицією, що бере свій початок ще в античній риториці, композицію тексту будь-якої довжини уявляють як послідовність трьох основних частин: зачину (вступу), основної частини та закінчення (висновку, кінцівки). Основним критерієм їх співвідношення являється функціональність. Вони повинні організувати сприймання інформації, що покладена в основній частині. Недаремно заголовок, зачин та кінцівку називають рамковими компонентами: вони забезпечують цілісність тексту, що «визначає його зовнішню відповідність, завершеність, виокремлення меж» [6, с.87]

Зачин «організовує сприймання нової інформації, проносить до читача тематичні та прагматичні орієнтири» [11, с.36]. По-перше він «вводить в тему та зміст тексту, ставить проблему та певні аспекти її вирішення» [9, с.178]. По-друге, реагує прагматичну функцію: допомагає автору оволодіти увагою читача, викликати інтерес до змісту висловленого, встановити психологічний контакт з аудиторією, налаштувати на відповідну тональність мови, чому сприяють яскраві образи, парадоксальні судження, проблемні запитання, звернення до адресата, до його досвіду. [9, с.179]

Автору художнього твору надається повна свобода у виборі форми та змісту (єдина вимога – мотивувати художнім завданням), в той час як укладач ділових паперів завжди обмежений формою відповідного документа. Відносна свобода у виборі зачину присутня і в авторів текстів для ЗМІ: автори текстів аналітичних, художньо-публіцистичних жанрів (оглядів, рецензій, статей, нарисів) в праві обирати включати чи не включати важливу інформацію в зачин, робити ставку на інформативну чи прагматичну функцію.

Класифікація зачинів за М. М. Бахтіним

Зачини і кінцівки, як відмітив М. М. Бахтін, несуть початок і кінець діяльності. За його класифікацією, вони можуть бути нейтральними та експресивними.

Нейтральний зачин (загальний початок) – підтверджує існування предмету про який говориться і повідомляє читачу мету твору.

Функції нейтрального зачину:

1. Сигнальна (сигнал початку діяльності).

2. Введення системи координат (суб’єкт, час, простір в якому розгортання однієї категорії майже завжди позначає згортання іншої). Якщо в художній літературі ці координати відносні – вранці, в якомусь царстві, один мій знайомий, то в публіцистиці, вони мають бути точними. Наприклад співвіднесеність з датою випуску, конкретизація назви місць, подій, осіб, визначеність авторської позиції в тексті.

Експресивні (м’які) зачини. Характеризуються тим, що починаються з середини поданого матеріалу. Вони відразу вводять читача в центр події, яка ще не є відомою. Це створює «ефект напруги», породжує питання та підштовхує читача до пошуку відповідей.